Чи є виправдання міжнародним компаніям, які продовжують працювати в країні-агресорі?
Чим аргументують свою присутність у Росії міжнародні компанії та чому насправді єдиною причиною є гроші?
Від початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, сотні міжнародних компаній оголосили про призупинення своєї діяльності в країні-агресорі, не бажаючи заробляти "на крові".
Водночас, чимала їх кількість намагається залишатися "поза політикою" та є непохитні у своїй підтримці найбільшого злочину 21 століття, продовжуючи спонсорувати його через податкові відрахування.
Невже отримання прибутків для них є важливішим за життя мирних українців? Чи можливо існують морально обґрунтовані причини, чому вихід з Росії є неправильним?
Минуло 30 років, відколи для глобальних корпорацій у Росії розпочалася ера великих можливостей, які швидкими темпами розширювали свою комерційну присутність.
Однак довіра, яка вибудовувалася десятиліттями, була вщент "розбита" 24 лютого, а присутність в Росії стала надто токсичною.
Нелюдські звірства та гуманітарна криза в Україні, спричинені воєнним вторгненням, призвели до згортання більшістю західних компаній своєї економічної діяльності.
За оцінками Єльської школи менеджменту, їхня кількість — щонайменше 1 000.
Відсікання агресора від фінансових ресурсів є вагомим інструментом на полі битви. І ним скористалися корпорації, наклавши на себе санкції.
Компанії діяли на випередження, значно підсиливши ефект від вже запроваджених та лобіюючи введення нових, у т.ч. у нафтогазовому секторі.
Так, нафтовий гігант BP відмовився від своєї частки в "Роснефть", хоча такий крок може коштувати компанії $25 млрд. До неї доєдналася Shell, її фінансові втрати за І квартал 2022 року прогнозуються на рівні $4-5 млрд.
Низка компаній змушені були піти з ринку Росії або звести до мінімуму свою діяльність внаслідок дотримання санкцій, деякі – стикнулися з перебоями в ланцюгах поставок. Інші не бажали втрачати свою репутацію заради додаткових доларів та вийшли самостійно.
Так, Ross Video 28 лютого припинила поставки нового обладнання в Росію та підтримку наявного, не бажаючи, аби їхня техніка використовувалася для пропагандистського наступу на Україну.
Серед інших прикладів: General Motors, Volvo та Volkswagen припинили продаж автомобілів; Apple – iPhone та інших продуктів; Jusk та Ikea закрили магазини.
Disney та WarnerMedia призупинили випуск нових фільмів; свої представництва закрили світові компанії з нерухомості – CBRE, Jones Lang LaSalle, Colliers, Knight Frank – та архітектурні бюро Foster + Partners, David Chipperfield Architect, Bjarke Ingels Group, John McAslan & Partner.
Припинили приймати замовлення міжнародні перевізники Maersk та Hapag Lloyd. Для усіх без винятку компаній, безперечно, вихід – складне рішення, але – не критичне.
За оцінками аналітиків, при вилученні своїх послуг з Росії Apple, Google, Meta і Netflix разом втратять 1-2% своїх доходів. Наприклад, дохід Apple у 2020 році в Росії досяг $2,5 млрд, що менше 1% загального доходу компанії, а Google – $800 млн (менше 0,5% загального доходу).
Такі фінансові гравці як Goldman Sachs Group Inc. і JP Morgan Chase & Co. повідомили про можливі збитки у $300 млн та $1 млрд відповідно.
У Bank of America заявили, що потенційний ризик може сягнути $700 млн, що спричинено здебільшого кредитами російських компаній, а у Citigroup – $1,9 млрд.
Переважна кількість компаній, що залишають ринок, американські або європейські. Меншим є вихід азіатських компаній. Різна урядова політика та сприйняття громадськістю війни не дозволяють слідувати корпоративному виходу, який очолює Захід.
Азіатські компанії не розуміють, чому вони повинні жертвувати прибутком, якщо від них цього не вимагають? За винятком кількох компаній з Японії, Південної Кореї, Китаю та Тайваню, азіатські бренди залишаються в Росії та "мовчать" про свої плани.
Ті ж компанії, які призупинили свою діяльності в Росії, як-то Samsung, Toyota, Panasonic, причину вказали "поточні геополітичні події" або "логістичні ризики", але ніяк не військову агресію Росію проти України.
Водночас, з-поміж європейських компаній є багато тих, що залишаються найменш активними у виході з країни-агресора, особливо французьких.
З 71 компанії лише 12% повністю вийшли з російського ринку, а 55% різною мірою призупинили ділову активність. Відтак, 32% компаній не зробили абсолютно нічого.
Для французьких компаній визначальним є людський фактор, оскільки вони є найбільшим іноземним роботодавцем у країні: 500 дочірніх компаній налічує щонайменше 160 тисяч співробітників.
