Нова велика депресія: Історія створення світової фінансової піраміди
Якщо уявити собі, що раптом будь-які гроші у світі зникли, і фінансовій системі потрібно "перезавантажитися" - кожна країна заново створює свої гроші, визначає їх обсяг в обігу, розраховує ВВП - економічна мапа світу буде виглядати зовсім інакше.
Описана в попередньому матеріалі економічна система постіндустріального, "європейського" суспільства може функціонувати лише за умови, якщо в суспільстві існує достатньо великий національний дохід, тобто, достатньо грошей, які є умовним загальновизнаним еквівалентом фактично вироблених матеріальних благ, частину якого можна сплачувати за нематеріальні блага.
Однак, доходи, що мають у своєму розпорядженні наймані працівники є обмеженими, а власники засобів виробництва (капіталісти) не бажають зменшувати темпи акумуляції свого капіталу. Звідки взяти гроші? Надрукувати?
Емісія грошей центральними банками в класичній економічній теорії призводить до знецінення національної грошової одиниці, втрати її купівельної спроможності, а отже, і зменшення можливості імпорту дешевих матеріальних товарів з інших, менш розвинених країн.
Так, надлишок нічим не забезпечених грошей золота з-за океану в Іспанії та Португалії у 16 сторіччі збільшив ціни на товари, зруйнував економіки цих країн та підірвав лідерство у світі. Кожна країна може розповісти свою сумну інфляційну історію: заміни золота, срібла та міді більш дешевими сплавами, друкування паперових грошей тощо.
Не друкувати гроші - небезпека соціальних бунтів, друкувати гроші - поступова втрата суспільного багатства і у віддаленій перспективі ті ж самі соціальні бунти. Як знайти вихід з цієї пастки?
Теоретики капіталізму, замість роздумів щодо створення принципово нової системи економічного ладу, знаходять інший вихід - не змінювати основні принципи функціонування капіталістичного способу виробництва - тобто постійне зростання доходу власників засобів виробництва завдяки використанню найбільш дешевих прийнятних для виробництва ресурсів.
Мілтон Фрідман та його послідовники (чиказька економічна школа) фактично пропонують розірвати природній причинно-наслідковий зв'язок між, спочатку, створенням доданої вартості в суспільстві, тобто виробництвом потрібних суспільству товарів та послуг, та, після цього, виміром у грошах вартісного еквіваленту цих створених суспільством благ.
Тобто, кількість грошей у обігу, яка згідно з класичною економічною теорією має бути лише похідною від матеріального виробництва і має відповідати обсягу фактично вироблених товарів, стає, за Фрідманом, автономним чинником економічного зростання.
В своїй теорії монетаризму Фрідман та його послідовники стверджують, що оскільки економічне падіння спричинюється відсутністю попиту з боку споживачів, цей попит потрібно "підігріти". Чим? Звісно, додатковими грошима, які людина матиме для витрачання.
Оскільки, зазвичай, людина не усвідомлює і не може перевірити, що тримаючи в руках білет у 100 доларів США вона опосередковано тримає певну частку вже створеної суспільством вартості, то якщо дати людини декілька нових таких білетів, незабезпечених створеними матеріальними благами, то вона не побачить "підміни" і, вважаючи такі нові "сотки" такими само повноцінними, як і "справжні" білети піде з ними до магазину.
Оскільки решта людей, так само, не в змозі перевірити, чи забезпечені гроші, які платить покупець, виробленими в суспільстві товарами чи ні, вони будуть приймати такі нові, надруковані долари без застережень і, скоріше за усе також будуть їх витрачати, тобто створювати попит...
Таким чином, Фрідман та його послідовники підводять теоретичне підґрунтя під незабезпечену емісію грошей у період економічного спаду, "легалізують" її. Щоправда, економісти вимагали стерилізувати, тобто, забирати з економіки ці незабезпечені гроші у періоди економічного зростання, що є досить складним завданням з практичного боку.
Ця теорія розв'язала руки провідним країнам світу для неконтрольованої емісії грошей, незабезпечених товарами. Фактично, "хвіст став виляти лисицею" - нові гроші вливалися в національну економіку розвинених країн у сподіванні на те, що це призведе до виробництва в майбутньому нових матеріальних благ/послуг, які покриватимуть ці гроші.
Ямайська валютна система плаваючих курсів формалізована наприкінці 70-х років минулого сторіччя, закріпила відхід від загальноприйнятих орієнтирів виміру еквіваленту вартості створених матеріальних цінностей. Вона створила умови для неконтрольованого випуску грошей на глобальному рівні, в першу чергу, провідними країнами світу, валюти яких стали прийматися менш розвиненими країнами за новий орієнтир вартості.
