Ексголова PGNiG Пйотр Возняк: Росії не потрібні газ чи нафта. Їй потрібна готівка, щоб купляти та виготовляти бомби
Для продовження війни путінському режиму достатньо отримувати валюту від продажу нафти і газу країнам Європейського Союзу.
Через небажання ЄС вводити ембарго на імпорт енергоносіїв цьогорічний бюджет терористичної Росії поповниться рекордними 300 млрд дол.
З такими надходженнями економіка може впоратися з багатьма потрясіннями, однак на росіян чекає ще чимало нокдаунів через запроваджені санкції.
Одну з найбільш жорстких позицій щодо російських нафти і газу займає Польща. У Варшаві планують відмовитися від російського газу з 2023 року. Про відмову від нафти не йдеться.
Чимало європейських країн не можуть собі дозволити чогось подібного.
На думку колишнього голови найбільшої польської газової компанії Polskie Górnictwo Naftowe i Gazownictwo (PGNiG) Пйотра Возняка (2016-2020 роки), деякі країни ЄС надто сильно довірилися російському "Газпрому".
Що думає про нинішню енергетичну кризу експрезидент польського газового гіганта, чому європейські газосховища перед війною виявилися порожніми, чи знизяться ціни на енергоносії, як Польща відмовляється від російського газу, і коли "ні" російському монополісту зможе сказати весь Євросоюз.
Про це з Возняком поговорив представник Команди підтримки реформ Міністерства енергетики України Микола Войтів.
— Що буде з цінами на газ у 2022 році?
— Різку динаміку росту цін на природний газ спричинив високий попит на нього з боку країн Євросоюзу в листопаді-грудні 2021 року. На що, очевидно, чекала і до чого готувалася Росія, не закачуючи жодного кубометра в сховища Нідерландів, Австрії та Німеччини.
Російська агресія в Україні лише підсилила цю динаміку.
Потрібно пам’ятати, що ціни на природний газ – поняття дуже відносне. Вони є різні: одні зафіксовані в двосторонніх контрактах на поставку, наприклад російського, норвезького чи зрідженого газу, а інші – це ціни на європейських енергетичних біржах та хабах.
Як правило, ціни починають падати із завершенням опалювального сезону, тобто від початку квітня, й утримуються на досить низькому рівні аж до жовтня. Цього варто чекати і у 2022 році, проте ціни однозначно будуть вищими, ніж восени 2021 року.
— Яка ситуація з європейськими підземними сховищами газу (ПСГ)? Низькі запаси у 2021 році теж вплинули на ціни.
— У Польщі вже давно на законодавчому рівні кожен імпортер повинен зберігати свій газ у газосховищах. Таким чином, щороку ПСГ повністю заповнені – приблизно понад 3 мільярди кубометрів.
На відміну від Польщі, у ЄС такої умови для імпортерів (трейдерів) немає. Настільки Євросоюз довіряв російським поставкам природного газу.
Зараз Німеччина, Австрія і частково Нідерланди продають та передають в управління свої ПСГ російським компаніям. Результат такої політики – газова криза в Європі в кінці 2021 року, коли при високому попиті на газ ці ПСГ виявилися пустими або наполовину заповненими...
— На вашу думку, питання з "Північним потоком-2" вже закрите?
— Історія з "Північним потоком-2" не закінчилася, вона відтермінувалася. Росія є дуже непередбачуваною стороною, а її основні партнери, німці, дуже суперечливо коментують ситуацію, яка склалася довкола цього газогону.
На даному етапі запуск "Північного потоку-2" не відповідає енергетичному законодавству ЄС: постачальник природного газу й оператор газопроводу не можуть бути однією юридичною особою.
Німецький регулятор енергетичного сектору сертифікує оператора газопроводу, який має бути повністю незалежним – організаційно та фінансово.
Тому коментарі канцлера ФРН, що він "стримав сертифікацію оператора газопроводу "Північний потік-2", не тільки суперечать енергетичному праву ЄС, а й недоречні, оскільки процедура сертифікації в ЄС виходить за межі урядових повноважень. У будь-якому разі така сертифікація взагалі не може відбутися, бо суперечить енергетичному праву ЄС.
Запуском "Північного потоку-2" Росія хоче повністю ізолювати Україну від транзиту газу. Якщо припустити, що їм вдасться запустити цей газопровід, то технічно зупинити транзит газу через ГТС України можна протягом трьох діб.
