Бізнес із 16 мільйонів доларів виручки або брат у ДБР

Я підприємець, який намагається будувати білий бізнес в цій країні, платити податки, створювати продукти і час від часу переконувати людей, що тут взагалі можна щось планувати довше ніж до наступного обшуку. Тому, коли виходить розслідування про 143 об'єкти нерухомості брата директора Державного бюро розслідувань (ДБР) – я читаю його не як абстрактну історію про корупцію. Я рахую.

Нагадаю контекст. Журналісти "Слідства.Інфо" та ЦПК з'ясували, що брат директора ДБР Олексія Сухачова – Олександр – у 2018-2020 роках придбав 143 об'єкти нерухомості у харківських ЖК за символічними цінами: від 932 дол. до 1,856 дол. за квартиру при ринковій ціні 800 дол. за квадратний метр. Тобто за квартиру яка коштувала 25-35 тис. дол. на ринку – платив як за смартфон середнього класу.

Компанія "Парковий-2", пов'язана з забудовником, потім звернулась до Печерського суду – і суддя заборонив публікацію розслідування ще до його виходу. УП, "Суспільне", "Схеми", hromadske та інші медіа опублікували матеріал попри заборону в межах "Ініціативи 143".

Дисклеймер: те, що це майно незаконне – нехай досліджують слідство і суд. Але стало цікаво порахувати, якого масштабу потрібно мати бізнес, щоб придбати таке за ринковими цінами.

Скільки приносять реальний бізнес і "схеми"?

143 об'єкти за ринковими цінами Харкова 2018-2019 років (близько 25 тис. дол. за об'єкт у середньому) – це приблизно 3,57 млн дол.

Порахуємо, скільки треба заробити чесним підприємництвом, щоб накопичити таку суму. Бізнес-моделі в агробізнесі, ІТ чи ритейлі дуже різні, тому немає статистики, яка середня чи нормальна норма прибутковості для бізнесу в Україні. Але, якщо дослідити звітності різних публічних компаній різних галузей, то можна узагальнити що хороший, стабільний бізнес має фактичних 15-20% EBITDA (прибуток до вирахування відсотків, податків та амортизації). 20-30% – це вже дуже успішний.

Багато людей хибно уявляють, що це і є прибуток власників. Насправді, після податків, реінвестицій, амортизації і т.д. – виходить значно менше. Якщо проаналізувати дані Опендатабот для різних сегментів розміру бізнесу, можна сказати, що рідко чистий прибуток (net profit margin) перевищує 5%, а у великого бізнесу медіана і того менш як 2,6%.

Проте уявімо, що наш родич високопосадовця дуже успішний та талановитий підприємець, має можливість виводити собі дивідендами 5% від обороту кампанії. Таких випадків дійсно дуже мало, але вони існують. До речі, не варто забувати, що залежно від форми власності компанії – дивіденди також мають ставку оподаткування від 10% до 14%. Тож, аби надуспішний підприємець за п'ять років міг отримати 3,57 млн дол. на руки – успішна компанія повинна генерувати мінімум 15,86 млн дол. виторгу щороку, або 79,3 млн дол. за п'ять років.

Для розуміння масштабу – це середній регіональний виробник або дистриб'ютор з кількома сотнями працівників, власним виробництвом і роками інвестицій у розвиток. Не стартап і не мікробізнес. Приміром, бренд M-TAC якраз приблизно має виторг 18-22 млн дол.

Тож на одній шальці терезів – зібрати команду, створити конкурентний продукт, знайти клієнтів і роками будувати бізнес з десятками мільйонів річного виторгу. Платити податки і пережити повномасштабну війну. На іншій – мати правильного брата в правильному місці, і купувати квартири по 1,4 тис. дол. штуку.

Якщо застосувати ту саму логіку до масштабу "Міндічгейту" – де через офіс фігурантів "Мідасу" пройшло близько 100 млн дол. – за тією ж формулою потрібна компанія з річним виторгом більше 400 млн дол.

Для порівняння: у 2025 році весь річний виторг Київстару – найбільшого мобільного оператора країни з 23+ мільйонами абонентів – становив 1,1 млрд. дол. Нової пошти – 1,3 млрд дол. Тобто, щоб чесно заробити таку суму потрібно побудувати бізнес, що за масштабом наближається до найбільших телеком- чи логістичних гравців країни – компаній, які будувалися десятиліттями.

Ефект заборони говорити правду

Замість відповіді на запит журналістів компанія пов'язана з братом директора ДБР звернулася до Печерського суду. 6 липня суддя заборонив публікацію, мотивуючи захистом комерційної таємниці ТОВ "Парковий-2".

Ця справа виходить далеко за межі одного розслідування. За оцінками ЦПК та медіаюристів, вона має ознаки SLAPP – коли судові механізми використовують, щоб змусити журналістів мовчати. І хоча ціна такого рішення не вимірюється в доларах напряму – вона реальна.

Ще до повномасштабного вторгнення опитування Dragon Capital, ЄБА та Центру економічної стратегії у 2017 фіксували: інвестори називали корупцію та недовіру до судової системи більшими бар'єрами ніж сама війна з Росією. Сьогодні велика війна – очевидна загроза номер один. Але судова система нікуди з цього списку не поділась. Просто посунулась на друге місце.

Скільки коштує Україні схема замість продукту?

Люди, які будують такі схеми не створюють доданої вартості – вони її лише перерозподіляють на свою користь. Але найбільша шкода корупції не у вкраденому, а в нествореному.

Мій розрахунок не середній, а ідеалізований мінімум: компанія з рідкісною маржею 15%, власник з 5% дивідендів, п'ять років без криз і форс-мажорів. У реальності таких компаній одиниці. Більшість підприємців будуватимуть довше, витрачатимуть більше, ризикуватимуть власними грошима і здоров'ям, та все одно можуть не дійти до цієї суми. І таких кейсів, як цей, сотні і тисячі. Кожен – це п'ять років роботи компанії, яка так і не з'явилася, не сплатила податків, не найняла працівників, не створила продукт.

А ще є друга глибша проблема. Корупція змінює не лише розподіл грошей, а і правила відбору. У здоровій економіці капітал отримує той, хто краще створює продукт. У корумпованій – той, хто має кращий доступ до посадовця, судді або державного ресурсу. Мутитись стає раціональніше, швидше і простіше, ніж створювати.

І от що особливо гірко. Підприємець спочатку фінансує державу своїми податками, а потім змушений конкурувати з тими, кому ця сама держава через свої інститути – суди, правоохоронні органи, реєстри – забезпечила нерівні стартові умови. Тобто ти платиш за систему, яка працює проти тебе.

Поки суди блокують журналістів замість того, щоб розглядати справи по суті – питання залишається відкритим: скільки ще таких компаній Україна готова недорахувати? І скільки підприємців зроблять раціональний висновок, що "мутитися" вигідніше, ніж будувати?