Керівник НБУ Яків Смолій: Депозити не повинні бути основним джерелом доходів українців
Відтоді як Валєрія Гонтарєва пішла "у відпустку", з якої не планує повертатись, Яків Смолій формально став першою особою у Національному банку.
Оскільки багато непопулярних рішень центробанку залишилось в минулому — виведення десятків банків з ринку, або шокова девальвація гривні — Смолій уже не є таким привабливим об'єктом для політичних атак з боку опонентів влади і до нього прикуто значно менше публічної уваги.
При цьому оточення президента у розмовах з УП називає його одним з головних претендентів на посаду голови Нацбанку.
Схоже, що ця кандидатура може також влаштувати міжнародних партнерів України, адже Смолій декларує необхідність продовження нинішнього курсу Нацбанку.
Чи може нинішній керівник Нацбанку кардинально змінити курс регулятора, чому Нацбанк не змінює ключову ставку в умовах високої інфляції та чи є попит з боку іноземних інвесторів на українські банки. Про це у розмові з Яковом Смолієм.
— Уже тривалий час ведуться розмови про те, хто стане новим головою Нацбанку. На вашу думку, чи може зміна однієї персоналії вплинути на ту політику центробанку, яку він здійснює зараз?
— Коли ми говоримо про незалежність центрального банку, то в тому числі повинні враховувати і так звані особисті рішення, які можуть прийматися тією чи іншою особою.
Разом з тим, відповідно до закону про Національний банк, члени правління не можуть бути звільнені одночасно двоє, і не можуть бути звільнені за рішенням першої особи. Членів правління призначає і звільняє рада Національного банку.
До того ж, процес так вибудовано, що заступники призначаються на різні терміни, є каденція 5, 6 і 7 років — щоб була спадкоємність і одночасно не звільнилося декілька членів правління. Отже, голова не може кардинально змінити склад правління. Це по-перше.
По-друге, щодо нормативних документів Національного банку, то одноосібне рішення тут взагалі не ухвалюється. У нас є дев'ять комітетів, два з яких ухвалюють самостійні рішення. Це комітет з управління активами і пасивами, інший — з нагляду. Всі інші комітети розглядають питання, які є в профільній діяльності цих комітетів. Для ухвалення рішень в подальшому пропозиції від комітетів виносяться на правління. Комітет — колегіальний орган і правління — колегіальний орган.
Одна людина не приймає рішень.
— З вашої відповіді випливає, що одна людина не зможе нічого змінити і тому політика Нацбанку залишиться такою ж самою?
— Абсолютно правильно.
— Як ви вважаєте, чи є передумови для суттєвого перегляду політики НБУ? Візьмемо, наприклад, політику дорогої гривні і інфляційне таргетування. На горизонті вибори президента і парламенту. Скажімо, прийдуть до вас президент і прем’єр і скажуть, що вони хочуть щоб НБУ стимулював зростання ВВП, кардинально знизив облікову ставку і тримав курс гривні не більше ніж 25 гривень за долар.
— Ми можемо фантазувати на різні теми, але є закон про Національний банк. Там виписано, чим він займається, і які його основні завдання. Щоб президент чи прем'єр, чи обидва разом з головою Нацбанку, прийняли якесь непопулярне рішення, вони мають розуміти, що за це доведеться відповідати перед законом.
Зміни, про які ви кажете: таргетування ВВП, чи таргетування індексу споживчих цін — це зміни до закону, а не політика одного чи двох посадовців, які можуть натиснути кнопку і сказати "роби так чи інакше". Це неможливо.
— В Україні часто суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання. До того ж, ви самі знаєте, що багато економічних процесів у нашій державі відбуваються під впливом "побажань" деяких політиків…
— Можна обговорювати багато речей, але ми повинні давати правильний сигнал суспільству про те, що одна людина сьогодні в державі не приймає рішення. Тим більше в Національному банку. Це один з елементів так званої інституційної незалежності, де процеси вибудовані так, що роль особистості уже не є головною.
ПРО ОБЛІКОВУ СТАВКУ
— Очищення банківської системи завершилося, вона докапіталізована, більш стійка і ліквідна. Але все одно немає розвитку: банки часто надають перевагу безризиковим фінансовим інструментам НБУ і Мінфіну, а не кредитуванню реального сектора. Звичайно, причина в неналежному захисті кредиторів, але чому тоді про це так багато говориться, а руху немає?
