ДПЗКУ відмовляється від другого траншу китайського кредиту
Державна продовольчо-зернова корпорація України не залучатиме другий транш кредиту від Експортно-імпортного банку Китаю в 1,5 млрд доларів.
Про це повідомив заступник голови правління держкорпорації Андрій Репко, передає кореспондент ЛІГА.net.
"Немає необхідності залучати гроші. У нас надлишкова ліквідність. Позитивний грошовий потік в 2015 році становив 560 млн грн", - сказав Репко на щорічному форумі "Агробізнес України".
Також Репко зауважив, що ДПЗКУ розглядає можливість будівництва нового зернового терміналу для великотоннажних суден, які транспортують зерно в Китай.
Це будівництво можливо, якщо держкомпанія отримає від китайських партнерів гарантію відповідного обсягу закупівель, зазначив він.
Як повідомлялося раніше, ДПЗКУ виплатила 200 тис. доларів штрафуза невикористання товарної частини китайського кредиту на 1,5 млрд доларів.
Як писала раніше ЕП, впродовж 2013-2014 років через ряд офшорних компаній з Державної продовольчо-зернової корпорації було виведено більше 200 мільйонів доларів. Йдеться про позикові кошти, які були надані Китаєм ДПЗКУ. Загальна сума кредиту становила 1,5 млрд доларів.
Виходячи із наведених в статті даних, Державна корпорація продавала зерно сумнівним офшорним компаніям, а ті з нею не розраховувалися.
За словами екс-голови держкорпорації Валерія Томіленка, який очолював її уже після згаданих подій, було фактично викрадено більше 20 кораблів державного зернотрейдера.
Однією з найбільш активних "прокладок", через яку виводилися кошти, була Sonders Trading K/S Co з Гонконгу. Це один з найбільших іноземних боржників ДПЗКУ - 1,215 млрд грн.
Встановити справжніх власників компанії складно. Виписка з гонконгського бізнес-реєстру за 2013 рік каже, що вона записана на Alpha Capital Management Ltd з далекої Ангільї. Однак ЕП знайшла зв'язки фірми з українським бізнесом.
Зараз гонконгська фірма є мажоритарним власником "Лізингової компанії "Ліор". До кінця 2013 року її засновником був Дмитро Сідляренко - колишній заступник директора компанії "Танталіт", що володіла більшою частиною Межигір'я.