Водночас, оскільки процес виносу виробництва за межі провідних країн світу продовжував набирати оберти, нові гроші не збільшували матеріальне виробництво у провідних країнах світу, бо це було невигідно і спрямовувалися лише на закупівлю товарів у країн-виробників, які охоче приймали "тверду" валюту. І чим більшими ставали потреби населення провідних країн світу, а вони все більшали через створення культу споживання, тим більше нових "пустих" грошей вливалося в обіг.
Фактично, в світі було створено величезне казино, або фінансова піраміда, засновники якого (провідні країни світу) чітко розуміли, що нові, незабезпечені товаром гроші варті лише паперу, на якому вони надруковані, що, якщо пред'явити до сплати всі гроші одночасно, жодна країна світу не зможе "отоварити" їх, що провідні країни виграють тим більше, чим більше гравців (дурнів, які згодні обмінювати свою працю, інші матеріальні цінності на ці незабезпечені папірці) вони залучать до свого казино...
Найбільш розумні з країн, що розвиваються - арабські країни, Китай, країни Південно-Східної Азії - почали цікавитися, а що можна зробити з цими грошима, адже профіцит торговельного балансу таких країн постійно зростав?
І тоді були створена ще одна грандіозна піраміда - нового розвитку набув фондовий ринок, в першу чергу, Сполучених Штатів Америки та Британії та ринок деривативів. А країни континентальної Європи зберегли відносно більшу долю матеріального виробництва в структурі ВВП.
Адже, не випадково ринок похідних інструментів з'явився саме в США на початку 80-х років, коли питання рециркуляції накопичених арабськими країнами нафтодоларів стало особливо гостро. Гроші спрямовувалися на рефінансування постійного зростаючого державного боргу США, який використовувався знов-таки на закупівлю товарів, і величина піраміди незабезпечених грошей в обігу все зростала.
Ці нові гроші хлинули на фондовий ринок, ринок нерухомості та деривативів, було створено можливості для спекуляцій, різких та необґрунтованих фундаментальними показниками стрибків вартості окремих інструментів фондового ринку, валют світу, товарних позицій тощо. Інвестори стали гравцями казино, а гроші стали фішками - перед черговим раундом блек-джеку, гравці скидають фішки, і найбільш досвідчені або вдалі зривають банк...
Чи був інший вихід у провідних країн світу? Мабуть, що ні - в рамках логіки капіталістичного способу виробництва. Теорія монетаризму - це спроба врятувати капіталістичний лад від неминучого соціального вибуху, передумови якого створюється самою ідеологією капіталізму - до тих пір, поки основним стимулом людської діяльності та мірилом успіху залишиться накопичення матеріальних благ на рівні вищому за своїх співгромадян - чим вище за середній рівень, тим краще - можливим є лише екстенсивний розвиток суспільства за рахунок експлуатації одних іншими та неминучим соціальним вибухом в кінці, коли граничні рамки системи буде досягнуто.
Коли впаде ця піраміда? Падіння 2007-2008 років на світових ринках нерухомості, товарних ресурсів, фондових ринках, небачена волатильність на валютних ринках вже вказують на її нестійкість.
Якщо причиною кризи 1929-1933 років стало надвиробництво товарів, то причиною сьогоднішньої кризи стало надвиробництво грошей.
Зрештою, піраміда завалиться тоді, коли всьому світу стане наочною економічна слабкість одного з головних "засновників" цього казино, Сполучених Штатів Америки, коли світ побачить що "король, то, голий", що за трильйонним ВВП ховається мильна бульбашка, за великим рахунком, непотрібних або життєво некритичних нематеріальних благ.
Так, валютні резерви центрального банку Китаю перевищили 2 трильйони доларів США (або 15% ВВП США) на кінець 2008 року і це лише ті кошти, які тримає держава Китай, не враховуючи приватних авуарів населення та промисловості.
В цілому, враховуючи державний борг США, в обігу в світі знаходиться до 3 річних ВВП країни у вигляді доларів чи зобов'язань Держскарбниці. ВВП США, нагадуємо, складається в основному з нематеріальних, не критичних для життя суспільства послуг.
Тобто, всі 300 мільйонів американців повинні працювати щонайменше 7-10 років тільки на те, щоб "отоварити" матеріальними та критичними нематеріальними товарами ті долари, які знаходяться в обігу!
Дивно, але самі країни-виробники, в першу чергу, ті, які накопичили значні резерви "дутих" грошей (Китай, Японія, арабські країни, Росія) не зацікавлені у розвінчанні міфу про могутність економіки США.
Деякі країни просто не розуміють цього, інші не зможуть пояснити своєму населенню, чому вони приймали "папірці" в обмін на реальні товари. Крім того, США залишається вагомим гравцем на військовій та геополітичній арені світу і багато країн вважають за краще "підігравати" в цій грі, аніж стати першими, хто насмілиться розвінчати цей міф.