— Сьогодні у Верховній Раді є зареєстрований законопроект. Він вже змінив назву. Зараз він називається "Про взаємовідносини банків й позичальників", але зміст закону такий самий. Якщо він навіть буде прийнятий, очікувати найближчим часом активного розширення кредитування не варто. Це лише одна із перепон, яка не дозволяє банкам упевнено і зрозуміло розпоряджатися заставним майном.
Особливо це стосується іпотечних кредитів, бо там у нас дві проблеми. Перша — не ухвалений закон про реструктуризацію валютних кредитів, який ще 2014 року був погоджений банками, асоціаціями і Нацбанком.
Інша проблема — це захист прав кредиторів — в тій частині, де розпорядження заставним майном. Сьогодні рішень не на користь банків приймається дуже багато. Банкіри уже жартують: мовляв, видають кредити невеликими сумами, щоб бути певними, що в суді їм не доведеться витратити більше.
Тож без ухвалення законів очікувати на активний розвиток кредитування не варто. Хоча сьогодні є всі передумови, щоб розпочати цей процес.
Якщо ми подивимося на вартість ресурсної бази, вона є значно дешевшою в зв'язку зі зниженням процентних ставок за депозитами. Це основний фактор, який мав би сприяти розвитку кредитування вже не по таких завищених процентних ставках, які були в 2014-2015 роках.
Також ми констатуємо факт надлишкової ліквідності в банківській системі. Вона сьогодні направляється в депозитні сертифікати Національного банку — наші короткострокові інструменти, а могли б бути спрямована на кредитування економіки — на споживче кредитування і кредитування малого і середнього бізнесу.
Передумови всі є, але також є ризики. І ці ризики банки будуть закладати в кредитну процентну ставку. Але якщо ми на законодавчому рівні врегулюємо взаємовідносини між банками і позичальниками, то буде більше довіри і процес кредитування набиратиме обертів.
— Ви кажете, що ставки — не завищені. А чи не здається вам, що вони не відповідають нинішнім макроекономічним реаліям з огляду на реальний рівень інфляції. Уряд каже, що інфляція буде 11,2%, Нацбанк все ще декларує, що буде 9%. Облікова ставка НБУ – 12,5%.
Але в уряду більш реальний прогноз, оскільки запланованої літньої ревальвації не відбулось. Виходить, що облікова ставка в реальності взагалі може стати від’ємною. Виходить, що і на пожвавлення кредитування вона не дуже впливає, водночас суб’єктам господарювання важче зберігати в таких умовах наявні грошові ресурси.
— Нажаль, починаючи з травня інфляція перевищує наші прогнози. До її прискорення призвело подорожчання чотирьох груп товарів. Причини подорожчання — поза межами впливу монетарної політики.
На сирі продукти споживання, насамперед фрукти і овочі, виросли ціни через несприятливі погодні умови як навесні цього року, так і в серпні. Крім того, були підвищені акцизні тарифи на тютюнові вироби, що так само підвищило індекс споживчих цін.
Також на м'ясні та молочні продукти ціни пішли вгору. Це викликано скороченням їх пропозиції на внутрішньому ринку через те, що українські виробники почали постачати цю продукцію в єврозону, а об'єми виробництва не збільшилися.
Отже, ми бачимо ймовірність відхилення від центральної точки цільового діапазону, який ми таргетуємо (8 плюс мінус 2 %) більш суттєво, ніж передбачає наш поточний прогноз на рівні 9,1%. Важливо пам’ятати, що режим інфляційного таргетування спрямований на забезпечення зрозумілості та передбачуваності дій центрального банку і у випадку, якщо Націбанк не потрапив у ціль, треба пояснити, чому так відбулося і що він зробить, щоб цієї цілі досягти.
Тобто, ми говоримо про те, що хочемо досягти встановленої цілі тими монетарними інструментами, які є в розпорядженні Національного банку, та очікуємо, що нам це вдасться зробити вже у другому кварталі наступного року.
— Уточнення. В останні рази Нацбанк не змінював облікову ставку. Проте, в презентації НБУ щодо інфляційного таргетування вказано, що саме за допомогою ключової ставки він має впливати на інфляцію. Але, якщо НБУ бачить, що інфляція вище, ніж прогноз і очікування, чому Нацбанк не підвищив її?
