Інфраструктурні об'єкти уряду - інвестиції у пісок

Принциповою особливістю так званої інноваційно-інвестиційної моделі нової влади стала максимальна централізація фінансових капіталів у руках держави з метою ескалації будівництва великих інфраструктурних об'єктів.

Для такої централізації урядові органи витягують до державної скарбниці у необмежених обсягах кошти з усіх позабюджетних інвестиційних джерел.

Банки передали до бюджету для фінансування його дефіциту практично усі нові заощадження кредитних установ: за дев'ять місяців 2010 року - 58 мільярдів гривень. Всього за цей період у банки вкладено депозитів на 62,3 мільярда гривень.

Кабмін також наказав державним банкам видати кредити замовникам будівництва інфраструктури - до 5 мільярдів гривень.

Втрачені надходження прямих іноземних інвестицій - іноземний фінансовий капітал переорієнтувався на купівлю держоблігацій. Всього на міжнародних і внутрішньому ринках та через пряме кредитування бюджету іноземними банками уряд за дев'ять місяців 2010 року запозичив 44,5 мільярда гривень.

Нова влада змушує господарські організації сплатити податки і збори наперед. Натомість свої зобов'язання перед суб'єктами господарювання - повернення ПДВ, відшкодування, дотації - уряд вчасно не виконує.

За мінімальними оцінками, такі дії чиновників збільшили за три квартали 2010 року доходи скарбниці на 9 мільярдів гривень, за максимальними - 11 мільярдів гривень.

Крім того, для фінансування будівництва своїх об'єктів уряд залучає й фінансові фонди державних холдингів і корпорацій - "Укрзалізниці", "Укравтопрому", "Енергоатома", МАУ, а це ще до 4 мільярдів гривень.

усі додаткові ресурси за дев'ять місяців сягнули приблизно 122 мільярдів гривень. Однак втрати реальної економіки від такої централізації значно більші.

Причина в тому, що на ринках діють мультиплікатори коштів - останні примножуються через багатократний їх обіг, чого нема при використанні адміністративних фінансових балансів.

Отже, втрати економіки через вилучення банківських ресурсів завдяки грошовому мультиплікатору становлять 153,6 мільярда гривень кредитів.

Прямі втрати компаніями інвестицій - 7,5 мільярда гривень - та іноземних кредитів - 37 мільярдів гривень - збільшуються завдяки інвестиційному і грошовому мультиплікаторам до 7,8 мільярда гривень та 88,8 мільярда гривень відповідно.

Загалом зменшення фінансового капіталу економіки за три квартали 2010 року треба оцінити у 264 мільярда гривень. Тобто втрати національного господарства більш ніж удвічі перевищують "здобутки" уряду внаслідок екстра-централізації.

Інша сторона згубної "нової" моделі Партії регіонів - крута переорієнтація державних інвестиційних потоків на будівництво інфраструктурних об'єктів.

Слід розуміти, що ці державні накопичення є не результатом скаженої прибутковості бюджету країни, а навпаки - величезних безпрецедентних запозичень при надзвичайному дефіциті урядового кошторису.

Складається враження, що у борг беруть де завгодно і скільки завгодно. Але ж хто вкладає кредити у неприбуткові об'єкти, якими є, як правило, інфраструктурні споруди - мости, переїзди, аеродроми, тунелі? Хто використовує дорогі кредити на неосяжних обсягах для вкладання у пасиви? Це все одно, що вода у пісок.

Будівництво державою у борг можливе як виняток і лише у потенційно вигідних напрямках, наприклад, для отримання інноваційних надприбутків.

Динамічні темпи будівництва можливі при високій прибутковості економіки, а не при збитковості, за рахунок реальних накопичень, а не безнадійних боргів. Так, у Японії та Китаї застосовується накопичувальна, а не боргова модель.

Однак і в такому разі інфраструктурні об'єкти не можуть зводитися, випереджаючи капіталовкладення у прибуткові виробничі галузі. Потрібне оптимальне співвідношення між інвестиціями у виробництво, інфраструктуру і соціальні об'єкти.

Тим більше держава не може відбирати у приватного сектора фінансові фонди, орієнтовані на продуктивне та прибуткове виробництво, і вкладати їх у пасиви. Уряд не може зводити об'єкти утаємничено, без публічного висвітлення та обговорення проектів, а у деяких випадках - проведення опитування.

Чиновники повинні не лише інформувати мешканців через пресу, а й робити макети з прив'язкою до місцевості та виставляти їх у публічних місцях. Крім того, якщо й будувати інфраструктуру, то на основі найсучасніших проектів. Адже ці споруди функціонуватимуть сто років, і треба не соромитися зведеного.

Прикладом можуть бути ті ж Японія та Китай, а також Об'єднані арабські емірати, де найвищі у світі темпи приросту інвестицій, і де будують найкращі дороги, морські канали, затоки, острови, готелі, торгівельні центри, офісні і спортивні об'єкти. Зведене у 2009 році у ОАЕ метро - повністю автоматизоване, без машиністів.

Біля міста Абу-Дабі започатковується найбільша у світі індустріальна зона "Халіфа" площею 417 квадратних кілометрів, на якій розмістяться підприємства нафтохімії, металургії, фармацевтики, хімії, біотехнологій, електроніки, харчової промисловості.

Уряд будує для зони порти, дороги, комунікації на 7,2 мільярда доларів. Приватні власники вкладуть свої капітали у підприємства, що на 100% будуть належати їм.

