Чи можна відбудувати країну без жінок

Про роль жінок у післявоєнній відбудові говорять багато. Ідеться не лише про представництво, рівність чи справедливість, а й про інвестиційну привабливість, якість людського капіталу та швидкість економічного відновлення країни.

Попри велику війну, Україна залишається країною, у яку готові інвестувати та інвестують, якщо бачать масштаб, потенціал та зрозумілі правила. Вірять у нас, у нашу перемогу та європейське майбутнє, адже для інвестиції в Україну недостатньо мати лише раціональні фактори та цифри, треба ще вірити.

Працюючи з міжнародними інвесторами та донорами, я помічаю, що вони позитивно оцінюють українські перспективи і бачать наші сильні сторони: високу адаптивність бізнесу, наявність професіоналів із сильними технічними компетенціями, здатність швидко ухвалювати рішення та масштабуватися.

Показово, що війна – не головний стоп-фактор. Набагато більше лякають непередбачуваність правового регулювання, тобто корупція, і слабкість інституцій.

Я супроводжувала кілька великих угод – від купівлі заводів на сотні мільйонів доларів до інвестицій в українські miltech-компанії. У переговорах з української та іноземної сторін завжди брали участь жінки. Вони виконували різні ролі: від лідерських до не менш важливих залаштункових. Присутність жінок змінює динаміку: менше змагання за домінування, більше уваги до деталей.

Головний дефіцит – не гроші

Якщо говорити не лише про інвестиції, а про повоєнну відбудову України загалом, то ключовий виклик – не капітал. Не лише гроші визначатимуть, якими будуть швидкість та якість відновлення. Найбільший дефіцит – це люди.

Бракує підприємців, здатних запускати бізнеси і брати відповідальність; лідерів громад, які вміють організовувати і будувати довіру на місцевому рівні; технічних спеціалістів, без яких неможливо реалізувати інфраструктурні проєкти. В умовах війни дефіцит людей посилюється: кількість чоловіків працездатного віку скорочується і це впливатиме на відбудову ще довго після завершення боїв.

Саме тому залучення жінок стає стратегічно важливим. Це питання не лише балансу чи довіри інвесторів, а базова умова відновлення економіки. Без участі жінок цей процес буде повільнішим, громади – менш стійкими, економіка – слабшою. Нам потрібно використовувати весь наш людський капітал.

Що показує досвід інших країн

Постконфліктні країни, де жінки отримували більше економічних можливостей і доступ до ухвалення рішень, проходили шлях відновлення швидше.

Після війни 1991-1995 років Хорватія перейшла до економіки послуг, де туризм забезпечує 15-20% ВВП – один з найвищих показників у Європі. Малий бізнес став хребтом цього переходу: готелі, ресторани, сервіси відкривали переважно жінки. Поряд з приватизацією, іноземними інвестиціями та євроінтеграцією жіноче підприємництво стало одним із чинників відновлення зайнятості.

У Руанді після геноциду 1994 року жінки становили 70% населення і вони взяли відбудову на себе: від домогосподарств до парламенту. Згодом це закріпили на рівні держави: квоти у виборних органах і 64% жінок у парламенті у 2013 році. Вони ініціювали реформи: від рівної оплати праці до протидії домашньому насильству.

Інший приклад – Ліберія. У 2005 році після 14-річної війни країну очолила Елен Джонсон-Серліф – перша в Африці демократично обрана жінка-президент. За роки її президентства вдалося залучити понад 16 млрд дол. інвестицій, збільшити бюджет у вісім разів і забезпечити стабільне економічне зростання.

На рівні громад цей ефект не менш помітний. У Косові після війни жінки створювали кооперативи з виробництва консервації, які зараз експортують продукцію до кількох країн Європи. У Боснії і Герцеговині саме жіночий малий бізнес став основою відновлення локальної економіки.

У Північній Ірландії жіночі організації об'єдналися, долучилися до мирних переговорів і домоглися включення до Угоди Страсної п'ятниці 1998 року положень про права жертв, житло та освіту – тем, які ігнорувалися. Коли жінки включені в економіку, управління й розвиток громад, спроможність країни зростає.

Чому жінки – ключовий ресурс відбудови

Україна рухається в правильному напрямку. У 2025 році жінки очолили 34% нових компаній і зареєстрували понад 60% ФОПів – переважно у сфері торгівлі, послуг та освіти. Жінки керують 450 тис. бізнесів – майже кожним третім у країні.

Зростає роль жінок і в державному управлінні та корпоративному секторі. У Верховній Раді є 80 жінок, тоді як у попередніх скликаннях їх було 20-35. У корпоративному секторі частка жінок теж зростає: у наглядових радах компаній їх 31%, тоді як раніше в 50-х найбільших компаніях країни їх було 17,6%.

Жінки становлять більшість працівників та активістів громадського сектору, особливо у сферах освіти, соціальних послуг, гуманітарної допомоги та роботи з громадами. Майже 58% жінок залучені до волонтерських ініціатив.

Жінки є важливою силою державного управління, економіки, громадського сектору та соціальної стійкості. Однак цей потенціал досі не використаний повністю. Причина в бар'єрах, які нікуди не поділися. Що можна змінити?

Державі – закріпити участь жінок у програмах відбудови й публічних закупівель. Я позитивно ставлюся до таких квот, адже вони розширюють можливості.

Бізнесу – залучати і перекваліфіковувати жінок, відкриватися їм на всіх рівнях, включати їх в управління і переговорні команди з міжнародними партнерами.

Донорам – фінансувати не лише жіноче підприємництво, а й жіноче лідерство в секторах відбудови: будівництві, енергетиці, місцевому самоврядуванні.

Відбудова без жінок – це половина відбудови. На цьому я наголошувала під час щорічної церемонії "УП 100. Сила жінок 2026". Ми не можемо собі цього дозволити. Ми заплатили високу ціну, а шанс побудувати країну мрії трапляється лише раз.