Бути чи здаватися, або Ще один погляд на проблеми кризової законотворчості

Не так давно мені довелося готувати матеріал щодо пакету нормативних документів, ухвалених Кабміном 14 квітня 2009 року - так званий антикризовий пакет МВФ, за результатами чого у травні було опубліковано невелику аналітичну статтю.

Нагадаю, мова йде про пакет документів, що мали бути ухвалені Україною в якості запоруки отримання другого траншу кредиту МВФ, тих самих, що безпосередньо з Фондом і були узгоджені.

Проте Кабмін дозволив собі припуститися певної законодавчої вільності, тобто доповнив пакет рядом постанов та розпоряджень, ухвалення яких від нього не вимагали, за що був досить жорстко розкритикований секретаріатом президента.

Моя позиція зводилася до того, що насправді нічого нового і страшного Кабмін не зробив.

Зокрема, розширив перелік платних послуг, що можуть надаватися бюджетними установами, та дозволив направляти отриману ними благодійну допомогу на виплату зарплатні. Як відомо, бюджет пустий, а виживати бюджетній сфері якось потрібно.

Після публікації матеріалу тема здавалася мені вичерпаною, однак вже через декілька днів сюжет одного з телеканалів змусив мене змінити свою думку і повернутися до "вичерпаної" теми.

Наперед зазначу, що сюжет мені як глядачеві сподобався. Виглядав він злободенно, гостро і зачіпав за живе. Навіть мене, обізнану у цій сфері людину, він змусив засумніватися в своїх первинних висновках. На жаль, знову не обійдуся без короткого переказу.

Сюжет розповідав, до яких жахливих та антигуманних наслідків призвело ухвалення Кабміном однієї з постанов. Мова йде про документ, який дозволив бюджетним установам надавати платні послуги.

Не співчувати пенсіонеру, якого змушують проходити платне обстеження, так само як і молодій мамі, дитина якої хвора на астму, а вона не здатна зробити їй дослідження для виявлення алергенів через відсутність коштів, просто неможливо.

Хоча, в глибині душі трохи співчуття залишалося і для зубожілих лікарень, що у цьому році не отримали коштів ні на обладнання, ні на реактиви, ні на медпрепарати.

На щастя, повідомлялося у сюжеті, президент скасував незаконну постанову, заборонивши спрямування благодійних внесків на виплату зарплатні.

Я марно намагалася заснути півночі, розмірковуючи про те, як же я могла не помітити, пропустити серед ухвалених Кабміном постанов такий нелюдський нормативний акт, і картаючи себе за зазвичай нехарактерні мені поверховість та неуважність.

Крім цього, бентежило інше: як президент, не маючи відповідних повноважень, зміг скасувати цю "злочинну" постанову Кабміну, і яку ж саме постанову він скасував? І тому з самого ранку я повернулася до антикризового пакету і ще раз все ретельним чином передивилася.

На цей раз істина виявилася, за виразом одного популярного серіалу, "десь там".

Я не стану акцентувати увагу на тому факті, що насправді президент нічого не відмінив. Він лише звернувся до Конституційного Суду за відповідним роз'ясненням, в результаті чого дію спірних нормативних актів було, як це і має відбуватися, призупинено. Таким чином, останнє слово ще не сказане, і проголосить його Конституційний Суд.

Але ось що справді цікаво, так це який саме документ було оскаржено президентом, і якою є аргументація його конституційних подань.

Отже, глава держави оскаржив постанову №368, ту саму, суть якої зводилася фактично до двох рядків.

До тексту чинної постанови №1222 від 4 серпня 2000 року було додано слова "соціального захисту". Друге, більш суттєве: редакцію одного із пунктів було змінено з точністю до навпаки. Того самого, яким раніше не дозволялося спрямовувати отриману благодійну допомогу на виплату зарплатні, а тепер ось дозволяється.

Закликаю вчитатися і вдуматися: президент не просить визнати неконституційною базову постанову, яка "благословила" можливість отримання благодійних внесків.