— Справа в тому, що монетарна політика впливає лише через певний час після прийняття рішення. Тому ми приймаємо рішення з огляду на те, як воно вплине на майбутню інфляцію, а не реагуємо на те, що вже відбулося. Оскільки ми все-таки прогнозуємо, що інфляція буде знижена, то й монетарні інструменти, які ми використовуємо сьогодні — в правильному руслі.
— Наскільки взагалі ключова ставка в нинішніх макроекономічних умовах може мати реальний вплив на інфляцію?
— Вплив помітний. На зміни облікової ставки реагують і процентні ставки на міжбанківському ринку, і ставки комерційних банків за депозитами і кредитами, і інфляція насамкінець цього ланцюжку. Але, підкреслюю, ми дивимося наперед, а не таргетуємо те, що вже позаду.
Наша поточна монетарна політика виходить не з того, що інфляція вже підскочила, а з наших очікувань, що до кінця року вона піде нижче і та облікова ставка, яка є сьогодні, спрацює на ринку правильно для того, щоб в подальшому привести нас до встановленої цілі з інфляції. У листопаді ми оновимо наші прогнози, і будемо приймати чергове рішення з монетарної політики вже на їх основі.
— Уряд орієнтується на 11,2%, і з цього показника тепер розраховуються надходження до бюджету. Вже є розходження між політикою уряду і центробанку.
— Деякі розбіжності лише ілюструють різницю у підходах. Так це працює у всьому світі і є нормою. Уряд базується на фактах та статистичних даних. В той час ми працюємо із випередженням — прогнозуємо, які можуть бути зміни, які фактори можуть вплинути.
ПРО ГРИВНЮ
— Населення все ще дуже болісно сприймає кожну наступну хвилю девальвації. В останні роки ми спостерігали, що восени попит на валюту збільшується. Яке відхилення, на думку Нацбанку, протягом 2-3 тижнів буде вважатися нормальним? Чи є якісь фактори, які можуть різко вплинути на курс цієї осені і відхилення становитиме більше ніж 10%?
— По-перше, ми не оприлюднюємо прогноз курсу гривні.
— Ні інфляцію, ні курс?
— Інфляцію ми таргетуємо, прогнозуємо і оприлюднюємо, щоб впливати на інфляційні очікування. З тієї ж причини — через наявніcть впливу на очікування — ми не оприлюднюємо прогноз курсу. Курс сьогодні формується на ринку попитом і пропозицією, і ми не повинні заважати ринку самостійно його визначати.
Курс гривні суттєво залежить віл експорту. Україна – сировинна країна і, напевно, в нашій економічній політиці потрібно зробити в найближчі роки певні кроки для того, щоб ми з торгівлі сировиною пішли в переробку. Йдеться про додану вартість.
Наприклад, в м'ясо-молочній промисловості ми продаємо готову продукцію, а в зерновій і металургії ми продаємо зерно або руду і метали. Тут ми особливо залежимо від зовнішньої кон'юнктури, тому що ми не впливаємо на ціни на світових ринках ні на зерно, ні на метал. Оскільки ми не можемо вплинути, то є певна залежність. Якщо ціни підуть вниз, то валютна виручка буде не такою, яку ми планували.
Проте, загалом сьогодні кон'юнктура сприятлива — ціни на сталь та залізну руду навіть вищі, ніж ми очікували. А отже, ми не бачимо якихось загроз в тому, що обсяг експорту може виявитися нижчим за наш прогноз.
Щодо осені, то це традиційно той сезон, коли попит на валюту є більшим, ніж в літні періоди. Це в першу чергу пов'язано з сезонними факторами осінніх робіт, коли йде збирання врожаю, коли здійснюються посіви. Відбувається також активізація бізнесу перед новим роком, коли імпортери стараються завезти продукцію для новорічних свят, різдвяних свят та інше.
Тому є очікування більшого попиту на валюту. Але ми не бачимо якихось загроз різких коливань, оскільки очікуємо і на достатню пропозицію валюти. Зокрема, з боку аграріїв, які матимуть новий врожай. Тим більше, що в нашій монетарній політиці для того і існують валютні інтервенції для покупки валюти, коли є надлишок її на ринку, і інтервенції на продаж, якщо її недостатньо, для того, щоб згладжувати тимчасові надмірні коливання курсу.
