Як за кліматичні гроші відновити землі

Через російське вторгнення Україна стала однією з найбільш замінованих країн світу. Потенційно небезпечними вважаються близько 137 тис. кв. км. Без гуманітарного розмінування і відновлення ґрунтів сільськогосподарські землі на цих територіях не можуть повною мірою виконувати свою продовольчу функцію.

Для агросектору проблема не закінчується тоді, коли оператори протимінної діяльності залишають поле. Землю потрібно повернути до безпечного і продуктивного використання, а після боїв вона часто потребує відновлення.

Це величезна і дорога робота, тому Україні варто шукати на неї гроші не лише в традиційних програмах гуманітарного розмінування і відбудови. Одним із додаткових джерел може стати міжнародне кліматичне фінансування.

На перший погляд, зв'язок між розмінуванням і кліматом неочевидний. Насправді він полягає в здоров'ї та продуктивності ґрунту.

Після розмінування робота на полі триває

Повернення земель в обробіток – це не лише механізоване очищення території. Війна залишає по собі вирви від вибухів, ущільнений важкою технікою ґрунт, фізичне і хімічне забруднення, порушену структуру ґрунту. На частині територій доводиться заново відновлювати здатність землі давати стабільний урожай.

Частина завдань відновлення перетинається з регенеративним або "вуглецевим" землеробством. Це ощадливіший обробіток, робота з органічною речовиною, продумана сівозміна, оптимізація використання добрив. Такі практики можуть збільшувати запаси органічного вуглецю і скорочувати викиди парникових газів.

Саме цей другий результат важливий для кліматичного фінансування. Якщо вести сільське господарство на ділянці неможливо, є альтернативи: заліснення або висаджування багаторічних трав. З кліматичного погляду ефект той же: рослини поглинають CO₂ з атмосфери, і вуглець накопичується в рослинах та ґрунті.

Якщо відновлення ґрунту пом'якшує зміну клімату, воно відкриває ті ж можливості, що й класичні декарбонізаційні проєкти в енергетиці чи промисловості: доступ до ринків вуглецевих одиниць і фінансування з кліматичних фондів.

Світ вкладає значні кошти в проєкти, які можуть довести скорочення викидів, поглинання вуглецю або підвищення стійкості до зміни клімату. За даними Climate Policy Initiative (звіт Global Landscape of Climate Finance 2026), у 2024 році глобальне кліматичне фінансування вперше перевищило 2 трлн дол.

Україна має аргумент, чому частина цих інструментів повинна працювати і для земель, які повертаються до життя після війни.

Чому це має цікавити не лише Україну

До великої війни на Україну припадало 10% світового експорту пшениці, 15% кукурудзи і майже половина експорту соняшникової олії. Українська продукція важлива для Європи, Азії, Африки, Близького Сходу. За даними KSE, такими обсягами можна нагодувати 400 млн людей, зокрема в країнах Глобального півдня.

Попри ворожу пропаганду, Росія не зможе повністю замінити український експорт зерна в країни з низьким рівнем доходу, тому повернення земель у виробництво – не лише українське питання. Кожен гектар, який через мінування роками не використовується, – це не тільки втрата для фермера, а й менший виробничий потенціал одного з найбільших світових постачальників продовольства.

Україна може запропонувати міжнародній спільноті новий погляд. Допомагаючи відновити землі, партнери не лише розв'язують локальну проблему, а й інвестують у світову продовольчу безпеку і досягнення глобальних кліматичних цілей.

Чого не бачить система

Міжнародне кліматичне фінансування створювали переважно для інших обставин. Воно враховує потреби країн, вразливих до зміни клімату, країн з низькими доходами, малих острівних держав. Війна як причина масштабної деградації сільськогосподарських земель у цю систему фактично не вбудована.

Проте певний рух уже є. На кліматичній конференції ООН COP28 у 2023 році ухвалили декларацію щодо клімату, допомоги, відновлення та миру, яка звернула увагу на країни і громади, що живуть в умовах збройних конфліктів.

Для України це можливість розвинути дискусію. Ідеться не про те, щоб назвати гуманітарне розмінування "зеленою" діяльністю і профінансувати його кліматичними грошима. Ідеться про механізми, за яких розмінування, відновлення ґрунту і кліматично стале землеробство стають частинами одного проєкту, а кліматичне фінансування покриває ту його частину, яка дає вимірюваний результат: скорочення викидів парникових газів і пом'якшення зміни клімату.

Що для цього потрібно Україні

По-перше, домагатися, щоб міжнародні кліматичні фонди і фінансові інституції окремо враховували потреби агросекторів країн, які постраждали від війни. Тут можуть працювати змішані моделі: гранти на розмінування, пільгове фінансування відновлення і приватні інвестиції в подальші кліматичні практики.

По-друге, працювати над тим, щоб міжнародні методології враховували відновлення постраждалих від війни ґрунтів там, де воно справді дає вимірюване скорочення викидів, накопичення вуглецю чи інший кліматичний ефект.

По-третє, збирати дані. Мало сказати, що поле було пошкоджене, а після відновлення стало кращим. Потрібно виміряти показники здоров'я ґрунту до і під час відновлення, а також довести результат за правилами, яким довіряють міжнародні фінансові установи, інвестори та вуглецеві ринки. Тут мають працювати разом держава, наука, агробізнес, громади і міжнародні партнери.

Україна навряд чи матиме найбільшу переговорну вагу на наступних кліматичних переговорах. Нам не потрібно конкурувати з важковаговиками кліматичної арени. Натомість у нас є аргумент, якого немає майже ні в кого: один з найважливіших для світової продовольчої безпеки аграрних секторів зараз відновлює землі, пошкоджені найбільшою війною в Європі з часів Другої світової.

Це не лише гуманітарна проблема. Це питання продовольства, клімату і майбутньої продуктивності мільйонів гектарів землі. Якщо міжнародна кліматична система шукає проєкти, де один долар може працювати одразу на кілька глобальних цілей, то українські землі після розмінування – саме такий випадок.