А це означає, що навіть якщо Конституційний Суд і займе позицію гаранта, то бюджетні установи як брали, так і будуть брати благодійні внески, тільки не зможуть витрачати їх на зарплатню. От і все.

Це може здатися дивним - забороняти благодійність. І це в черговий раз підтверджує мою позицію, що боротьба з хабарництвом та корупцією мала б точитися в іншій площині - у сфері забезпечення належного правозастосування.

Не менш цікавою є і аргументація конституційного подання. Президент вважає, що, визначивши в постанові напрями використання отриманої допомоги, Кабмін порушив ієрархічний принцип побудови системи нормативних актів.

Простіше кажучи, актом меншої юридичної сили - своєю постановою - уряд відкоригував акт вищої юридичної сили - закон.

І ніяких тобі пасажів про корупцію, безкоштовну медицину, права людини та інші даровані нам Конституцією блага. Про них президент згадав, оскаржуючи інші документи, але про це трохи пізніше.

Не буду приділяти багато уваги обґрунтованості цієї позиції глави держави з точки зору практикуючого юриста - нехай дасть цьому свою оцінку, сподіваюсь, неупереджену, Конституційний Суд.

Мене хвилює, чому бюджетна установа не може самостійно розподілити отриману допомогу? Тим більше, що благодійники не мають впливу на рішення щодо спрямування цих коштів.

З нас беруть гроші, бо так дозволено, у відповідності до тієї ж  постанови №1222, яка, судячи з всього, буде існувати і надалі. А все інше - казуїстика, що подається довірливому глядачу під соусом боротьби за соціальну справедливість.

Продовжуючи тему боротьби президента за права громадян у сфері безкоштовного медичного обслуговування, не можу не зазначити, що наступне конституційне подання торкнулося розпорядження №420-р.

У ньому якраз і йде мова про право на безкоштовну медицину, яке нібито зневажив Кабмін. Щоб не виглядати ярим прибічником ідеї введення платного медичного обслуговування у нашій зубожілій країні, просто процитую оскаржене розпорядження.

"1. Погодитися з пропозицією МОЗ щодо надання державними і комунальними закладами охорони здоров'я права за бажанням громадян:

- на забезпечення за відповідну плату виділення ліжко-місця підвищеної комфортності та персонального доглядальника, створення належних соціально-побутових умов,

- на проведення на їх замовлення за відповідну плату за межами закладів охорони здоров'я консультування, діагностики, лікування, забору біологічного та іншого матеріалу для клініко-діагностичних досліджень, за умови, що вони спроможні за станом здоров'я самостійно відвідувати відповідні заклади.

2. Дозволити закладам охорони здоров'я надавати в оренду для використання поза робочим часом, медичного, діагностичного, лабораторного та іншого обладнання і приміщень. При цьому обладнання і приміщення, що використовуються для лікування хворих, що потребують екстреної медичної допомоги, не можуть надаватися в оренду."

Вчиталися? Це саме те, що обурює кожного з нас при відвіданні поліклініки чи лікарні? Мені здається, що не зовсім. Нас обурює, що платити доводиться за аналізи, діагностику, консультування і лікування, що проводяться у звичайному порядку.

Чи бореться з цим президент? Може, видав якийсь спеціальний указ, дав доручення? Мені про це невідомо. Але ж який зворушливий вийшов сюжет! І тепер всім відомо: які б нехороші та антигуманні нормативні акти не ухвалив Кабмін, президент завжди готовий відстояти інтереси простих людей.

Тепер про оскарження постанови №369, якою вводилися додаткові платні послуги для студентів вищих навчальних закладів шляхом внесення доповнень у раніше ухвалені постанови Кабміну.

Аргументація цього конституційного подання також виглядає зворушливо і пафосно: тут і про право кожного на освіту, і про її безкоштовність та доступність. Читаєш і проймаєшся думкою, як негуманно було змушувати студентів ліквідовувати академічну заборгованість за кошти.

Може, подумалося мені, президент поставив перед Конституційним Судом завдання оцінити конституційність самої можливості надання платних послуг бюджетними установами, а це не лише щойно ухвалені постанови, а й базові?