Росіяни, з мого досвіду, можуть повністю проігнорувати будь-який контракт на транзит газу, навіть якщо мова йде про контракт на транзит до 2024 року.
Вони просто його порушать, не турбуючись про наслідки для себе і не беручи до уваги декларації Ангели Меркель (колишньої канцлерки ФРН – ЕП). Вона запевняла, що російська сторона дала їй гарантії щодо збереження транзиту газу українською ГТС до 2024 року включно.
— Чи буде ЄС монолітним у контексті відмови від російського газу і за скільки років це може відбутися?
— На жаль, заяви, які ми чуємо від чиновників Євросоюзу, що "до кінця 2022 року купівля російського газу зменшиться на дві третини", це лише декларації. Важко сказати, коли насправді це відбудеться.
Мова не про зменшення імпорту газу, а про повну заміну російського газу такими ж об’ємами від інших постачальників.
Я би хотів знати, що коїться в головах європейських політиків та керівників великих енергетичних компаній і як це вплине на ухвалення ними рішень. Найперші, про кого я би хотів згадати, – це представники Німеччини, Франції, Бельгії та Нідерландів.
Загалом потрібно пʼять-шість років, щоб відмовитися від одного постачальника і перейти до іншого.
У нашому випадку – аби ЄС відмовився від російського газу, перестав фінансувати російську армію та війну в Україні і диверсифікував постачання іншими маршрутами (за максимальної наявної потужності інфраструктури), зокрема, LNG.
Проте для цього має бути одноголосне інтегральне рішення Єврокомісії, і таке рішення має суворо дотримуватися. Але зараз консенсусу в ЄС щодо цього питання немає, беручи до уваги позицію Угорщини та Німеччини. Проте це не означає, що потрібно чекати на них.
Кожна країна Європи в найближчій перспективі може і повинна розвивати свій газовидобуток. Проте Німеччина, наприклад, протягом останніх майже чотирьох років майже не добуває газ зі своїх родовищ. Вони дуже довірилися російському газу та концепції Energiwende (перехід до низьковуглецевої та відновлюваної енергетики).
Питання риторичне: чи він Німеччині не потрібен? Це явне непорозуміння, рано чи пізно хтось його почне видобувати...
— Польща не продовжуватиме контракт з росіянами після 2022 року. Як поляки забезпечуватимуть себе газом?
— Польща "завершує" з російським газом уже в грудні 2022 року.
Альтернативні маршрути постачання – це природний газ з норвезького шельфу через Baltic Pipe (газопровід між Данією та Польщею), а також зріджений газ через Świnoujście LNG terminal та запланований Gdańsk FSRU.
Додатково може бути використаний газопровід GIPL (між Литвою та Польщею), але тільки з умовою, якщо це буде газ із LNG Klaipėda.
— Які країни стануть новими клієнтами російських газових компаній?
— Коли Росія почне втрачати великий ринок збуту газу в ЄС, звісно, Китай зможе стати тим новим великим ринком, який вмістить у себе великі об’єми російського газу. Навіть якщо для того буде необхідна додаткова газотранспортна інфраструктура, у яку інвестуватимуть росіяни.
Також новими ринками збуту російського зрідженого газу стануть Японія та Республіка Корея.
Роcії не потрібні природний газ чи нафта. Їй потрібна готівка, щоби купувати та виготовляти бомби, ракети, підводні човни та винищувачі.
— Коли Росія покине європейський ринок, хто займе її місце?
— На європейський газовий ринок вийде або збільшить свою частку Норвегія, а також усі країни, які оперуватимуть свердловинами на континентальному шельфі Північного моря (Великобританія, Нідерланди, Данія).
Варто наголосити, що будівництво інфраструктури добування і транспортування природного газу на шельфі Північного моря відбувається з дотриманням найвищих екологічних стандартів.
Хочу нагадати, що за час моєї каденції в PGNiG у нас була концепція запросити українські енергетичні компанії до партнерської участі в якомусь з родовищ, яке ми експлуатували чи до якого мали доступ на підставі договору концесії.
Україна також може брати участь у норвезьких тендерах з розробки газових родовищ та видобування природного газу на континентальному шельфі Північного моря.
— Що чекає українську ГТС у найближчому майбутньому?
— Проблема української ГТС у тому, що велика кількість малих міст та виробництв приєднана до магістральних газопроводів, а не до системи дистрибуційних газопроводів, більш відомих як газорозподільчі мережі, як би мало бути.
