Життя після 2024: яке майбутнє української ГТС

2020 рік був незвичним для багатьох країн і цілих галузей. На тлі COVID-19 ми спостерігали не тільки падіння виробництва, а й переосмислення багатьма країнами свого економічного циклу й управління ключовими ресурсами. 

Природний газ все ще залишається одним з ключових першоджерел енергії для Європи, але ми спостерігаємо великі зміни в тому, як саме він використовується і транспортується. 

Це означає, що Україна, яка забезпечує транзит газу в Європу, має враховувати нові тренди та швидко до них адаптуватися.

У 2020 році "Газпром" скоротив транзит через Україну на 38% до 55,8 млрд м3. Це багато чи мало? 

З одного боку, "Газпром" сплатив за потужності у розмірі 65 млрд м3, бо у контракті Україна домоглася присутності норми "качай або плати". 

З іншого, це найменший показник за останні 30 років. Навіть у 2014-му, коли "Газпром" докладав усіх зусиль для зниження поставок газу в ЄС, щоб не допустити реверсу газу з Європи в Україну, транзит склав 62 млрд м3. 

При проєктній потужності газотранспортної системи в 146 млрд м3 транзиту, це означає завантаження ГТС менше ніж на 30%. Такими є нові реалії нашого транзиту.

Загрози будівництва обхідних газопроводів

Поточний контракт гарантує Україні близько 7 млрд доларів доходу. Беручи участь в усіх тристоронніх переговорах з РФ, я чітко пам'ятаю, що до середини грудня 2019 року позиція представників російської сторони була чітка – транзиту через Україну після 2019 року не буде зовсім. 

Тільки потужна підтримка ЄС і США, а також сильна переговорна позиція України (арбітражні розгляди, заповнені сховища газу та проведені реформи на ринку газу, включно з відділенням Оператора ГТС), дозволили українській стороні отримати новий п'ятирічний контракт з істотними обсягами транзиту. 

Переломним фактором тоді стали санкції США проти обхідного газопроводу "Північний Потік-2", чергового політичного проєкту Росії. Це перемога 2019-го, але 2024-й – не за горами, і ми зобов'язані планувати наступні кроки.

Нові санкції США, прийняті Конгресом на початку січня 2021 року, мають поставити фінальну крапку в цьому політично заангажованому проєкті. 

Але загрозою для українського транзиту є не тільки "Північний потік-2". "Газпром" активно добудовує нові обхідні газопроводи у Південній Європі. У 2020 році була запущена перша черга "Турецького Потоку-1", у 2021-му може вийти на проєктний режим роботи "Турецький потік-2" разом зі своїми продовженнями через Болгарію і Сербію. Це може призвести до втрати транзиту до 15 млрд м3 – обсяги, які раніше йшли в Угорщину, Сербію і Хорватію.

На жаль, інші російські видобувні компанії або постачальники з Середньої Азії не мають можливості експортувати газ в ЄС через Україну.

Нові можливості для газотранспортної системи

Ми розуміємо, що бізнес-середовище змінилося, і, ймовірно, обсягів транзиту через Україну в 90-100 млрд м3 вже не буде, якщо істотно не зміняться попит в Європі або геополітика в регіоні. 

Тому наші ключові завдання на найближчі п'ять років – оптимізація газотранспортної системи відповідно до потреб ринку і пошук нових можливостей для додаткового завантаження ГТС або зниження витрат при існуючому. 

Наприклад, завантаження ГТС можливе за рахунок залучення до транзиту альтернативних постачальників з Російської Федерації та Середньої Азії. Не варто очікувати, що Кремль дозволить вільний експорт газу в Європу. 

Потрібно докласти зусиль, щоб європейські антимонопольні органи забезпечили доступ цих додаткових постачальників газу на європейські ринки. Це і справедливо, і в інтересах підвищення конкуренції з точки зору диверсифікації джерел енергоресурсів.

Важливим стратегічним завданням Оператора ГТС України залишається безпека та доступність поставок газу всередині України. Кажуть, що бідніші країни стурбовані енергетичною безпекою, у той час як більш заможні зосереджені на sustainability. 

Це логічно, тому що ми повинні не просто забезпечити фізичне постачання природного газу, який є ключовим ресурсом для опалення та промисловості, а й переконатися, що ціна цього ресурсу і наші витрати на його транспортування є оптимальними. 

Нам потрібен не газ за всяку ціну, а доступний газ без політичних зобов'язань. Найкращий варіант розвитку подій – зростання власного видобутку газу. 

Якщо внутрішній видобуток буде розвиватися належним чином, то Україна зможе не тільки покрити власні потреби, а й бути більш маневреною у частині закупівель газу, імпорту, експорту та використання потенціалу сховищ газу. 

Збільшення обсягів видобутку українського газу – це ще один фактор оптимістичнішого майбутнього для Оператора ГТС України.

Ще одним перспективним напрямком використання ГТС є транспортування відновлюваних газів, таких як водень і біометан. 

ЄС в межах "зеленого переходу" активно розвиває напрямок вуглецево-нейтральних газів, і Україна може зайняти гідне місце серед постачальників такого ресурсу в Європу. 

Важливо, щоб Україна після загальних політичних декларацій на самому ранньому етапі активно долучилася до роботи європейських колег з визначення ринкової моделі циклу виробництва декарбонізованих газів, регуляторної бази всього циклу, включаючи транзит/внутрішнє транспортування, і технологічні особливості використання нових ресурсів. 

Усі розрахунки за кліматичними програмами у світі не виключають газ у найближчому майбутньому, а позиціонують його як перехідне паливо між вугіллям і нафтою до відновлюваних джерел енергії. 

Особливо це актуально для країн з наявною газовою інфраструктурою, тепловою генерацією на вугіллі, складними кліматичними умовами і більш низьким рівнем розвитку економіки. 

Українська ГТС готова стати потужною базою і для "зеленого енергопереходу" країни. Першим кроком має стати зниження викидів СО2 за рахунок більш активного використання газу на теплових станціях замість вугілля. 

Ще один європейський тренд – створення балансуючих потужностей на базі газових електростанцій.

Більш екологічною альтернативою є також використання транспорту на газі. Сьогодні метан може активно використовуватися як перехідне газомоторне паливо. 

Це дозволить Україні знизити залежність від дизеля, який більш ніж на 80% імпортується, в першу чергу з Росії та Білорусі.

Безумовно, багато в чому майбутнє газотранспортної системи України залежить від здатності зберегти обсяги транзиту газу. Цей фактор є одним з вирішальних, але не визначальним. 

Енергетика змінюється, з'являються нові напрямки й можливості. Вони знижують вплив "Газпрому" та створюють перспективи для української ГТС. 

Сьогодні наше ключове завдання – підготуватися до різних сценаріїв після завершення транзитного контракту та використовувати всі можливості. Саме над цим працює менеджмент компанії разом з акціонером та іншими стейкхолдерами. 

Це відображено у корпоративній стратегії розвитку бізнесу і вже реалізується у межах стратегічних ініціатив і проектів. Усередині кожної кризової ситуації, кожного виклику – перспектива, і ми робимо все, щоб використовувати її максимально.