Якщо ви помічали, то ми з початку року і майже до кінця серпня виходили на ринок по покупці валюти. Останні дні у нас були інтервенції з продажу, щоб зменшити коливання. Ми для того і є, щоб не допустити різких коливань.
— Тобто 10%, або більше це нормальне відхилення?
— Давайте в абсолютних значеннях. Коли 10-15 копійок в ту чи іншу сторону, то ринок цього фактично не помічає. Це нормальна ситуація, коли курс плаваючий. Ми свідомо відійшли від фіксованого курсу, бо в тому стані золотовалютних резервів, яким ми сьогодні оперуємо, не можна утримувати курс фіксованим.
Сьогодні ж ринок переважно самостійно знаходить баланс і регулює курсоутворення. Щодня змінюються пропозиція валюти і попит на неї з боку учасників ринку — звідси і коливання курсу. Але ми слідкуємо за ситуацією на валютному ринку і за допомогою валютних інтервенцій не даємо тимчасових факторам спотворювати динаміку курсу, визначену фундаментальними ринковими чинниками.
— Більшість обсягів експорту здійснюється вузьким колом гравців на ринку. Чи може бути потенційно якась змова на ринку щодо встановлення того чи іншого курсу? Чи слідкує Нацбанк за такими речами?
— Щодо експорту я вже сказав — ми сьогодні не можемо впливати на ціни на зовнішньому ринку. Експортери не впливають на ціну своєї продукції за кордоном, вони диктуються гравцями інших країн. Сьогодні в України 2-3 галузі представлені в експортному потенціалі.
Експортери хочуть продати дорожче, а імпортери хочуть купити дешевше. Якщо їх продаж і купівля влаштовують, будь ласка, сходьтеся на площадці і торгуйтеся. Ми як Національний банк дивимося за тим, але на це не впливаємо.
А імпортери, якщо хочуть купити валюту, то мають її купити. Якщо її немає, то вони не зможуть... Якщо вони хочуть працювати на ринку імпорту, то вони повинні бути на ринку і купувати по тій ціні, по якій їм запропонували.
— Експортери завжди вміли притримувати валюту.
— Діє зобов'язання щодо 50% обов'язкового продажу експортної виручки. Протягом 180 днів вони зобов'язані її продати. Заявки на продаж ми бачимо кожен день. Це гарантія того, що ринок не буде пустий — все рівно щось вийде на продаж.
Так, є моменти, коли вільний продаж може притримуватися. Це в тих випадках, коли є надлишок гривні. Коли експортери отримали ПДВ від експорту, тоді у них надлишок гривні й у них немає потреби продавати валюту. Коли імпортери хочуть купити, попит більший, ніж пропозиція. Якщо ми бачимо, що це може призвести до різкого коливання курсу, тоді ми виходимо з інтервенціями.
ПРО ДЕПОЗИТНІ СТАВКИ І ДЕРЖАВНІ БАНКИ
— В надійних європейських банках дають до 10% на депозити в гривні. Раніше в Україні був своєрідний "рантьєризм" і зберігати в гривні було вигідно. Зараз це не те що ризиковано, а завідомо збиткова справа, оскільки ставки навіть не покривають реальний рівень інфляції. Сюди ж треба додати і девальваційні ризики.
Чи мусить Нацбанк якось впливати на цю ситуацію? Більш менш адекватні умови для збереження коштів від інфляції пропонують переважно державні банки, які НБУ у своєму звіті про фінансову стабільність за це критикував
— Тут всі речі, про які ви кажете, між собою взаємопов'язані — інфляція, рівень інфляції, рівень процентних ставок, знецінення. Але ми таргетуємо інфляцію, і облікова ставка Нацбанку — це один з інструментів посилення монетарної політики. Ми не думаємо сьогодні про те, що потрібно міняти облікову ставку в сторону збільшення, тому що ми все-таки прогнозуємо, що інфляція буде в нашому прогнозованому коридорі і знецінювання не відбудеться.
