"Євро-2012" загрожує економіці?

Проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року можна розглядати як проект, що з самого початку запрограмований з системними небезпеками.

Можливо, це зумовлено недосконалими розрахунками стосовно очікуваних доходів-витрат внаслідок браку часу, а можливо - недостатнім рівнем розуміння ризиків чиновниками, що можна пояснити відсутністю позитивного досвіду реалізації таких масштабних проектів.

За певних умов існує ймовірність виникнення ситуації, що негативно вплине на імідж України. Ключова теза - невідповідність можливих вигод та втрат від проведення форуму.

Серед позитивних можливостей для України - створення системи ефективного інноваційного управління, розвиток кооперативних зв'язків та національних брендів, нарощення капіталізації суб'єктів господарювання та муніципальних утворень.

Серед можливих загроз - непомірне зростання боргової залежності держави і корпорацій, небезпека дефолту на національному та корпоративному рівнях, недофінансування захищених статей бюджету, зростання рівня корупції та соціального напруження внаслідок несправедливого збагачення певних осіб, знецінення іміджу України через можливу зміну рішення УЕФА про проведення "Євро-2012" у випадку неготовності певного об'єкта.

З точки зору бізнесу європейський футбол, як і весь світовий, є збитковим видом господарської діяльності. Лише кілька національних чемпіонатів, зокрема, англійський та іспанський, можна назвати умовно рентабельними.

На розвиток футболу як бізнесу впливає чимало факторів: площа країни, кількість населення, розмір ВВП, обсяг ВВП на душу населення, природно-кліматичні умови. Від оптимального поєднання цих факторів залежить кількість команд у національному чемпіонаті тієї чи іншої країни, а відтак - і рентабельність клубів та чемпіонату загалом.

Таким чином, існує чітка залежність між природно-кліматичними умовами, національним доходом та кількістю команд. Зрозуміло, що чим більше команд бере участь у змаганнях, а площа країни менша, тим рентабельніший національний чемпіонат.

Відповідно до програм уряду України, сукупні витрати на проведення "Євро-2012"  становлять близько 150 мільярдів гривень. Внутрішній валовий продукт України за 2009 рік становить майже 1 трильйон гривень. Отже, витрати на чемпіонат сягають близько 15% від ВВП. І це зважаючи на те, що міст, які приймають матчі, всього чотири.

Для порівняння: ВВП Португалії за чотири роки до проведення "Євро-2004" становив 100 мільярдів євро. Витрати на підготовку склали 4,5 мільярда євро, що не більше 5% ВВП. Зведено сім стадіонів, три реконструйовано. Підготовлено до форуму вісім міст.

ВВП Австрії, одного з господарів "Євро-2008", у 2004 році становив 200 мільярдів євро. Витрати країни на підготовку до фінальної частини чемпіонату у чотирьох містах склали 400 мільйонів євро, що становило 0,2% від ВВП.

У світі стадіони на 90% будуються за кошти територіальних громад, а не за державні гроші, як це робиться у Києві, Львові та Харкові. За кошти, які заплановано витратити на "Євро-2012", можна збудувати кілька ядерних реакторів.

За ці гроші можна озброїти сучасною технікою українську армію та забезпечити квартирами сім'ї військових. Мінімальний рівень фінансування армії - 20 мільярдів гривень або 2% від ВВП. У 2009 році на армію виділено 11,6 мільярда гривень або 1,2% ВВП.

Спортивні заходи є надзвичайно капіталомісткими проектами, під які мають бути заздалегідь сформовані відповідні фонди та резерви. Якщо ж управління проектом відбувається у ручному режимі, такий проект перебуває під серйозною загрозою.

Практика показує, що спортивні об'єкти надзвичайно дорогі в експлуатації, тому їх будівництво здійснюється з бюджетів органів місцевого самоврядування. Так були підготовані стадіони у Португалії до "Євро-2004" чи в Австрії до "Євро-2008".

