Чи покладе уряд край мораторіям на стягнення боргів

Уперше за багато років держава запропонувала не продовжувати мораторії, а системно від них відмовитися. 7 жовтня 2026 року Кабмін розпорядженням № 1021-р схвалив Дорожню карту поетапного скасування й перегляду мораторіїв на примусове виконання рішень і банкрутство державних підприємств. Документ підготував Мін'юст за підтримки ЄБРР. Саме такого плану від України вимагала Єврокомісія у звіті про розширення за 2025 рік.

Водночас Дорожня карта — не вимикач, а план, розрахований до 2030-х років. А вже 22 жовтня уряд підтримав законопроєкт про новий мораторій — на стягнення податкового боргу з державних шахт і Східного гірничо-збагачувального комбінату (СхідГЗК).

Мораторії проти правосуддя: масштаб проблеми

Мораторій — це закріплена законом заборона застосовувати до певного боржника звичайні інструменти захисту кредитора: продавати майно, арештовувати кошти, відкривати справу про банкрутство. Борг він не списує, а лише відкладає момент, коли кредитор отримає гроші. Часто назавжди.

Мораторії ухвалювали як тимчасові, але майже жоден не мав показників досягнення мети. Тому вони не зникають, а множаться. За підрахунком Мін'юсту, їх уже 29 у понад двадцяти законах: 18 на виконання рішень (у 2021 році було 13) і 11 на банкрутство.

Ще у 2021 році, за даними Мін'юсту, мораторії ускладнювали або блокували виконання понад 62 тис. виконавчих документів на суму близько 145 млрд грн. Рахункова палата оцінила "заморожені" стягнення майже у 140 млрд грн — це близько 18% того, що виконавці мали стягнути за рік.

Найбільший за кількістю рішень — загальний мораторій на продаж майна держпідприємств: станом на 2020 рік він зачіпав майже 27 тис. рішень на понад 34,6 млрд грн. Найбільший за сумою — мораторій щодо майна в зоні АТО/ООС: близько 77 млрд грн. На кінець 2024 року зобов'язання держпідприємств сягнули майже 1,7 трлн грн.

Самих боржників мораторії теж не рятують. У 2021 році близько 40% із 3789 державних об'єктів фактично не працювали, а з 50 найбільших боржників серед держпідприємств 23 у 2023 році вже перебували в процедурі банкрутства.

Діють ці заборони механічно. Укрзалізниця сама перерахувала на депозит виконавця гроші для поновленого на роботі працівника, але виплату зупинив воєнний мораторій. Лише у квітні 2026 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду зобов'язала виплатити працівникові його гроші.

Для кредитора мораторій означає знецінення боргу, для ринку — премію за ризик, для держпідприємства — анестезію замість лікування. Техніко-економічне обґрунтування Мін'юсту фіксує: тимчасові обмеження стали постійними й послабили фінансову дисципліну, хоча мораторії — не єдина причина боргів.

Для держави це відкладена відповідальність. ЄСПЛ у пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" (2009) визнав невиконання судових рішень системною проблемою, а Комітет міністрів Ради Європи у 2023 році закликав мораторії скасувати.

Як вийти з режиму мораторіїв і не зламати критичне

Ключова ідея розпорядження — диференційований підхід. Нестратегічні держпідприємства перейдуть на загальні правила раніше, стратегічні отримають спеціальні механізми захисту активів, а оборонну галузь, окуповані території і зобов'язання, пов'язані з Росією, розглянуть окремо. Сам документ не скасовує жодного мораторію: це може зробити лише Верховна Рада законом.

Перший етап, орієнтовно до 2030 року, стосується нестратегічних підприємств. У 2027 році має з'явитися законопроєкт про обмеження строків дії мораторіїв, насамперед для об'єктів приватизації. До II кварталу 2028 року має відбутися інвентаризація активів і зобов'язань. У 2029 році — законопроєкти про спеціальне адміністрування і про перегляд або скасування мораторіїв із перехідним періодом 18–24 місяці.

Другий етап почнеться після завершення воєнного стану й охопить стратегічні підприємства, енергетику і комунальний сектор. Законопроєкт про остаточний перехід на загальні процедури з'явиться не раніше кінця 2030 року, а рішення щодо окупованих і деокупованих територій — не раніше кінця 2031-го.

Третій етап — три роки моніторингу, тож реформа виходить за межі 2032 року.

Чим замінити мораторій

Дорожня карта пропонує захищати функцію, а не боржника:

• узуфрукт і право оперативного управління виводять зі стягнення лише стратегічний актив;
• режим спеціального адміністрування за британською моделлю — не заміна банкрутства, а запобіжник усередині нього: призначений судом адміністратор зберігає критичні послуги;
• адресна держдопомога має замінити приховану субсидію, яку зараз фактично оплачують постачальники;
• превентивна реструктуризація за моделлю Директиви ЄС 2019/1023 діє з 2025 року, і нею вже скористалися близько півтора десятка компаній, зокрема енергетичних. Захист тут короткий, ініціює його сам боржник, а закінчується він угодою з кредиторами або банкрутством.

Що знімуть швидко, а що — довше

Якщо накласти Дорожню карту на карту мораторіїв, вимальовуються три хвилі.

