Як правильно скористатися вікном можливостей для України

Завершення війни росії проти незалежності України на умовах сталого миру (зменшення ризику нової агресії до мінімуму) відкриє перед Україною чергове нове вікно можливостей.

На відміну від попередніх революцій, це буде навіть не вікно, але двері можливостей. Але як цим правильно скористатися? Ті вікна можливостей, які були у нас протягом 33 років Незалежності України, ми не реалізували.

Проте спочатку давайте спробуємо спрогнозувати потенційну тривалість такого сприятливого для перетворень періоду. Очевидно, що першим в післявоєнній історії України стане період відбудови.

Після завершення активної фази війни Україна потребуватиме колосального обсягу ресурсів для відбудови: лише прямі економічні збитки від агресії рф за перші два роки вторгнення перевищили 150 млрд дол США, а непрямі фінансові втрати економіки України з високою ймовірністю перевищують 1 трлн дол США.

Враховуючи «низьку базу порівняння» (навіть якщо у 2024 р. українська економіка зросте на 5%, то в реальному вимірі її розмір становитиме менше 80% від 2021 р., а при збереженні таких темпів зростання досягне «довоєнного рівня» лише у 2029 р.) та розуміючи який потужний вплив може мати сектор будівництва на інші галузі економіки, отримання «компенсації» навіть за частину прямих збитків (не говорячи про непрямі фінансові втрати) призведе до двозначних показників зростання впродовж перших 2-3 років після завершення активної фази бойових дій.

Це зростання забезпечить необхідний для перетворень «простір політики» який повинен бути використаний максимально ефективно.

Що може зробити Україна за цей період? Відповідь – використати період стрімкого повоєнного відновлення для створення підґрунтя необхідного для стійкого та довгострокового зростання.

В Україні для «порівняння потенціалів до зростання» полюбляють приклади Азійських тигрів, серед яких, зокрема, Сінгапур, Тайвань та Південна Корея, забуваючи про те що в Європі є менш віддалений (як у часовому так і географічному вимірі) приклад – Кельтський тигр.

Впродовж століть Ірландія була де-факто колонією Британської імперії (формально була частиною Об’єднаного Королівства з 1801 р. по 1923 р.). Її економіка залишалась переважно аграрною, характеризувалась низьким рівнем індустріалізації, а населення масово покидало острів, в т.ч. через голод (з 1821 р. по 1926 р. населення Ірландії скоротилося майже на 40%).

Для того, щоб відстежити прогрес якого досягла Ірландія впродовж останніх 40 років порівняємо номінальний ВВП/особу у фактичних цінах Ірландії з колишньою метрополією та Грецією (близька за кількістю населення та мала схожу структуру економіки на початку 1980-х років) – графік 1.

Цей графік ілюструє, що починаючи з 1990-х Ірландія поступово випереджає структурно схожу на той момент Грецію, а починаючи з 2000-х і колишню метрополію. За підсумками 2024 р. одній з найбідніших країн західної Європи ще на початку 1980-х років доведеться вирішувати абсолютно не типову задачу – подолання суттєвого профіциту державного бюджету. В чому секрет «ірландського дива» і чи зможе Україна відтворити його рецепт на власній території.

Існує безліч статей, що пояснюють основні причини «ірландського економічного дива» - наприклад тут або тут. Але всі ці фактори ми може розділити на дві великі групи: структурні чинники та заходи економічної політики.

До структурних ми віднесемо такі як: вступ до ЄС в 1973 р., покращення якості людського капіталу (реформа системи освіти та лібералізація трудового законодавства), вдале географічне розташування, мир та політична стабільність.

До заходів економічної політики: дерегуляція, фіскальна політика, забезпечення макроекономічної стабільності, режим максимального сприяння залученню іноземних інвестицій.

Ми не будемо описувати кожен із цих елементів, а поглянемо лише на кілька яскравих прикладів, що є схожими для Ірландії та України. Серед структурних факторів найбільш очевидний – потенціал від вступу до ЄС. Приєднання до блоку не лише забезпечило фінансування від спеціальних фондів союзу, але й забезпечило доступ економічних агентів Ірландії до спільного ринку.

