Віктор Ющенко: прихильник ринку і спокою

"Економічна правда" разом з відповідями кандидатів продовжує публікувати редакційний аналіз отриманих текстів.

Даний матеріал містить коментарі щодо відповідей Віктора Ющенка на питання державного сектора та державних фінансів.

Головна мета аналізу - показати найбільш цікаві та проблемні сторони відповідей. Аналіз "Економічної правди" є лише суб'єктивним поглядом авторів та редакторів "ЕП".

Запрошуємо експертні кола до широкого обговорення відповідей кандидатів у президенти.

В Україні виборчі кампанії будуються за принципом "обіцяти золоті гори всім без винятку".

У цьому сенсі аналіз політики кандидатів щодо бюджету має шанс стати "моментом істини", адже гасел про видатки можна тиражувати безліч, але з бухгалтерією сперечатися важно: коли дебет не сходиться з кредитом, всю програму обіцянок можна відправляти на доопрацювання.

Звісно, у такому форматі все одно неможливо визначити якість "фінансових моделей" кандидатів. Але оскільки велика частина зусиль політичних штабів спрямована на соціальні аспекти кампанії, саме у ставленні до фундаментальних засад державних фінансів країни можуть відкритися основні вади.

Віктор Ющенко - один із найосвіченіших економістів українського політичного істеблішменту.

На відміну від більшості інших кандидатів, і в теорії, і на практиці він чітко дотримується принципів однієї економічної ідеології - ліберально-ринкової, тому його погляди та окремі рішення на посаді президента достатньо гармонійні.

Віктор Ющенко був би ідеальним главою якоїсь європейської країни з усталеною ринковою моделлю економіки. Використовуючи потенціал ринкових інструментів та ринкової інфраструктури, він ефективно модерував би економічні процеси, спрямовуючи їх на формування розвинутої соціальної економіки.

Єдина, однак, фатальна проблема економічної політики та ідеології Віктора Ющенка полягає у тому, що українська економіка, попри формальне визнання, не є ринковою, а тому не піддається регулюванню ринковими методами.

Щоб успішно реалізувати економічну політику ринковими методами, очевидно, спочатку необхідно сформувати ефективні ринкові інститути та інфраструктуру. Однак цьому під час президентства Віктора Ющенка було приділено мало уваги.

Блок 1. Бюджетна політика і політика держборгу

Відповіді кандидата Віктора Ющенка на питання щодо бюджетної та боргової політики справили загалом позитивне враження.

Схоже, ці відповіді є квінтесенцією численних аналітичних записок щодо реформування бюджетної системи. Вони нагадують резюме класичної "зеленої книги" - так у розвинених демократіях називають стандартні стратегічні документи у певній сфері, що визначають ключові проблеми та напрями їх вирішення.

Тези Віктора Ющенка пронизані класичними рекомендаціями: посилення ресурсної бази місцевих бюджетів і перерозподіл видаткових повноважень на місця, запровадження середньострокового бюджетування, скасування неефективних податків, реформування ПДВ.

Усі ці рекомендації "кочують" з одного документа до іншого. Чому у цьому напрямку досі мало що зроблено, невідомо.

Кандидат ґрунтовно підходить до політики бюджетного дефіциту. Він дотримується "золотого правила" державних фінансів, характерного, зокрема, для Британії: залучати кошти можна тільки на інвестиційні напрямки, але не на споживання. Віддача від цих інвестицій має бути запорукою майбутньої виплати боргів.

Правда, Віктор Ющенко таки не втримався від зауваження: "У разі необхідності - на виконання державою конституційного обов'язку перед громадянами щодо забезпечення належного рівня соціальних гарантій".

Найімовірніше, ця ремарка має виправдати рішення президента підписати закон про значне підвищення соціальних виплат у нинішні скрутні для бюджету часи.

Втім, після прочитання відповідей Віктора Ющенка все одно залишається враження, яке англомовні нації називають too good to be true - занадто добре, аби бути правдою. Катастрофічно не вистачає конкретики. Ось кілька прикладів.

1. Пропонується водночас "забезпечити рівномірність податкового навантаження на суб'єктів господарювання" та дотримуватися принципу "багаті повинні платити більше".

Такі дві цілі можуть існувати одночасно, але брак конкретики наводить на думку, що розробники платформи президента захопилися компіляцією гарних тез і не завершили тестування результату на комплексну узгодженість.

2. Запропоновано також запровадити податок на розкіш і домагатися детінізації економічних суб'єктів. Одночасна комбінація двох напрямів в українських умовах видається неможливою.

3. Перелік з трьох пріоритетів щодо найбільшого фінансування скотився до принципу "все для всіх". Життєвий рівень громадянина - це державні пенсії, субсидії, зарплати, а в широкому сенсі - ще й освіта, охорона здоров'я, безпека, інфраструктура та екологія.