Перша хвиля, ще в межах першого етапу, — загальний мораторій на продаж майна нестратегічних держпідприємств (Закон № 2864-III) і приватизаційні мораторії. Зберігати імунітет майну, яке держава сама хоче продати, немає логіки. Велика палата Верховного Суду у справі № 908/1525/16 визнала приватизаційне зупинення законним, але застерегла: невиправдано довга затримка може бути підставою для поновлення виконання або компенсації.

Друга хвиля, після війни, — енергетика і комунальний сектор. Сюди належать старі борги оптового ринку електроенергії й газові борги (закони № 719-IX і № 1639-IX), реєстри ПЕК і теплокомуненерго, захист обленерго у прифронтових регіонах (пункт 1-8 прикінцевих положень Кодексу з процедур банкрутства). Лише борги "Енергоринку" перед учасниками ринку на травень 2021 року сягали майже 27 млрд грн. Верховний Суд підтвердив: позов подати можна, але гроші отримати — лише за графіком держави. Без звірки взаємних боргів і компенсації спецобов'язків зняття цих мораторіїв запустить ланцюг дефолтів, за який заплатять бюджет і споживачі.

Третя, найдовша хвиля — шахти й СхідГЗК, оборонна галузь, активи на окупованих територіях, зобов'язання перед особами з Росії і "Чорноморнафтогаз". Шахтний мораторій 2017 року, запроваджений "до 1 січня 2019 року", продовжували щонайменше шість разів, але дев'ять років захисту не зробили шахти прибутковими. Тому Дорожня карта передбачає спершу, до 2028 року, визначити моделі роботи вугільних підприємств і провести аудит СхідГЗК.

Знімати захист з оборонних підприємств під час війни неможливо з безпекових причин, а окуповані активи не оцінити без доступу до них. Мораторій на виконання рішень на користь російських кредиторів, імовірно, залишиться, доки діють санкції.

Більшість воєнних мораторіїв за пунктом 10-2 прикінцевих положень Закону "Про виконавче провадження" зникне разом із воєнним станом. Пункт 1-6 прикінцевих положень Кодексу з процедур банкрутства на час воєнного стану і пів року після нього захищає від банкрутства за заявою кредитора виконавців оборонних контрактів і боржників, які не розрахувалися через агресію. Але Верховний Суд вимагає довести прямий зв'язок агресії з неоплатою конкретного боргу, тож цей мораторій не стає універсальним щитом.

Безстрокові заборони банкрутства "Нафтогазу", ГТС і казенних підприємств, найімовірніше, замінять спеціальним адмініструванням або збережуть як вузький режим.

Виняток, який варто зберегти

Скасування не повинно бути механічним. Пункт 1-9 прикінцевих положень Кодексу з процедур банкрутства, запроваджений Законом № 3723-IX у 2024 році, на мою думку, треба зберегти в чинному вигляді на час воєнного стану і два роки після нього.

Він забороняє банкрутство операторів критичної інфраструктури, частки яких примусово відчужено під час воєнного стану і в яких держава прямо чи опосередковано володіє понад 50% капіталу: нові справи не відкриваються, а відкриті закриваються на будь-якій стадії. Частина цих компаній, як-от АТ "Укртатнафта" (Кременчуцький НПЗ), сильно постраждала від ракетних ударів, тож питання збереження мораторію для них актуальне.

У листопаді 2025 року Верховний Суд у справі про банкрутство АТ "АвтоКрАЗ" підтвердив, що ця норма імперативна, а закриття справи відповідає меті закону. Ризик зловживань тут справді високий: у компаній, частки яких держава примусово відчужила, часто є історія корпоративних конфліктів, і банкрутство легко перетворити на інструмент повернення контролю колишніми власниками.

Це не імунітет держсектору, а вузький запобіжник із чіткими критеріями й кінцевою датою. Він зберігає керованість критичними об'єктами, поки держава не проведе їх аудит, корпоратизацію чи продаж.

Ризики, про які варто сказати чесно

1. Нові мораторії. Податковий мораторій для шахт показує, що старий рефлекс не зник.
2. Прив'язка до невідомої дати. Другий етап залежить від того, коли завершиться війна. Тому особливо важливо виконати перший етап, який має чіткий календар.
3. Конституційний ризик. Якщо Конституційний Суд визнає неконституційними мораторії за Законом № 145-IX для залізничних підприємств із майном на Донбасі чи приватизаційний мораторій раніше, ніж з'явиться заміна, вони зникнуть раптово.
4. Підміна назви. Спеціальне адміністрування може стати мораторієм під іншою назвою.
5. Фіскальний ризик. Частину боргів держпідприємств покриватиме бюджет.

Замість висновку

Мораторій має бути хірургічним інструментом, а не постійним щитом. За чверть століття Україна накопичила 29 заборон, які перетворюють судове рішення проти держпідприємства на папірець. Уряд нарешті запропонував правильний за суттю план: інвентаризація, диференціація, заміна мораторіїв точковими механізмами і лише потім — загальні правила для всіх.

Щоб Дорожня карта не повторила долю попередніх стратегій, потрібні три речі: якісна інвентаризація державних активів і ризиків, добре підготовлені закони і політична послідовність, зокрема відмова від нових мораторіїв. Тоді загальне правило знову стане простим: остаточне рішення суду виконується незалежно від того, хто боржник.