Та корекція цін на світових фондових і товарних ринках, ринках нерухомості, яку ми спостерігаємо зараз, свідчить про збій системи друкування "папірців". Це спонукатиме економічних ідеологів капіталізму створювати нові теорії і ринки, які рекламуватимуться перед рештою світу як "принципово інші, зовсім нові, без ризиковані" активи - автор надасть свої думки, яку форму можуть приймати такі нові "піраміди", у наступних матеріалах.
Отже, завдяки друкуванню грошей провідними країнами світу, особливо США, неминуча соціальна криза 70-х років минулого сторіччя була відкладена. В економіці з'явилися незабезпечені гроші для оплати матеріальних та нематеріальних товарів, які, часто, не потрібні суспільству або некритичні для суспільства.
Це призвело до "інфляції ВВП", тобто, необґрунтованого збільшення зростання ВВП у провідних країнах світу, яке не відповідало реальному потенціалу створення матеріальних і критичних нематеріальних благ у суспільстві.
Надрукованими, незабезпеченими грошима провідні країни світу оплатили найману працю "зайвої" етнічної чи "імпортованої" робочої сили, яка охоче приймає її для оплати за реальні товари у країнах, де товари фактично виробляються.
Такі країни, як і інші гравці "казино", радо приймають ці гроші і накопичують їх, сподіваючись на те, що вони зможуть "отоварити" їх в будь-яку мить у інших учасників, в першу чергу, у самих провідних країнах світу.
З точки зору країн-виробників, запорукою такої впевненості є недосяжний і великою мірою неправомірно "роздутий", як ми з'ясували показник ВВП провідних країн у порівнянні з невеликим, проте, достовірним, підкріпленим матеріальним виробництвом ВВП країн-виробників.
Потенціал реального сектору економіки - сільське господарство, промисловість, до певної міри торгівля - провідних країн світу, особливо США, який скоротився через збереження капіталістичного ладу виробництва у суспільстві, їх залежність від поставок матеріальних товарів та обслуговуючої робочої сили з інших країн світу, не дозволяють країнам європейської цивілізації впевнено почуватися на економічному небосхилі 21-го сторіччя.
Світ, фактично, поділився на країн-нетто-виробників, з різним ступенем обробки та кінцевої завершеності товарів, при чому такі традиційно експортно-орієнтовані розвинені країни як Японія та ФРН можна віднести саме до цієї групи, та країн-нетто-споживачів матеріальних благ. Країни-нетто-виробники постачають товари країнам-нетто-споживачам лише на базі вірі в те, що інші країни-нетто-виробники охоче прийматимуть валюту країн-нетто-споживачів.
Основним "товаром", який можна придбати за гроші країн-нетто-імпортерів є "американський" та "європейський" стиль життя, базис якого створюється за рахунок експлуатації дешевої праці та ресурсів країн, що розвиваються.
Якщо уявити собі, що раптом, з завтрашнього дня будь-які гроші у світі зникли, і фінансовій системі світу потрібно "перезавантажитися" - кожна країна заново створює свої гроші, визначає їх обсяг в обігу, розраховує ВВП, але на базі наявного у себе матеріального і критичного для суспільства нематеріального виробництва - економічна мапа світу буде виглядати зовсім інакше.
Вочевидь, ті країни, які вироблятимуть матеріальні товари та критичні для людства нематеріальні блага, як Китай, країни Південно-Східної Азії, Японія, частина країн ЄС, матимуть значно більший розмір ВВП у "нових грошах", ніж країни нетто-споживачі.
Країни-споживачі швидко збідніють, якщо тільки вони завдяки розвитку науки та технологій не запропонують принципово нові продукти, цікаві для споживачів, і базуватимуть виробництво таких нових товарів та послуг на своїй території.
Саме тому, всі провідні економісти, політики, бізнесмени країн західної цивілізації голосно кажуть про "кризу небачених масштабів", "кризу, яка змінить звичний світ" і судорожно намагаються знайти засоби втримання цього "звичного світу".
Тобто, можна стверджувати, що економічне падіння, яке розпочалося в провідних країнах світу у 2007-2008 роках є наслідком системних порушень капіталістичного способу виробництва у цих країнах і наступні 2-3 роки можуть значним чином перекроїти економічні "табелі о рангах" в світі, висуваючи на перший план країни, які масово виробляють матеріальні цінності та технології, а також країни, які пропонують альтернативу капіталістичному способу виробництва та його ідеології.
Країни "європейської цивілізації", намагаючись зберегти своє домінування у світі, застосовуватимуть усі можливі засоби для збереження сучасної світової валютно-фінансової системи, тобто значної переоцінки своїх національних грошових одиниць по відношенню до решти валют світу, або вигідного їм виправлення цієї системи, створюватимуть нові спекулятивні "ринки" для рециркуляції незабезпечених товарами національних грошей.
Читайте також:
Нова велика депресія: міф чи реальність?
Далі буде...