На шляху до страхової медицини: податкові стимули для роботодавців

Навіщо роботодавцю сплачувати за медичне страхування працівника? Чи не зручніше просто видати людині премію? А вона вже нехай сама вирішує, як витратити кошти. 

Певна економія на податках у першому випадку існує, адже підприємство в такому разі не сплачує ЄСВ (22%). 

Але з витрачених на договір страхування коштів у будь-якому разі потрібно утримувати і сплачувати податок на дохід фізичних осіб та військовий збір (разом 19,5%).

На жаль, додаткових податкових преференцій для бізнесу, який вирішив оформити для співробітників страхові медичні поліси, законодавством не передбачено. Це аж ніяк не стимулює роботодавця та працівника домовлятись про медичний соцпакет. 

Сьогодні багато компаній (здебільшого закордонних) надають соцпакети, керуючись винятково власними корпоративними принципами.

Інша річ, якщо компанія вирішить сплачувати за співробітника внески до недержавного пенсійного фонду. 

Податковий кодекс встановлює, що такі виплати в межах не більше 15% від нарахованої місячної зарплати та не більше як 2,5 розміру мінімальної заробітної плати звільняються від оподаткування.

Дивна річ – ми стимулюємо розвиток недержавного пенсійного забезпечення, а медичне страхування ігноруємо. Хоча, на мій погляд, це дві рівнозначні складові будь-якого соціального пакету.

Цю законодавчу прогалину потрібно терміново виправляти. Без стимулів неможливо масштабувати добровільне медичне страхування (ДМС), яким нині охоплено лише кілька відсотків населення. 

Без масштабування ДМС та збільшення на порядок відсотка застрахованих годі й говорити про запровадження обов’язкового страхування.

Останнім часом ми проводимо активну дискусію з представниками професійних об’єднань страховиків. Принципових розбіжностей немає: і влада, і бізнес єдині у розумінні того, що додаткові стимули потрібні. 

Насамперед, навіть не роботодавець, а працівник має розуміти, що поліс ДМС – це вигідніше, ніж грошова надбавка до зарплати. Бо з надбавки крім податку на доходи треба ще сплачувати ЄСВ, а витрати на поліс не оподатковуються.

Проте в яких межах повинна надаватись податкова пільга для медичного страхування, за яке сплачує роботодавець? 

На нашу думку, орієнтиром має слугувати обмеження, які діють для виплат на недержавне пенсійне забезпечення (вище ми про них вже згадували). Страховики надали власні пропозиції. 

У будь-якому разі, компроміс буде знайдений і вже незабаром Комітет з питань здоров’я нації зареєструє відповідний законопроект.

Податкові пільги – це, звісно, лише один із кроків для розвитку ДМС. Для того, щоб страхові компанії змогли повноцінно працювати не лише з приватними, але й державними та комунальними медзакладами, потрібно завершувати другий етап медичної реформи та запроваджувати чіткий механізм доплат за медичні послуги, які не охоплені гарантованими пакетами.

Щонайголовніше – суспільний запит на страхову медицину нині значно збільшився. 

Більшість працівників раніше навіть не замислювались про потенційні загрози для здоров’я, дотримуючись принципу "виникне проблема – почну шукати розв’язання". Поширення Covid-19 змінило світогляд багатьох українців. 

Отже, маємо все – і політичну волю глави держави, і суспільний запит для якісного прискорення розвитку ДМС. Податкові пільги – це лише перший крок із запланованих законодавчих змін.