Щодо державних банків, то вони сьогодні формують ринок. Боротьба за процентні ставки — це не означає, що потрібно платити по депозитах дуже високі проценти. Наша мета — щоб державні банки також працювали на фінансовий результат, а не боролися за частку ринку. Тому що високі ставки по депозитах — це їхні витрати. Якщо фінансовий результат від'ємний — це додаткова докапіталізація, з чим держбанки і стикнулися на початку року, коли вимагали додаткового капіталу.
Мета кожного суб'єкта господарювання — це прибуток. А він буде тоді, коли кошти залучаються нижче, а процентні ставки по кредиту вище.
— Реально ставки по депозитам в багатьох банках не покривають інфляцію. Чи дивиться на це Нацбанк, можливо є плани це змінити?
— Банки не належать до соціальної сфери, у них немає завдання компенсувати інфляцію, немає таких зобов'язань. Вони залучають кошти для подальшого кредитування. Динаміка процентних ставок банків свідчить, напевно, про відсутність потреби в залученні додаткової ліквідності від населення, оскільки вони володіють достатньою власною ліквідністю.
Коли процентні ставки були на рівні 20-25%, тоді власник коштів не задумувався над тим, куди йому можна їх покласти. Сьогодні постає уже інше питання: банківські депозити не повинні бути основним джерелом доходів населення. Треба думати над тим, куди можна прилаштовувати гривню.
Можливо, треба дивитися на акції підприємств, можливо, суб'єкти господарювання почнуть випускати папери, які, як прийнято за кордоном, можна буде купити і отримувати дивіденди по них. Будемо сподіватися, що запрацюють і інші інструменти активних операцій.
Якщо у нас буде інвестиційна привабливість, то залучити зовнішній ресурс буде набагато легше, ніж внутрішній, він дешевший. Те, про що ми говоримо: або з накопичення перейдемо до споживання, що буде сприяти розвитку економіки не тільки за рахунок внутрішнього ресурсу, але і зовнішнього, який сьогодні набагато доступніший.
Багато інвесторів в очікуванні завести сюди кошти і розвивати якусь економічну діяльність, тому що поле для діяльності є. Однозначно, банківський депозит сьогодні не повинен бути основним джерелом примноження коштів.
— Так, але для збереження коштів наразі відсутні альтернативні інструменти.
— Ми, з однієї сторони, говоримо про те, що повинні бути дешеві ресурси для кредитування економіки. З іншої сторони, хочемо, щоб населення отримувало додаткові доходи від банківських депозитів. Ці речі конкурують між собою, їх не можна ставити на шальки терезів.
Поточні депозити не є джерелом накопичення і збагачення. Це джерело для поповнення обігових коштів підприємств за рахунок кредитних ресурсів банківської системи. А населенню, мабуть, треба думати, які ще інструменти можливо застосувати, щоб це були інвестиції, вкладення в щось, що дасть більший дохід, ніж банківський депозит.
— Навіщо, на вашу думку, державні банки нарощують частку ринку за допомогою вищих ставок?
— Ми розуміємо, що державні банки формують ринок, тому їх частка, за різними показниками, перевищила 50% і це проблема для Нацбанку як для регулятора. Вся банківська система тягнеться за ними. Вони інколи не попадають в ринок. Боротьба за частку ринку призводить до погіршення поточного стану. На наш погляд, повинна бути не боротьба за частку, а робота на фінансовий результат.
— Таку роботу вони, на ваш погляд, зараз не ведуть?
— Є інша проблема з державними банками. Ми сьогодні розуміємо, що всі вони хочуть бути універсальними — працювати як на ринку по роботі з населенням, так і на ринку по роботі з корпоративними клієнтами. Кожен з них повинен мати свою нішу, вони не повинні конкурувати і боротися за клієнта.
Коли буде сегментація і чітке розуміння, який банк з якою категорією клієнтів працює, тоді ця конкуренція за частку ринку відпаде, тому що кожен буде мати свою мету щодо фінансового результату.
ПРО ПОКУПКУ БАНКІВ
— У нас є окрема група банків, яку зараз виділяють. Це російські банки. Нещодавно голова ВТБ заявив, що Україна не хоче цивілізовано відпустити російські банки з ринку. Йшлося про те, що Нацбанк спеціально не погоджує придбання. Чи дійсно це так?
