Місце екології у економічному відновленні України: досвід передових держав

Після понад двох місяців активного протистояння українців російським окупантам, все частіше вітчизняна та міжнародна спільноти обговорюють плани відновлення України після перемоги. 

Про свої наміри підтримати українців у відновленні після війни вже заявив Європейський Союз. З цією метою Європейська Рада створить Трастовий фонд солідарності України. 

Про готовність фінансово підтримати відбудову країни також вже заявили США, Великобританія, Швеція, Іспанія та інші країни.

Концепцію економічного відновлення України озвучили Офіс Президента та Уряд. Так, окрім вступу України до ЄС у 2024 році, енергонезалежності та дерегуляції ведення бізнесу, центральною ідеєю трансформації економіки має стати кліматична модернізація. 

Тобто, всі нові промислові потужності у металургії, харчовій переробці та енергетиці будуватимуться на принципах "зеленої економіки" – мінімального вуглецевого сліду та низької залежності від викопного палива – за рахунок значних фінансових ресурсів західних партнерів.

Компанії-учасники Європейської Бізнес Асоціації поділяють такі погляди представників влади та, у свою чергу, пропонують поглянути на досвід післявоєнного відновлення деяких найрозвиненіших країн у контексті розвитку екологічних політик. 

Японське економічне диво

Після закінчення Другої світової війни головною метою Японії було відновлення економіки. Акцент робився, у першу чергу, на створення промислової бази та розвиток інфраструктури. 

У середині 1950-х років, завдяки співпраці держави і промисловості, а також опануванню технологій, Японія швидко просунулась в ранг найбільших економік світу. 

Перше повоєнне екологічне регулювання

Про довкілля японці також намагались дбати паралельно з економічним ростом. Протягом перших десяти років після завершення війни було законодавчо врегульовано питання видобутку корисних копалин, стандартизації та маркування сільськогосподарської продукції та деревини, використання хімічної продукції і добрив в сільському господарстві, захист рослин, природних територій, дикої природи, рибних ресурсів тощо.

Активний розвиток промисловості, звісно, мав свій вплив на стан довкілля, особливо у великих містах. У той період екологічні питання вирішували переважно на місцевому рівні. 

Так, саме в Токіо у 1949 році було прийнято першу у своєму роді постанову про боротьбу з промисловим забрудненням. 

Вона зобов’язувала заводи отримувати дозволи від міської влади та надавати інформацію про викиди, але жодних конкретних стандартів не впроваджувала.

Приклади співпраці бізнесу та держави у сфері захисту довкілля

Окремим явищем, що охопило всю країну у цей час, був рух на приборкання спалахів забруднення шляхом укладання угод між місцевими органами влади та бізнесом (Pollution Control Agreement). 

Вперше такі угоди були укладені у 1952 році між префектурою Сімане та целюлозною і прядильною фабриками. Загалом до 1970 року угоди про контроль забруднення було укладено між 106 місцевими органами влади (27 префектур та 79 муніципалітетів) та 496 компаніями.

Цікавим є й приклад міста Убе префектури Ямагуті, де основними індустріями було добування вугілля, виробництво цементу та хімічної продукції, замість того, щоб ставити певні вимоги, які підприємства мали б беззаперечно виконувати, місцева влада, представники промисловості та місцева університетська спільнота вирішили співпрацювати. 

Було створено робочу групу, до якої крім вищезгаданих учасників увійшли також місцеві жителі. 

Так, в 1951 році було розроблено програму контролю забруднення, яка у формі резолюції міської ради рекомендувала місцевим заводам встановити обладнання для поглинання пилу, в той час, коли місто мало б закупити машини для поливу та збільшити кількість зелених насаджень. 

Згодом було встановлено стандарт в 1,2 г/м3, а загальна ефективність пиловловлюючих установок мала сягати 97% до 1960 року. 

Так, у 1951-1960 роках промисловість інвестувала близько 1,2 млрд єн (близько 5 млрд доларів) на встановлення понад 40 необхідних установок, що сприяло зменшенню забруднення на третину від початкового рівня.

Але найбільша ефективність екологічної політики стала прослідковуватись в Японії у 1960-1970 роках, завдяки спільному фінансуванню природоохоронних заходів з боку приватного сектору та держави. 

Компанії мали можливість встановлювати, наприклад, очисне обладнання на свої установки завдяки пропонованим державними та приватними установами кредитам під низькі відсоткові ставки розміром 6-9% річних з терміном виплати до 10 років.

