Хижацький ринок України
Економіка працює в інтересах великого приватного бізнесу і державних монополій, навколо яких паразитують дрібна обслуга і чиновницька камарилья. Погашення бізнесових та урядових боргів, що наростають, відбувається за рахунок громадян.
Усе викладене автором показує, наскільки ми ще далекі від цивілізованої і чесної ринкової системи.
У нас здебільшого не досягається еквівалентність обміну і не є суспільно визнаними ціни. Мають місце утиски прав учасників ринкових відносин, подавляється свобода вибору, торгівля часто здійснюється недобровільно.
Фактично відсутня добросовісна конкуренція. Пріоритетом для приватного бізнесу і влади залишаються засоби монополістичного контролю за ринками, протекціонізму, централізованого розподілу продукції та ресурсів.
Ринкові інститути не можуть бути ефективними і через нездатність грошової системи зберігати вартість фінансових активів і забезпечувати довгострокову еквівалентність операцій обміну.
Внаслідок своїх хиб українська ринкова модель неспроможна приносити ефекти, властиві західним її аналогам: швидке знаходження партнерів з кооперації і споживачів, автоматична оптимізація суспільних пропорцій, саморегулювання розподілу інвестицій, налаштування на позитивні структурні зрушення і, як наслідок, ефективність інвестицій та висока продуктивність праці.
Мабуть, іншого не могло й бути. Ніхто при владі на жодному етапі нашого національного відродження й не намагався вибудувати відкриту, добросовісну, рівноправну ринкову економіку.
Посткомуністи звикли керувати вручну і не збиралися передавати повноваження саморегулюванню. Нувориші жадали прибрати майно й ринки до рук і досі не розуміють, навіщо надавати економічні права і свободи мільйонам простих і незалежних від влади людей.
Допущені в Україні відхилення від європейських ринкових традицій не випадкові і не можуть бути виправлені самі по собі. Вони будуть непереборними причинами слабкої конкурентоспроможності нашої економіки і завтра, і в перспективі.
Визначення українському феномену просте: хижацький непродуктивний ринок з безправ'ям споживачів і неокупністю загальних витрат. Це ринок неволі, що допомагає оббирати людей, це модель, яка діє собі на збиток і в борг.
Економіка працює в інтересах великого приватного бізнесу і державних монополій, навколо яких паразитують дрібна обслуга й чиновницька камарилья. Погашення бізнесових та урядових боргів, що наростають, відбувається за рахунок громадян.
У них не ростуть доходи, на відміну від європейської моделі, де саме завдяки їм формується основний потік інвестицій в економіку. Щорічно, за моїми оцінками, до 35-40% суспільної праці викидається на "смітник" або вилучається з України на користь інших держав, а за багаторічний строк втрати прогресують.
Результатом є вузький внутрішній ринок, що не дає примноження й приватному бізнесу. Якби не така "система", ми могли б мати, як мінімум, утричі більший ВВП і в чотири-п'ять разів вищі зарплати.
Усвідомлення українською владою реального стану речей та свого власного призначення - передумова необхідних країні реформ. Влада просто зобов'язана побудувати вільну ринково-конкурентну модель.
В тому числі - в інтересах бізнесу, який погоджується працювати на засадах конкуренції. До речі, саме до цієї категорії належить мале й середнє підприємництво. Очевидно, що потрібна влада, яка буде сильнішою за бізнес. Вона діятиме всупереч окремим інтересам задля загальних.
Українська держава повинна прийняти наступні базові економічні трансформації.
1. Запровадити філософію вільної, рівноправної, саморегульованої, конкурентної і соціально орієнтованої ринкової економіки.
Її пріоритетами будуть: свобода підприємництва, захист права власності, орієнтування на задоволення інтересів споживачів, досягнення ринкової рівноваги, пряма матеріальна відповідальність за невиконання договірних зобов'язань і самостійне відновлення ринкових пропорцій.