Це стало важливим аргументом для міжнародних компаній. Найменш очевидний – реформа системи освіти в 1960-х роках (забезпечення безкоштовного т.з. другого рівня освіти та система грантів на отримання третього рівня («вищої» у нашій термінології освіти), що дозволила забезпечити високу якість людського капіталу наприкінці 1980-х років.

Немає сенсу описувати важливість подальшої євроінтеграції для України, але багатьом в Україні важко зрозуміти чому відмова від фактично радянських підходів до системи освіти та охорони здоров’я значною мірою визначатиме конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість України в довгостроковій перспективі.

Перетворення в цих галузях не дають швидкого «електорального» ефекту, а нерідко навіть призводять до зростання соціального невдоволення на перших етапах. Серед заходів економічної політики звернемо увагу на лібералізацію трудових відносин в Ірландії та фіскальну політику уряду.

Дуже сильні профспілки ускладнювали адаптацію економічних агентів до економічних змін. Частиною домовленостей щодо лібералізації стосунків між найманими працівниками та підприємствами стало зниження рівня ставок на доходи фізичних осіб.

Це сприяло зростанню споживчих витрат та підвищило «гнучкість» економічної системи в цілому: підприємствам стало легше наймати та звільняти працівників. Враховуючи те, що в Україні діє Кодекс законів про працю від 1971 р., думаю що в цьому питанні також є суттєвий простір для покращення.

Щодо фіскальної політики: ставка податку на прибуток корпорацій становить 12.5% та залишається незмінною впродовж останніх 20 років, рівень державного боргу/ВВП зменшився з 119% ВВП у 2012 до 43% у 2023 р. Тим часом в Україні, наприклад, дефіцит пенсійного фонду продовжує розростатися, а другий рівень пенсійної реформи залишається незапровадженим вже понад 20 років.

Враховуючи наведене вище та попередній досвід України ми можемо зробити такі висновки:

1) Післявоєнне вікно можливостей буде відносно коротким (3-4 роки). Втомленому від війни суспільству буде важко сконцентруватися на «тиску на державу» для подальшого проведення структурних перетворень. Ситуація ускладнюватиметься тим, що перші роки відбудови супроводжуватимуться досить стрімким зростанням, яке елітам буде легко видати за результати успішної політики.

2) Україна, в особі політичних еліт, повинна стати справжнім «власником реформ». Структурні реформи повинні не просто тривати, вони мають бути завершені. Слово «реформи» вже набило оскому більшості українців, але проблема наших реформ полягає в тому, що, в кращому випадку, вони призводять до часткових результатів, а в більшості – не доводяться до кінця.

Це не унікальна проблема України. Президент Польщі у 1995-2005 роках Александр Квасневський в одному зі своїх інтерв’ю сказав «Улюбленим словом Брюсселя, коли ми були в переговорному процесі, було «домашнє завдання». Вони казали — ви мусите зробити домашнє завдання, домашнє завдання — home work. І в якийсь момент ми вже зненавиділи цей вислів».

Реформи потрібні не МВФ, Світовому банку або Європейській Комісії, реформи потрібні громадянам України, вони – інструмент для підвищення рівня добробуту. Польща гарно впоралася із «домашнім завданням», Україна також має всі шанси для цього.

3) Державна економічна політика має забезпечити трансформацію структури економіки України. При цьому, заходи політики будуть важливим, але допоміжним заходом для зростання. Жодна експортно-кредитна агенція, інвестиційна няня або сприятливі податкові ставки не заманять в країну інвесторів, якщо у ній відсутнє верховенство права, захист прав власності та загальні перспективи розвитку (напр. збереження ризику чергової агресії).

4) Нам треба мати сильне і організоване суспільство, що вимагає змін! Необхідною передумовою економічного розвитку України є формування інклюзивних інститутів!

5) Еліта, влада створює закони для розвитку країни, виконує їх і поширює на інших, а не створює закони для інших та винятки для себе. По цьому напрямку у нас величезна проблема, бо там де ми зараз і які ми є, саме величезне питання першу чергу до еліти та влади, а потім до кожного з нас.

Мова йде про 33 роки Незалежності. Але чи може Україна нарешті змінити свою негативну економічну траєкторію розвитку протягом десятиліть, відповідь - так, зможе! Економічна історія успіху багатьох країн світу цьому є підтвердженням… І ми зможемо за відповідних умов!