Земля обітована Ізраїль

Починаючи з 1948 року та протягом перших десятиріч здобуття незалежності влада Ізраїлю сконцентрувалась на економічному розвитку країни. Так, за двадцять років населення країни виросло в 5 разів, ВВП зростав на 11% щороку, що стало найбільшим відносним приростом у світі. 

Перше повоєнне екологічне регулювання

Протягом першого року існування держави Ізраїль, було введено мораторій на полювання для повернення земель до збалансованого розвитку. 

Окрім цього, було прийнято цілий ряд законів для захисту дикої природи, створення національних парків та заповідників, заборонено паління в лісах, що знаходяться під охороною, тощо.

Водночас, були у тогочасного Ізраїлю й справжні екологічні проблеми – звалища відходів (непокриті землею або попелом відповідно до санітарних норм) у великих містах, забрудненість водойм стічними водами, забруднення повітря (як від промисловості, так і від авто), відсутність контролю за використанням пестицидів з боку держави тощо.

Приклади співпраці бізнесу та держави у сфері захисту довкілля

Управління відходами було на такому низькому рівні, що у великих містах у кількастах метрах від звалищ продовжували зводити нові житлові будинки. 

Ізраїльтяни, річний раціон яких складався переважно з овочів та фруктів і містив 60-70% вологої фракції, не вірили в ідею панацеї сміттєспалювальних заводів. 

Натомість, вже у 1953 році у Тель-Авіві з’явився перший повністю механізований компостувальний комплекс з сортувальними лініями в країні. Відтоді, третина міських відходів стала перероблятись у компост. 

Подібні проєкти реалізовувались у співпраці з владою. Так, компанія Dorr-Oliver за свій сміттєпереробний комплекс вартістю 1,2 млн доларів отримала від влади Тель-Авіва субсидію у розмірі 75 центів за 1 тонну перероблених відходів, у зв’язку зі значною економією на їх захороненні. 

Компанія ж, у свою чергу, виробляла чорний гумус без запаху, який продавала за 5 доларів за м3. Завдяки подібним проєктам, у 1960 році 60% відходів ізраїльтяни захоронювали на спеціальних полігонах або стихійних звалищах, інші 40% — за рахунок компостування перетворювались на органічні добрива, що використовувались, в основному, для вирощування цитрусових. 

Перший закон про зменшення шкідливих викидів, який забороняв необґрунтоване забруднення повітря, шум та запахи, був прийнятий тільки у 1961 році. 

Однак, через тривалу відсутність вимог до гранично допустимих рівнів викидів, зміг бути реалізований десятиліття потому.

Повноцінну програму управління природними ресурсами, в основі якої поєднання економічного розвитку, Ізраїль зміг запустити лише у 1973 році.

Західна Німеччина 

Після завершення Другої світової війни, Німеччина, як і попередні країни, повністю поринула у відбудову економіки, розбомблених міст та інтеграцію мільйонів переміщених осіб у нове життя. 

І це дало свій результат – до 1958 року західнонімецьке промислове виробництва було в 4 рази вище, ніж всього лишень десятиліття тому. І ми справедливо знаємо цю країну як "німецьке економічне диво" (Wirtschaftswunder).

Перше повоєнне екологічне регулювання

Протягом першого повоєнної декади Західна Німеччина законодавчо врегулювала питання захисту лісів та рослин, роботи сільськогосподарського та видобувного секторів, мисливства, земельні питання. 

У 1952 році голова Рурської територіальної асоціації регіонального планування представив детальний план створення кооперативу боротьби з забрудненням повітря (Luftreinhaltegenossenschaften) в Північному Рейні-Вестфалії. 

За його задумом, підприємства, місцеві муніципалітети та регіональні планувальники мали об’єднатись та розробити технічне керівництво з очистки повітря та ініціювати заходи з очищення повітря. 

Він вважав, що промисловість має фінансувати встановлення фільтрів для очистки повітря за рахунок власних ресурсів. Але ні влада, ні бізнес ці пропозиції не підтримали, і відповідні законодавчі акти було прийнято лише на початку 1970-х років.

Висновки для України

У післявоєнні часи країни працюють на швидке відновлення економіки, зокрема забезпечення населення житлом, створення нових робочих місць, запуск промисловості та залучення іноземних інвесторів. 

Екологічні політики передусім зосереджувались навколо захисту та подальшого відновлення природних ресурсів національного та міжнародного значення.

Україна, при наявних ресурсах, технологіях та за умови співпраці держави з бізнесом у напрямках дерегуляції та полегшення податкового навантаження, має унікальний шанс не лише стати економічним дивом 21 століття, європейським тигром, але й взірцем з точки зору сповідування принципів сталого розвитку.