Лише у Leroy Merlin їхня кількість становить 45 тисяч і СЕО компанії запевняють, що для них "неетично кидати напризволяще тисячі співробітників".
По правді ж, компанія не раз заявляла, що не хоче "віддавати" свій бізнес Росії та не лише не готова його "згортати", але й робить все можливе, щоб збільшити асортимент та сформувати пропозицію на замінники брендів, що вже припинили роботу в Росії.
Так, прибутки для компанії є важливішими. За даними Bloomberg Association Familiale Mulliez, яка управляє Leroy Merlin, а також Auchan, Flunch, Adeo, Bricoman, Decathlon, Kiabi і Pimkie, прибутки становлять майже $45,9 млрд.
Компанії, що залишаються в Росії, переважно працюють в харчовій чи фармацевтичній промисловості і вважають свою продукцію необхідною.
Американська група PepsiCo продовжує продавати продукти харчування місцевих брендів, а британський виробник товарів для дому Unilever забезпечує росіян продуктами харчування та гігієни, які виробляє на території Росії.
Danone, Nestlé, Mars, Philip Morris, British American Tobacco, Procter&Gamble, Heineken продовжують виробляти та продавати місцеві продукти, акцентуючи увагу на "турботі" про співробітників.
Фармацевтична компанія Eli Lilly й надалі постачає ліки для пацієнтів, які хворі на рак, діабет або мають аутоімунні захворювання. А Novartis, маючи завод у Санкт-Петербурзі, продовжує виготовляти ліки.
Агропродовольчі ж компанії спекулюють на темі голоду. Так, BASF заявила, що поставки товарів "необхідні для уникнення голоду", а хімічний гігант Bayer не хоче позбавляти населення "необхідних товарів для здоров’я та сільського господарства", оскільки це "лише збільшить втрати людських життів від війни".
Розірвати зв’язки з Росією, безперечно, не так просто. Закриття виробництв та офісів складний та дещо тривалий процес. Компанії можуть мати договірні зобов’язання перед франчайзинговими партнерами та дистриб’юторами.
Також існують побоювання щодо експропріації майна: російський уряд розробляє план арешту активів іноземних компаній, які вийшли з країни. Зокрема, пропонується конфіскація активів, що походять з "недружніх держав" з часткою іноземної власності більше 25%.
Водночас, ізоляція Росії від міжнародного співробітництва має стати фінансовою карою для Путіна. А подальша діяльність міжнародних компаній на території Росії рано чи пізно зійде нанівець.
"Відсторонення" фінансової системи Росії від міжнародної та дедалі складніша транспортна логістика (авіаперевезення значно скоротилися, а порти для російських кораблів закриваються) призведуть до підвищення витрат на ведення бізнесу в Росії.
Рентабельність скочуватиться до "до нуля", а "відрив" від конкурентів лише збільшуватиметься. Цікаво, акції компаній, які вийшли з ринку Росії сьогодні зростають порівняно з компаніями, які досі там залишаються.
До того ж, продовжить посилюватися реакція суспільства, викликаючи все більший осуд. 78% американців висловилися за розірвання бізнесом стосунків з Росією.
Співробітники та споживачі компаній, які досі працюють в Росії, запускають онлайн-петиції та масово звертаються через соціальні мережі, щоб вплинути на їхнє рішення. А у низці європейських міст жителі виходять на мітинги, щоб бойкотувати бренди.
Чому ж компанії, які досі працюють в країні-агресорі не долучаються до лав більшості? Все просто: прибутки вони ставлять вище людських життів. А "небажання шкодити громадянам Росії" не є гуманною позицією по відношенню до українців, яких щодня вбиває Росія.
Тим більше, за даними останнього опитування Левада-центр, 74% росіян підтримують дії збройних сил Росії, а відтак і геноцид українського народу, який ті вчиняють.
"Зобов’язання" перед споживачами та працівниками в Росії є "глухою" відповіддю. Тим більше, навряд причина у співробітниках, яких компанії постійно наймають або звільняють. Заяви про "турботу" не повинні стати приводом для подальшого заробляння коштів. В інакшому випадку, потрібні публічні докази того, що вихід з Росії принесе більше шкоди, аніж користі.
Існує думка, що за гроші можна купити репутацію, яка стала важливим нематеріальним активом. Але саме вона приносить гроші в бізнес, а не навпаки.
Понад 30 років тому Уоррен Баффет під час свідчення у скандалі з цінними паперами в Salomon Brothers сказав: "Якщо ви втратите гроші компанії, я поставлюся до цього з розумінням. Але вам не буде прощення, якщо ви втратите її репутацію".
Бізнес має зважати на етичні ризики подальшого перебування в путінській Росії та бути обережним з репутаційним ризиком бездіяльності.
Катерина Маркевич, провідний експерт економічних і соціальних програм Центру Разумкова
Ольга Ярхо, журналіст