— Можливо, це політична заява. Тому що зі всіма інвесторами, які заявилися сьогодні до Нацбанку, проводилася і проводиться робота, щоб з'ясувати, кого вони представляють, які у них джерела походження коштів, яка у них може бути стратегія в подальшому після придбання банку, як вони себе бачать на ринку, яку нішу планують зайняти.
Такі вимоги є не тільки до банків з російським капіталом. Вони однакові для всіх інвесторів, які заходять сюди. У нас є дуже багато пропозицій від інвесторів з інших країн, які ми розглядаємо, і абсолютно адекватне відношення і до тих, і до тих. Немає якогось вибіркового підходу. Є вимоги: вони мають бути витримані. Інвестор має показати хто він або кого він представляє, якими коштами він володіє, наскільки ці кошти легальні, чи зможе він підтримувати банк на плаву для докапіталізації.
— Ви сказали, що є іноземний попит. Це якісь банківські групи чи персональні інвестори?
— Заходили до нас турецькі інвестори, інвестори з Еміратів, з Австрії приходили. Хтось когось приводив, показував, що от я представляю таку групу, я готовий заходити. Тобто, ринком банківським цікавляться.
— Вони вже подавали документи чи заходили на консультацію?
— І так, і так.
— Тобто є можливість, що зараз будуть якісь придбання з боку іноземних інвесторів?
— Ми очікуємо.
— Йдеться про працюючі чи непрацюючі банки?
— Йдеться про тих, хто сьогодні на ринку — хто потребував докапіталізації або ті, що вже докапіталізовані — ними цікавляться.
— Це великі чи невеликі банки?
— І такі, і такі. У мене була зустріч з інвестором, який казав: "Я хочу придбати два банки. Один, який буде займатися роздрібним бізнесом і потрібна мережа по всій країні, я започаткую іпотечне кредитування. А інший — для споживчого кредитування. Тому мені потрібно, щоб він був присутній в таких регіонах. Я готовий розглядати".
Ми даємо пропозиції через асоціацію. Відправляємо їх до НАБУ (Незалежна асоціація банків України, ЕП) і кажемо: "Йдіть, узнавайте що до чого. Тому що ми як Нацбанк не можемо сказати, що цей банк беріть, а цей не беріть. У нас є асоціація, яка вас проконсультує, надасть інформацію, хто, можливо, з власників зацікавлений в залученні нового акціонера, нового інвестора".
Ринок сьогодні трошечки оживає на цьому фоні.
— На фоні реальних угод, яких фактично не було, це досить дивно чути. Чи можуть до кінця року статися такі придбання?
— Не готовий відповісти, бо це залежить від самого процесу.
— Чи цікавились інвестори державними банками? Чи реально, на вашу думку, їх продати у перспективі 2-4 років?
— Національний банк зацікавлений в тому, щоб частка державного сектору в банківській системі суттєво знизилась, і вирішити цю задачу можливо через продаж банків або входження у їх капітал інвесторів.
Наша четвірка державних банків є привабливими активами, адже всі їх проблеми з непрацюючим кредитним портфелем повністю зарезервовані, банки мають значну клієнтську базу, висококваліфікований персонал, гарні комісійні доходи, є операційно прибутковими. Саме тому можна прогнозувати зацікавленість потенційних інвесторів у входженні в їх капітал.
Щодо найближчих 2-4 років, думаю, за цей період реально продати Укргазбанк. А щодо інших державних банків, то за цей час можлива поява міноритарних акціонерів з пакетом близьким до 20%. Багато країн мають успішний досвід виходу державних банків на ІРО, але для досягнення максимального ефекту необхідна позитивна статистика протягом декількох періодів, досвід у виплаті дивідендів та розвинуте корпоративне управління.
Наразі Міністерств фінансів працює над стратегією розвитку державних банків. Ми вже надали Мінфіну свої рекомендації та бачення цього напрямку. Я знаю, що топ-менеджери державних банків докладають суттєвих зусиль над реформуванням своїх фінансових установ. В той же час, ми разом із Мінфіном та міжнародними організаціями підготували законопроект щодо корпоративного управління державних банків.
Всі разом ми також працюємо над проблемою повернення непрацюючих кредитів. Тож рух йде у вірному напрямку, і за три-чотири роки не лише держава оцінить результати сьогоднішньої роботи, а й інвестиційний ринок.