Що залишилося? Сплата державних боргів і фінансування державного апарату. Навряд чи президент пропонує не платити за боргами. А фінансування державного апарату - тема, не дуже популярна серед виборців.

Як красномовно свідчить останній приклад, кандидат не зміг показати чітку систему пріоритетів у державній політиці. А без пріоритетів "зелена книга" у розвинених демократіях просто не приймається до розгляду - там давно знають, що задля посилення уваги до якихось напрямків потрібно чимось пожертвувати.

У питаннях податкової політики він показав високий рівень компетентності. Варто відзначити тезу про необхідність зниження податкового навантаження через запровадження прямих податків. Очевидно, мова йде про податок з прибутку підприємств, оскільки податок з доходів фізосіб в Україні найнижчий в Європі.

Сьогодні більшість країн світу з метою залучення інвестицій зменшують ставку податку з корпоративного прибутку. В Україні активно циркулює інформація, що номінальна ставка оподаткування прибутку підприємств є нижчою, ніж в економічно розвинутих країнах і на одному рівні в країнами, що розвиваються.

Ця інформація ґрунтується на показниках середини нинішнього десятиліття, проте з того часу світова тенденція до зменшення ролі прямих податків прискорилася.

Лише за останній рік Німеччина зменшила ставку податку з 25% до 15%, Данія - з 28% до 25%, Чехія - з 24% до 21%, Канада - з 22,1% до 19,5%, Албанія - з 20% до 10%, Грузія - з 20% до 15%, Боснія і Герцеговина - з 30% до 10%.

Україна втратила динаміку, а тому може програти у податковій конкуренції за капітал. Отже, зменшення податку на прибуток підприємств має стати одним з ключових завдань для нового президента країни.

Варто також відзначити надзвичайно актуальну пропозицію Віктора Ющенка про запровадження диференційованої ставки на прибуток.

У більшості країн та частина чистого прибутку до оподаткування, яка спрямовується на модернізацію основних фондів, оподатковується за нижчою ставкою, або взагалі звільняється від оподаткування.

Досить важливою є теза про те, що з метою більш ощадливого використання природних ресурсів необхідно перейти до нової системи природно-ресурсних платежів, яка базуватиметься на принципах рентного доходу.

Лише вузьке коло фахівців з фіскальної політики розуміє, наскільки актуальним, справедливим і перспективним є такий захід. Сьогодні українські природні ресурси продаються за безцінь, а громадяни не отримують належної їм за законом ренти.

Блок 2. Банківська система

Віктор Ющенко не відповів прямо на запитання, чи повинен Нацбанк бути незалежною установою. Замість "так" або "ні" він написав: "Не можна підпорядковувати Нацбанк уряду".

Відповідь на це запитання відсутня і у законопроекті № 4787, на який посилається глава держави. Цей документ, швидше, зводить до нуля роль Ради Нацбанку, перетворюючи його у факультативний гурток з макроекономіки. Зате правління НБУ отримує ще більше повноважень.

Відповіді Віктора Ющенка свідчать про його ринкову позицію. Вони нагадують авторитетний підручник з банківської справи. Все правильно, навіть ідеально. Однак ідеальні відповіді - це рівень банкіра середньої ланки.

Колишній голова НБУ повинен мислити інакше. Витримувати процедури - справа клерків, а справжній центральний банкір знає, де загальні правила дають збій. Було б цікаво читати не формальні тези, а роздуми на будь-яку з окреслених тем.

Є і приємні винятки. Галузеві держбанки Віктор Ющенко назвав "кишеньковими", а їх створення - шляхом у безвихідь. "Збанкрутував банк - громадяни отримують відшкодування у Фонді гарантування вкладів". "За вкладами Ощадбанку СРСР платити стільки, скільки дозволяє бюджет". Тези чіткі і зрозумілі.

Президент проти відділення банківського нагляду від НБУ. Від такої перестановки ефективність нагляду не виросте, зате виграють окремі політики, вважає він.

Глава держави впливає на Нацбанк. За це його можна критикувати, але є і позитивні моменти. Зокрема, вже не раз Секретаріат президента пропонував запровадити схеми фінансування різних проектів. Були справді розумні ідеї, зокрема, виділення коштів на будівництво об'єктів для потреб "Євро-2012".

Можна сміливо стверджувати, що президент позитивно ставиться до ідеї підключати банки до реалізації масштабних проектів. Разом з тим, Віктор Ющенко дасть одну з найкращих відповідей у світі, чому Нацбанк не повинен фінансувати витрати уряду. Щоб сперечатися з ним, треба мати дуже сильні аргументи.

