Пенсійна прірва: де Україні взяти гроші на перехід до накопичувальної системи

До повномасштабного вторгнення видатки на Пенсійний фонд були статтею № 1 розширеного бюджету України. У 2021 році загальні видатки ПФУ становили 520,9 млрд грн, або близько 35% усіх видатків країни. Безпосередньо з державного бюджету на пенсії та інші виплати надійшло 177,6 млрд грн. Тобто ще до війни внесків працівників не вистачало, щоб утримувати пенсійну систему. Дефіцит покривали з бюджету, тобто зрештою з податків громадян і бізнесу.

Сьогодні пенсії — друга стаття видатків після оборони. І пенсійний рахунок лише зростає. З 2021 по 2025 рік фінансування освіти збільшилося приблизно на 30%, із 302,3 до 394 млрд грн. Видатки ПФУ за той самий час зросли більш ніж на 80%: із 520,9 до 939,5 млрд грн.

Українська пенсійна система солідарна: внески тих, хто працює сьогодні, одразу йдуть на виплати нинішнім пенсіонерам. Власного пенсійного капіталу людина не накопичує. Її майбутня пенсія залежить від того, скільки працівників буде в країні, якими будуть їхні офіційні зарплати і скільки держава зможе спрямувати на пенсії через десятки років.

Для країни, де населення старіє, люди масово виїжджають, а бюджетні потреби величезні, ця конструкція стає дедалі слабшою.

Україна витрачає на пенсії багато, але не створює капіталу на майбутнє

Один зі сценаріїв, змодельованих Світовим банком, передбачає, що без змін до 2050 року право на солідарну пенсію матимуть лише 40% літніх українців. Решта 60% можуть залишитися без страхової пенсії і залежатимуть від соціальної допомоги.

Відповідь на це — накопичувальна пенсійна система, яка значно менше залежить від кількості працівників і демографічних змін. Тому питання вже не в тому, чи потрібна накопичувальна складова. Питання в іншому: як її запустити і чим оплатити перехід від старої моделі до нової?

У світі пенсійні накопичення стали потужним фінансовим інститутом

За даними ОЕСР, наприкінці 2024 року пенсійні плани країн організації управляли активами приблизно на 63 трлн доларів. У Данії, Ісландії, Швейцарії, Канаді, США, Нідерландах, Австралії та Швеції пенсійні активи вже перевищують річний ВВП.

Показовий приклад — Польща. Активи пенсійного фонду Nationale-Nederlanden OFE перевищують 28 млрд доларів. Це заощадження приблизно 2,6 млн клієнтів, вкладені в акції понад 150 біржових компаній. Одна з них — енергетична група ORLEN: уряд тримає 49,9% її акцій, ще 5,26% належать цьому пенсійному фонду. Сам фонд називає себе одним із найбільших інституційних інвесторів на польському ринку капіталу.

Ширший принцип перетворення ресурсів на довгостроковий капітал показує Норвегія. Державний пенсійний фонд Government Pension Fund Global наповнюється доходами від нафтогазової галузі, зокрема компанії Equinor. На кінець 2025 року активи фонду становили близько 2,1 трлн доларів, а інвестиційний дохід лише за 2025 рік — 235 млрд доларів. Близько 71% активів вкладено в акції, 26,5% — в облігації та інші інструменти з фіксованим доходом, решту — у нерухомість та інфраструктуру відновлюваної енергетики. Так Норвегія обмінює доходи від вичерпного природного ресурсу на активи, які працюватимуть для майбутніх поколінь.

У цьому принципова відмінність від України: ресурс не "проїдають", а перетворюють на фінансовий актив. Україна ж має протилежну проблему — довгострокового внутрішнього капіталу в країні дуже мало.

Хто заплатить за перехід

Припустимо, держава вирішує перенаправити частину ЄСВ на накопичувальні рахунки. Наприклад, із нинішніх 22% ЄСВ 5 процентних пунктів ідуть на індивідуальні рахунки, а решта продовжує фінансувати нинішніх пенсіонерів. Тоді виникає так званий перехідний дефіцит: Пенсійному фонду забракне коштів на виплати поколінню, яке вже завершило трудове життя і не може формувати власних накопичень.

Держава мусить одночасно фінансувати стару систему і створювати нову. Потрібен ресурс, який дасть змогу платити нинішнім пенсіонерам і поступово накопичувати кошти для майбутніх. Де взяти ці гроші, не перекладаючи ще один величезний рахунок на платників податків?

Державні активи — міст до нової пенсійної системи

Один із варіантів — створити перехідний фонд, який наповнюватимуть, зокрема, доходи державних підприємств і банків, надходження від державної та комунальної власності та інших активів.