У такій ситуації переплітається функція транзиту з функцією дистрибуції (газорозподілу). Тому місто або виробництво, які використовують природний газ, мають платити власнику газу, а в транзитній трубі – газ російський…
Постає питання, кому платити. Виходить, що росіянам. Але це не має сенсу, оскільки цей газ має належати або "Нафтогазу", або трейдерам. Він має надходити до кінцевого клієнта (міста чи виробництва) з газорозподільчих (дистрибуційних) мереж, а не з магістрального газопроводу.
Тому в Україні має бути створений оператор газорозподільчих мереж.
Для прикладу, у Польщі компанія Gaz-System є оператором магістральних газопроводів, а компанія Polska Spółka Gazownictwa – оператором дистрибуційних (газорозподільчих) мереж, протяжність яких у кілька разів більша, ніж протяжність магістральних газопроводів.
Проте за останні пʼять років у вас відбулися правильні та послідовні зміни як у контексті вдосконалення регуляторного поля, так і в контексті інфраструктурної трансформації – унезалежнення системи магістральних газопроводів від ринку дистрибуції (газорозподілу) і трейдингу (мається на увазі розділення функцій постачання та продажу палива – ЕП).
Тому бажаю вам: так тримати!
Україні варто взяти до уваги готовність США допомогти українцям за посередництвом американських інвесторів добудувати магістральну систему газопроводів та відділити її від системи газорозподільчих газопроводів.
Дуже важливо завершити цей розподіл на ринкових засадах – не тільки юридично, а й фізично розділити цю газову інфраструктуру. Це було меседжем під час недавнього дводенного візиту президента Байдена в Польщу, якому медіа не приділили уваги.
Якщо говорити про альтернативи російському газу для транзиту українською ГТС, то залишаються дві опції.
Перша – транзит з шельфу Чорного моря, який багатий на природний газ та нафту. Однак цей транзит наразі неможливий через відсутність доступу до шельфу України.
Друга – транзит з LNG-терміналів Франції, Польщі, можливо, Німеччини або норвезького газу через Польщу.
Якщо говорити про польську опцію, то тут необхідні тісні переговори з польською стороною за участю Литви.
Очевидно, що така тристороння співпраця повинна відбутися в контексті новозбудованого газопроводу GIPL, який почне працювати вже у 2022 році, а також у контексті постачання на український ринок зрідженого газу через польський та литовський LNG-термінали.
Можна ще додати альтернативу, як запевняють німці, постачання газу із запланованого до будівництва LNG-терміналу в німецькому Brunsbüttel.
Якщо говорити про співпрацю з Польщею, то потрібно укласти конкретні угоди з польською стороною, але не обов’язково на урядовому рівні, достатньо буде міцних домовленостей між відповідними компаніями. Проте це може бути не таким легким процесом.
Можна ще розглядати варіант домовленостей зі Словаччиною. Проте він малоймовірний, оскільки словаки мають угоду з росіянами.
У випадку зупинки транзиту газу українською ГТС вони зможуть отримувати газ через "Північний потік-2", який потраплятиме до них газопроводом OPAL і через Чехію. Тому тут знову з’являється російський газ.
У будь-якому разі Україні важливо розвивати газовидобуток, і не тільки в себе, можна розглядати й інші країни.
Ще раз наголошую, зверніть увагу на відкритість США до України, це нагода, яку не можна втратити. Потрібно звертатися до адміністрації президента Байдена про надання спеціальних пільг – чи то на отримання ліцензій на розвідку та видобування газу, чи то на закупівлю обладнання.
Уявіть собі, за деякий час зʼявляється заголовок у медіа: "Україна отримала десять ліцензій на видобуток природного газу в Пенсильванії чи Техасі"…
Хотів би підсумувати все сказане: рекомендую скласти нову газову (чи в ширшому контексті – енергетичну) стратегію України – національну, не копіюючи стратегії інших країн. Ви почали, і результати дуже позитивні, незважаючи на перешкоди, які постали з російською військовою агресією в Україні.
Юридично-правове енергетичне поле ЄС доцільне та ринково орієнтоване, проте бізнес-складова цієї моделі вимагає внутрішньої національної енергетичної політики в Україні. І не думайте здаватися!
Аналогічно як близько 20 років тому ми зробили в Польщі щодо ринку природного газу, на жаль, і не нафти. Ми не чекали на підтримку від Німеччини чи ЄС.
Я не хочу нікого повчати, але заради енергетичної безпеки Європи будьте відважними та продовжуйте крокувати! Це має бути ваш власний шлях!