Україна - потужна аграрна країна із значним експортним потенціалом продукції рослинництва, зокрема зернових культур, попит на які у світі щороку зростає. Конкурентоспроможність вітчизняних виробників на світовому ринку визначається не тільки якісними кондиціями зерна, а й його ціною.

Країни ЄС - найбільший імпортер сільськогосподарської продукції у світі, тому експорт аграрних товарів з боку українських виробників орієнтований, перш за все, на цей регіон. Найбільш популярними культурами залишаються пшениця і ячмінь. Загалом на країни Європи припадає 35-40% експорту української пшениці.

На жаль, експортний сегмент зернового ринку, як і внутрішнє виробництво зерна, мають певні проблеми. Вони викликані нестабільністю виробництва, непередбачуваністю державної політики та низькою якістю продукції.

Усе це не дозволяє продавати власні товари за високими цінами. Починаючи з 1992 року, котирування українського зерна були нижчі, ніж у двадцяти кращих експортерів, а це призводить до недоотримання прибутку учасниками ринку.

Нестабільність виробництва зумовлює нестабільність експорту. При порівнянні динаміки виробництва та експорту зернових в Україні стає помітно, що чітко вираженої прямої залежності між цими показниками нема.

Динаміка валового збору зернових (синя крива) та їх експорту з України (червона крива), 2001-2008 роки

Україна щорічно споживає 25-30 мільйонів тонн зерна. Якщо врахувати, що за період з 2001 року по 2008 рік, включаючи вкрай неврожайний 2003 рік, валовий збір зерна в країні становив у середньому 36,9 мільйона тонн, то стане зрозуміло, що потенційна частка експорту складає щонайменше 6-11 мільйонів тонн.

Україна експортує зернові за ціною 150-170 доларів за тонну, тобто щорічні надходження від експорту складають 0,9-2 мільярди доларів.

В той же час, зерно найбільших світових експортерів - США та Канади - на ринках Європи коштує близько 300 доларів за тонну. Дешевизна українського хліба пояснюється низькою якістю продукту внаслідок невідповідності європейським стандартам. Ця "прогалина" коштує Україні понад 2 мільярди доларів щороку.

З іншого боку, середня урожайність зернових в Україні удвічі нижча, ніж у Центральній Європі та Північноамериканських країнах. Це пояснюється рядом об'єктивних та суб'єктивних причин.

1. Зниженням родючості ґрунтів внаслідок недотримання ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

2. Невикористанням ресурсозберігаючих технологій.

3. Застосуванням неякісного насіннєвого матеріалу.

4. Нестачею капіталу на оновлення основних фондів сільськогосподарських підприємств.

У підсумку, Україна втрачає щорічно ще близько 2 мільярдів доларів.

Таким чином, маючи у своєму активі багаті чорноземи, відповідні кліматичні умови і своє виробництво сільськогосподарської техніки, Україна кожен рік сумарно недотримує близько 4 мільярдів доларів.

Аналіз експортного потенціалу показує, що зміцненню конкурентоспроможності галузі перешкоджають такі чинники: недостатня гармонізація українських стандартів якості з міжнародними, нерозвиненість інфраструктури АПК, а також низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи.

В результаті, виробники не можуть розширювати виробництво та використовувати ефективні технології, а тому втрачають кошти.

На мою думку, для покращення ситуації у вітчизняному агропромисловому виробництві слід реалізувати наступні заходи.

По-перше - узгодити вітчизняні стандарти на сільськогосподарську продукцію із стандартами ЄС.

По-друге - сприяти налагодженню сучасної інфраструктури аграрного ринку, в тому числі, через пільгове кредитування.

По-третє - впроваджувати ефективні ґрунтозахисні технології.

По-четверте - налагодити співпрацю між виробниками та дослідними установами.