Виняток - стадіон німецького клубу "Шальке-04", фінансував який сам клуб. Це багатофункціональний об'єкт з виїзним футбольним полем та дахом, що закривається. Хоча стадіон завантажений майже протягом року, а його спонсором є "Газпром", об'єкт виявився непосильним тягарем для клубу, який перебуває під загрозою банкрутства.

Якщо у Львові та Києві споруди до чемпіонату будуються за рахунок держави, а експлуатуватися будуть місцевими громадами, то цей ручний розподіл ресурсів лягає непомірним тягарем на державний бюджет.

Рентабельність використання спортивної споруди багато в чому залежить від якості культивування спорту на тій чи іншій території. Так, стадіон у Гельзенкірхені, містечку з населенням 260 тисяч осіб, де проводить домашні матчі клуб "Шальке-04", розрахований на 60 тисяч глядачів. Відвідуваність матчів за участю місцевої команди складає 101%.

Особливість культивування футболу в європейських країнах є такою, що навіть на іграх команд другого ешелону відвідуваність сягає 100%. У такому випадку можна говорити про рентабельність телетрансляцій та ефективність розміщеної на стадіоні реклами.

Відвідуваність же футбольних матчів в Україні, за деякими винятками, не перевищує 45%. Оскільки вартість квитків встановлюється відповідно до платоспроможності населення, окупність сучасного вітчизняного стадіону може становити 50 років.

Футбол є надзвичайно витратним видом бізнесу. Аналіз показує, що з нульовою рентабельністю працюють навіть провідні клуби. Переважно це акціонерні товариства, які утримуються кількома власниками - багатими фізичними або юридичними особами.

Для них володіння клубом - питання престижу. Жодних дивідендів, окрім нематеріальних, власник такого активу не здобуває. З тих самих міркувань деякі муніципальні утворення також можуть мати на своєму утриманні спортивні команди.

Простежується чітка кореляція між капіталізацією футбольного клубу та його ймовірним розташуванням у турнірній таблиці після завершення національного чемпіонату.

Так, український клуб з капіталізацією менше 15 мільйонів доларів майже не має шансів вибороти перше місце. А клуб - учасник Ліги чемпіонів з капіталізацію менше 200 мільйонів доларів фактично позбавлений можливості позмагатися за призові місця.

Оскільки в Україні небагато футбольних клубів мають капіталізацію понад 15 мільйонів доларів, національний чемпіонат перетворюється на перегони двох-трьох команд. І проведення "Євро-2012" жодним чином не впливає ні на нарощення капіталізації місцевими клубами, ні на сукупну капіталізацію національного чемпіонату.

Логіка проведення міжнародних спортивних змагань полягає у капіталізації бренда країни або національних брендів. Так, після проведення "Євро-2004" у Португалії кількість туристів зросла на 3,5 мільйона осіб на рік. А після проведення Чемпіонату світу-2006 у Німеччині збільшилися продажі місцевих автомобільних брендів.

Якщо ж проаналізувати найбільш дохідні українські компанії, можна зробити висновок про відсутність критичної маси національних брендів, які здатні конкурувати на міжнародних та національних ринках. Крім того, більшість фірм мають проблеми як з капіталізацією, так і з ліквідністю. Можна говорити і про реальну загрозу банкрутства для багатьох з них.

Через відсутність високотехнологічних брендів і територіальних точок інноваційного розвитку на зразок "кремнієвих долин" проведення масштабних проектів втрачає сенс. Опосередковано про це свідчать фінансові проблеми у Португалії і Греції - "Євро-2004" та Олімпіада-2004 - внаслідок значних запозичень для розбудови спортивної інфраструктури.

В Україні на 46 мільйонів населення припадає 20 мільйонів туристів на рік, у Португалії - на 11 мільйонів населення - 23 мільйони мандрівників. Розрахунків, як проведення "Євро-2012" вплине на збільшення туристичних потоків, доходи населення, зростання ВВП та формування національних брендів, не існує.

Очевидно, що проект "Євро-2012" погано прорахований. У таких умовах можуть прийматися хибні рішення, які здатні призвести до зриву проведення форуму в Україні.

Андріян Фітьо, спілка консультантів "Експерт-група"