Ні. Виявилося, що ніхто не оскаржував ні постанову №1138 від 17 вересня 1996 року, ні постанову №38 від 20 січня 1997 року. Більше того, навіть сам документ під номером 369 було оскаржено вибірково. Тепер, аби розібратися, що у сфері освіти можна за гроші, треба ще попітніти, вираховуючи оскаржувані абзаци "неправильної" постанови.

Невеликий відступ. Я не є прибічником політичної сили Юлії Володимирівни. І висловлена тут критика чи незгода з позицією Віктора Андрійовича зовсім не свідчить про симпатію до БЮТ.

Якщо когось цікавлять мої політичні уподобання, то зазначу: кожен з основних гравців на політичному олімпі України по-своєму поганий. І мені хотілося б нарешті обрати і довірити долю країни комусь іншому, та ось тільки біда, що немає кому.

Але повертаючись із сфер високих політичних матерій на грішну землю, я хочу в черговий раз продемонструвати, наскільки легко спотворити істину, надавши їй спрощеної агітаційної форми, як напівправдою обвести навколо пальця довірливого і співчутливого читача чи глядача.

І довести, що кожен, хто хоче розібратися у суті речей, а не просто цікавиться дешевими сенсаціями, повинен дистанціюватися від емоцій, які викликає соціальна та інша кривда, має аналізувати, крок за кроком складаючи з розрізнених пазлів цілісну картину.

Той же, кого такі складнощі втомлюють, нехай просто замислиться ось про що. Названі постанови та розпорядження не діють вже більше двох тижнів. І який результат?

З вас не вимагають благодійних внесків? Консультують і лікують якісно і безкоштовно? А та нещасна мама з телесюжету нарешті зробила малюкові потрібні проби на алергени безкоштовно? На жаль, ні.

Часто нам підсовують сенсацію, дуже схожу на правду, розраховуючи відволікти увагу від справжніх проблем. Дуже хочу вірити, що насправді ми набагато розумніші.

Ось і в цьому випадку мені хочеться замислитися: а чи не є весь цей шум навколо "позапланових" постанов гарно режисованою виставою, завдання якої - відвести увагу від спроби оцінити інші нормативні акти, ухвалені в той же день, але тільки ті, що відповідають вимогам МВФ?

А й справді, наскільки вдалою можна вважати постанову №366, що зобов'язує приватних підприємців сплачувати збір у Пенсійний фонд? Мені вона видається абсолютно непривабливою, адже цим побором Кабмін забиває черговий цвях в домовину малого бізнесу.

А ще варто проаналізувати, наскільки правильно було визначено спеціальності, щодо яких, згідно з розпорядженням №416-р, було зменшено держзамовлення на 2009 рік. Мабуть, не дуже правильно, якщо вже зараз ймовірність корегування переліку є досить високою.

І якщо проти скорочення кількості майбутніх юристів та фінансистів я не заперечую, то стосовно туризму та готельного бізнесу, щодо яких в переддень "Євро-2012" держзамовлення взагалі не передбачається, я готова дискутувати.

Або ось ще збільшення збору на інформаційно-технічне обслуговування судових процесів, включаючи цивільні спори, у яких переважно беруть участь фізичні особи.

Наскільки цей крок відповідає інтересам простих громадян і спрощує доступ до правосуддя? Цю думку теж можна розвинути. Як і тезу про те, наскільки взагалі правильно позичати гроші у МВФ.

Розвинути і зрозуміти: бути розумним і благородним, турбуватися про малих і злиденних важко. Зате як легко здаватися таким!

І секретаріату президента, що створює видимість боротьби, і журналісту, що готує слізні сюжети, не проникаючи у суть, і аналітику, що на першу вимогу готовий клеймити ухвалений закон галасливими звинуваченнями у "потуранні корупції" та "порушенні прав громадян".

Але якщо жити не для того, щоб щось потихеньку змінювати на краще, а лише для того, аби здаватися, то істина, на жаль, назавжди залишиться "десь там".