Що ж в Україні? Зводиться Дарницький міст вартістю 9,5 мільярда гривень - подейкують, що це найдорожчий міст у світі. Фінансують проект "Укрзалізниця" та державний Укрексімбанк.

Паралельно у столиці, теж з численними перервами, будується Подільсько-Воскресенський міст. Щоб його добудувати, треба ще 2,5 мільярда гривень - мабуть, це не менш коштовна іграшка. В роботі - й десяток інших транспортних об'єктів. Хоча метро на Троєщину не буде і через п'ять років.

Є й інші "всесоюзні" будови - автобан Берлін-Київ. Тимчасом автобан Одеса-Київ, мабуть, не добудують уже ніколи.

Хто бачив ці столичні проекти? Чи знають кияни, які подарунки їм готує влада? Скоріш за все, вони отримають нову головоломку на кшталт Південного мосту чи "розв'язки" на Московській площі, на які заїхати можна, а з'їхати - неможливо. Таке враження, що проектанти в обох випадках працювали під алкогольним градусом.

В країні не вистачає грошей на найнеобхідніше, а тут будують велетенські пам'ятники сьогоднішньої марнотратної епохи. Всі розуміють, що у капітальному будівництві найбільші крадіжки матеріалів і завищення обсягів та вартості робіт.

Підрядники, які отримують зиск, мають заплатити хабарі державним службовцям за "заплющені очі". Невже урядовці настільки цинічні, щоб пустити майже усі бюджетні інвестиції у ці корисливі оборудки, нехтуючи суспільною думкою?

Це нагадує радянські часи з гаслами про п'ятирічку за три роки, гігантоманією, що має справити враження на публіку, і тисячами об'єктів незавершеного будівництва.

Ніхто не переживає за нестачу житла, деградоване виробництво й допотопні, порівняно із світовими, технології. Нібито українська економіка не має відставання від розвинутих країн і не є неконкурентоспроможною. Скільки б можна було відкрити науково-дослідницьких центрів і зробити винаходів на 9,5 мільярда гривень!

Найгірше ж те, що своїми інвестиційними ідеями уряд перекриває потік капіталів до продуктивного приватного сектора, без якого подолання тривалого занепаду економіки неможливе. Оскільки нові борги влади є неповоротними, й отриманні гроші витрачаються марно, то зашморг кризи лише затягуватиметься на шиї економіки.

Зокрема, прибутки економіки при такій витратній і збитковій інвестиційній моделі не зростатимуть, і надходження до бюджету залишатимуться на незмінному рівні.

Проте щорічне збільшення державного боргу - у 2010 році, як мінімум, на 110 мільярдів гривень - призведе до зростання бюджетних видатків на повернення, оплату і обслуговування цього боргу. Отже, інші стандартні фінансові зобов'язання держави опиняться під загрозою невиконання.

У 2011 році уряд буде змушений вдаватися до нових запозичень для фінансування цих зобов'язань, а тому продовження інвестиційних програм стане можливим при отриманні ще більшої суми кредитів - 125-135 мільярдів гривень у 2012 році. Це і є боргова яма, недоїмка у якій зростає, як сніговий клубок.

За астрономічних кредитних ставок і семимильних кроків збільшення боргу бюджет буде спустошений вже через кілька років. Будівництва зупиняться, і перед очима українців постануть велетенські недобудови, які чекатимуть, коли надійдуть гроші.

Така збитково-боргова модель централізації обороту капіталу призведе до того, що інвестиційний мультиплікатор економіки не перевищить одиниці. Це означатиме, що обсяги національних капіталовкладень не будуть приростати.

Упродовж п'яти майбутніх років щорічна їх величина не буде перевищувати 140-150 мільярдів гривень, що більш ніж удвічі менше від рівня вкладень у 2008 році. отже, про подолання і довгої технологічної, і короткої фінансової криз не може бути й мови.

Якщо вже зараз не зупинитися, або криза буде поглиблюватися, а бюджет розвалюватиметься. В такому разі Україну чекають важкі часи - невиплати зарплат, пенсій, матеріальної допомоги, субсидій.

Очевидно, що треба реорганізувати увесь бюджетний інвестиційний процес. Зрозуміти ринкові реалії, не утискати приватні капітали, діяти спільно з ними. Вкладати суспільні гроші слід відповідно до цілей розвитку.

1. Виходити з національної стратегії розвитку на кілька років, яка б охоплювала використання всього інвестиційного потенціалу економіки за рахунок усіх джерел.

Цю стратегію слід розробити, виходячи з головних суспільно підтриманих пріоритетів - соціокультурних, екологічних, містобудівних - шляхом оптимізації різних сценаріїв та фінансово-інвестиційних потоків для максимізації суспільних результатів.

2. У межах стратегії потрібно приймати плани середньострокового бюджетного інвестування. Плани повинні розкривати напрямки державних капіталовкладень: науково-технічний, енергетичний, аграрний, виробничо-інфраструктурний, інформатизаційний, соціальний, культурний, житловий, урбаністичний.

Розподіл ресурсів має випливати із загальної стратегії та її пріоритетів.

3. За кожним напрямком необхідно відбирати окремі державні інвестиційні проекти - науково-технологічні розробки, реконструкції, будівництво. Ці проекти слід включати у процес бюджетного фінансування і повністю виконувати зобов'язання.

Далі буде...

Читайте також:

Чому Україна залишиться без інвестицій

Українські інвестиції: собі на шкоду

Україна: держава без промисловості?

Фінансова пастка для України

Україна: перспектива банкрутства і гіперінфляці

Володимир Лановий, доктор економічних наук, професор