У 1990 роках під його керівництвом Нацбанк зупинив гіперінфляцію і ввів гривню. Досі події того часу розглядають не лише як порятунок країни, але і як найжорсткішу дієту, якої коли-небудь дотримувалася українська економіка.

Важливо інше: президент Віктор Ющенко буде з останніх сил утримувати заборону на "друкування" грошей для фінансування уряду. Це і плюс, і мінус.

Плюс, переконаний президент, полягає у збереженні стабільності гривні. Мінус - у притаманному йому упередженому ставленні до ідеї "друку" грошей і їх випуску на проекти розвитку. Йому ближчі схеми, схожі до придуманих для "Євро-2012".

Блок 3. Фондовий ринок

Віктор Ющенко має чітке бачення роботи цього сегмента економіки. Його концепція побудована на розвитку національно-орієнтованого фондового ринку, при якому вільний ресурс у першу чергу ітиме на розвиток своїх же виробництв.

Іноземні інвестори розглядаються як партнери держави у великих інфраструктурних та енергетичних проектах. Також не відкидається можливість крупних підприємств залучати значні ресурси за кордоном.

Така концепція є найбільш прийнятною для України, оскільки вона забезпечує збереження існуючого багатства країни та його подальше накопичення.

Блок 4. Державне регулювання і податки

Віктор Ющенко у питання державного управління демонструє властиві йому поміркованість та обережність. Це стосується, передусім, питання реприватизації.

Він пропонує відмовитися від масової реприватизації, а кожен випадок розглядати окремо у судовому порядку. Такий механізм був би ефективним у будь-якій ринковій демократичній країні, але, враховуючи тотальну корумпованість судів, навряд чи він є перспективним для України.

Ліберальний підхід Віктор Ющенко сповідує і в питання регулювання ринку АПК. Закономірно, що він є послідовним противником політики адміністративного втручання у сектор, яку проводили уряди Віктора Януковича та Юлії Тимошенко.

Обґрунтованість позиції президента доводиться "від протилежного". Політика нехтування інтересами села та штучного стримування цін, яка проводилася в останні роки, призвела до того, що Україна вже на має повноцінного АПК. Значну частину продуктів харчування вона виробляє з імпортованої сировини.

Віктор Ющенко демонструє глибоку обізнаність і у питаннях податкової політики: податкова система в Україні складна та незрозуміла, податкове адміністрування надто дороге, платники мають великі можливості для ухилення від оподаткування, а  держава не виконує своїх зобов'язань перед платниками.

Ці тези не викличуть жодного заперечення ні у представників бізнесу, ні у експертів з фіскальної політики. Водночас, закономірно постає питання: чому за п'ять років Віктор Ющенко не доклав зусиль для подолання цих проблем?

Чому замість затвердження нового Податкового кодексу президент витрачає колосальні ресурси на проект Конституції, який ніколи не буде прийнятий?

Серед інших пропозицій - скасування податків, витрати на адміністрування яких є високими, а доходи малими, послаблення податкового навантаження на економіку через зменшення ставки податку на прибуток підприємств, реформування спрощеної системи оподаткування та звуження сфери її застосування.

Названі пропозиції не викликають зауважень, оскільки є закономірними та обґрунтованими. Якби вони були формалізовані у законопроекти та подані до Верховної ради, то отримали б підтримку більшості депутатів. Це ті технічні речі, які Віктор Ющенко мав вирішити ще у 2005 році.

Досить обґрунтованою, але недостатньо рішучою є позиція Віктора Ющенко стосовно боротьби з тіньовою економікою. Він справедливо зауважує, що схильність нинішнього уряду до адміністративних методів управління економікою та невиконання регуляторного законодавства призвели до зростання обсягів "тіні".

Чим більше адміністрації, тим більше корупції, каже світова практика. Саме тому економічно розвинуті демократичні країни намагаються уникати адміністрування настільки, наскільки це можливо. Натомість, вони створюють автономні системи, які функціонують завдяки внутрішнім природним механізмам розвитку.

Водночас, в Україні ефективність "політики пряника" у боротьбі з "тінню" є досить дискусійною. Віктор Ющенко вважає, що для зменшення частки тіньової економіки треба створити умови, за яких у легальній економіці працювати було б вигідніше.

Така ідеологія була покладена в основу зменшення ставки податку на прибуток фізичних осіб до 13%. Незважаючи на те, що навіть після підвищення до 15% вона є найнижчою в Європі, олігархи так і не легалізували свій дохід.

Викликає сумнів, що навіть після створення ідеальних умов український бізнес легалізує прибутки. У даному контексті бачиться доцільним посилення платіжної дисципліни та підвищення відповідальності за ухиляння від сплати податків.

Автори: Олексій Блінов, Олексій Молдован, Віктор Петрусь, Сергій Лямець