У 2025 році Фонд держмайна отримав понад 6,3 млрд грн від приватизації. Це один із можливих ресурсів, але одноразовий: постійно оплачувати з нього поточні пенсії не вийде.

Значно важливіше перетворити активи, які залишаються у власності держави, на стабільне джерело дивідендів.

Показовий приклад — "Нафтогаз". До реформи газового ринку низькі регульовані тарифи фактично здешевлювали газ для населення. Проблема в тому, що така модель субсидує не лише бідних: споживання газу в заможному котеджі в Кончі-Заспі дотується так само, як і в невеликому сільському будинку.

МВФ зазначає, що низькі енерготарифи в Україні слабко стимулюють економію та енергоефективність, а значна частина вигоди дістається домогосподарствам із вищим споживанням. У 2023 році газові субсидії становили близько 2,9 млрд євро для домогосподарств і ще 1,7 млрд євро для підприємств теплопостачання. Побутова ціна газу була приблизно вдвічі нижчою за ту, що покриває витрати. У 2026 році Україна зобов'язалася поступово наближати тарифи до рівня покриття витрат і водночас коригувати субсидії для захисту вразливих споживачів.

Що менше держава використовує свої компанії для прихованого субсидування, то більше простору для того, щоб вони працювали як актив і приносили дохід.

Історія "Нафтогазу" показує, наскільки великим може бути цей ресурс. У 2017 році група сплатила до держбюджету 110 млрд грн, а у 2018-му — 138,6 млрд грн, або близько 19% доходів державного бюджету. Це були рекордні показники, хоча на результат того періоду суттєво вплинуло й рішення Стокгольмського арбітражу.

Якщо держава зберігає підприємство у своїй власності, воно має працювати за зрозумілими корпоративними правилами: з професійним управлінням, чіткими фінансовими цілями та дивідендами. Тоді частина прибутку держкомпаній може стати одним із джерел фінансування переходу до накопичувальної системи.

Те саме стосується державних банків. У 2025 році українські банки отримали 126,8 млрд грн прибутку, і майже половину цього результату дали державні банки. Уряд затвердив для ПриватБанку 20,4 млрд грн дивідендів, або 70% чистого прибутку, а для Ощадбанку — 4,8 млрд грн, або 30%. Загалом від держкомпаній за підсумками 2025 року до бюджету має надійти майже 50 млрд грн дивідендів.

Два ефекти однієї реформи

Перший ефект — фінансовий. Частину дивідендів держкомпаній і держбанків можна спрямовувати в перехідний механізм, який фінансуватиме солідарні пенсії, поки частина ЄСВ накопичується на індивідуальних рахунках. Водночас цей ресурс має бути частиною ширшої конструкції: бюджетної політики, перерозподілу ЄСВ, зростання зайнятості та ефективнішого управління державною власністю.

Другий ефект — інвестиційний. Мільйони індивідуальних рахунків поступово створять великий пул довгострокового капіталу — ресурсу, якого українській економіці особливо бракуватиме під час повоєнного відновлення. Поки в Україні немає великих внутрішніх інституційних інвесторів, бізнес змушений шукати довгострокові гроші за кордоном. Пенсійні фонди, які інвестують внески громадян на десятиліття вперед, можуть стати таким внутрішнім джерелом. За належного регулювання ці кошти йтимуть у державні та корпоративні облігації, акції, інфраструктурні проєкти.

Втім, самих пенсійних накопичень недостатньо для повноцінного ринку капіталу. Для цього потрібні захист інвесторів і прав міноритарних акціонерів, прозорість компаній, незалежний нагляд, диверсифікація ризиків і достатня пропозиція якісних фінансових інструментів.

Це важливо не лише для пенсій. Розвиток ринку капіталу — частина реформи фінансового сектору і вимог до вступу в ЄС. Європейська комісія наголошує, що Україна має продовжувати наближення законодавства до acquis ЄС щодо професійних пенсій, інвестиційних фондів, фінансової інфраструктури, цінних паперів і ринків капіталу, зокрема в межах Ukraine Plan.

Замість висновку

Одна реформа може розв'язати кілька завдань. Держава отримує ресурс для переходу до нової пенсійної системи і поступово меншає навантаження на бюджет. Державні компанії й банки отримують чіткий стимул бути прибутковими. Фінансова система і бізнес — великого внутрішнього інвестора. Громадяни — власні пенсійні накопичення замість повної залежності від можливостей бюджету.

Україні не треба механічно копіювати Норвегію, Польщу чи будь-яку іншу країну. Важливий сам принцип: пенсійні гроші мають не лише фінансувати сьогоднішні виплати, а й створювати капітал, який працюватиме на майбутнє.