Держава повинна закріпити ці пріоритети у законодавстві, виконавчих рішеннях, організації інститутів ринкового саморегулювання й підтримки конкуренції, у своєму повсякденному урядуванні. Монополія повинна бути конституційно заборонена і дозволятися як виняток у разі прийняття окремих законів.
2. Державі необхідно відмовитися від односторонньої підтримки домінуючих у суспільстві виробників і продавців. Для досягнення балансу прав і обов'язків сторін потрібно перейти до підтримки покупців і споживачів.
Також слід посилити кримінальне та адміністративне покарання продавців за зловживання, обман, дезінформацію і недостовірність. Держава мусить сама забезпечити контроль за якістю товарів, не скидаючи це на громадські організації.
Влада зобов'язана створити правові засади виконання умов ринкових договорів і спростити процедури судових розглядів справ щодо зловживань виробників, посередників, монополістів.
Законодавство також має упереджувати кабальні договірні умови, які нав'язуються клієнтам, вимагати державної реєстрації і депонування будівельних, інвестиційних, ф'ючерсних, депозитних, депозитарних та інших довготривалих угод.
3. Держава повинна захищати і підтримувати конкуренцію як на національному рівні, так і на місцевих ринках, карати за її утиски, сприяти її поширенню.
Слід відновити конкуренцію там, де вона була знищена, скасувати адміністративне керування ринками, підтримувати саморегулювання, стимулювати біржові та аукціонні продажі. Держава повинна сама виходити на ринок через такі процедури.
Необхідно заборонити горизонтальні поглинання підприємств, встановити відповідальність за усунення з ринків конкурентів, стимулювати змагальність на сировинних і аграрних ринках, висувати альтернативи природним монополіям.
4. Потрібно реорганізувати ціноутворення. Воно повинно відбуватися на прозорих договірних засадах без чиновницького втручання у права власника товару і без утиску волі покупця.
В умовах природних монополій і мережевих підприємств тарифи повинні регулювати національні комісії, виходячи не з собівартості, а пошуку рівноваги інтересів постачальників та споживачів.
Штучні монополії підлягають ліквідації чи покаранню за зловживання. Державні послуги повинні оплачуватися за тарифами, встановленими публічними комісіями.
5. Перейти до неінфляційної і низьковідсоткової грошово-кредитної моделі, яка спиратиметься на саморегулювання міжбанківського ринку з корекцією з боку НБУ.
Емісійно-кредитне і валютно-курсове регулювання грошового обігу повинне забезпечити збалансування попиту-пропозиції на міжбанківському ринку, спираючись на його об'єктивні індикатори: середні рівні процентних ставок, зміни загальної ліквідності та врівноваженого валютного курсу.
Регулювальні методи НБУ повинні стосуватися ринкових активів, а не окремих банків. Тобто йому потрібно відмовитися від адресного кредитування і персонального депонування, а також від цільового фінансування купівлі окремих інструментів, як зараз - боргових паперів уряду і державних корпорацій.
6. Потрібно врегулювати посередництво як невід'ємну складову ринку. Цьому сприятиме створення відкритих інтегральних торгівельних майданчиків з продажу сировини і цінних паперів з прямим доступом до них постачальників товарів.
Очевидно, що біржі повинні працювати в он-лайн режимі. Крім бірж, необхідно стимулювати створення електронної торгівлі. Це скорочує посередництво.
7. Державна влада буде ефективною лише тоді, коли вона реалізовуватиметься через ринкову систему. Остання вимагає реорганізації діяльності уряду, зокрема, виконання ним нових функцій контролю за виробництвом і торгівлею, регулювання умов та правових норм ринкового обміну, організації арбітражного правосуддя.
А ще - безумовної відмови від "співпраці" з бізнесом - приватним і державним.
Крім того, потрібні оновлення законодавства, прямі апеляції громадян до судочинства, кваліфікована юридична інфраструктура, новий склад органів державного управління, їх інституційна сила і зміна цілей функціонування задля усієї громади, а не окремих корпоративно-політичних груп і власних інтересів.
Іншого не дано.
Читайте також: