Що робити з аграрними вимогами ЄС

Відновлене Мінагрополітики починає роботу в найскладніший для агросектору момент з 2022 року. Атаки на судна і порти поставили під загрозу експорт через порти Великої Одеси – основний маршрут постачання українського збіжжя.

Для агросектору це питання може бути критичним. Разом з підтримкою аграріїв на прифронтових територіях воно може забрати всю увагу нової команди. Проте є й інша робота, яку не можна відкладати, – підготовка сектору до правил ЄС.

Після початку великої війни Євросоюз запровадив автономні торговельні заходи (ATM). Українські товари отримали повний і безперешкодний доступ до ринку ЄС. У 2022 році Україна поставила до ЄС майже вдвічі більше продукції, ніж у 2021-му.

ATM діяли до червня 2025 року, їх замінили зміни до зони вільної торгівлі (DCFTA). Квоти на український експорт повернулися, хоча вони й більші, ніж у 2021 році. У теорії це дає Україні стабільніший доступ до ринку ЄС, але під час переговорів про оновлену DCFTA Україна взяла на себе зобов'язання, які тепер має виконати.

Невиконання домовленостей може коштувати нам частини доступу до ринку, який досі дає кожне друге євро агроекспорту, і знову вдарить по довірі партнерів.

Що має змінитися до 2028 року?

До кінця 2028 року Україна має, серед іншого, обмежити використання засобів захисту рослин, які не дозволені в ЄС. Зараз такі засоби використовуються на 40% посівних площ в Україні. Для частини з них дозволених альтернатив просто немає. Це стосується, наприклад, неонікотиноїдів для обробки насіння.

Ще одна вимога стосується стандартів добробуту тварин. Для українських виробників їх запровадження може означати сотні мільйонів доларів інвестицій. Доведеться будувати нові комплекси та навчати персонал. На це потрібен час.

Ухвалювати ці рішення буде важко. Уряд зіткнеться з опором частини агросектору. Для виробників нові правила означатимуть великі витрати, а в окремих випадках їм не буде чим замінити звичні технології. Проте варіанта не виконувати вимоги немає. Це знову вдарить по довірі партнерів та євроінтеграції і дасть нові аргументи тим силам у ЄС, які виступають проти України і яких стає дедалі більше.

На одній із закритих зустрічей щодо відновлення агросектору представник євросоюзівської інституції порівняв аграрний потенціал України з французьким. З його слів було зрозуміло, що поява в ЄС ще одного настільки великого виробника викликає глибоке занепокоєння. Це була приватна репліка, але вона показує, з яким ставленням Україні доведеться мати справу під час переговорів про вступ.

Українське сільське господарство буде одним з головних питань у цьому процесі. На агросектор припадають 40% процедур з адаптації українського законодавства до норм ЄС. При цьому євросоюзівські фермери мають сильний політичний голос.

Хоча частка сільського господарства в економіці ЄС порівняно невелика, на спільну аграрну політику йдуть близько 25% бюджету Євросоюзу. Не всі фермери ЄС підтримують доступ України до спільного ринку і дотацій. Що робити Україні?

1. Порахувати ціну відповідності вимогам.

Зменшити ризики для українських виробників можна через підтримку та перехідні періоди. Під час переговорів про зміни до DCFTA ці варіанти не обговорювали. Щоб просити про додатковий час або допомогу, Україні потрібні розрахунки.

Треба розуміти, скільки коштуватиме відповідність вимогам, скільки часу це потребуватиме і що станеться, якщо окремі вимоги запровадити надто швидко. Потрібні поради експертів, до яких прислухаються в ЄС. Вони дадуть більше аргументів тим, хто підтримує Україну і готовий відстоювати перехідні періоди.

Одна з експертних груп, яка працює за підтримки іноземних партнерів, одностайно підтримує рекомендацію щодо перехідного періоду для засобів захисту рослин.

Серед її учасників були й міжнародні експерти. До цієї роботи потрібно залучати більше дослідників з євросоюзівських установ. Їхній незалежний аналіз може підтвердити, що для окремих вимог Україні справді потрібні додатковий час, підтримка або інші рішення, які зменшать ризики для виробників. Такі дослідження швидко не робляться. Треба шукати партнерів і починати роботу вже зараз.

2. Почати розмову з урядами країн ЄС.

У приватних розмовах аграрні аташе кількох великих країн ЄС казали, що український уряд поки не звертався до них щодо перехідних періодів або іншої допомоги з виконанням вимог. Навіть у представників традиційно дружніх до України країн є сумніви, чи ми взагалі будемо впроваджувати ці правила.

З посольствами та урядами країн ЄС потрібна окрема розмова. Україна має пояснити, що працює над виконанням зобов'язань, але за результатами аналізу може потребувати підтримки або більше часу для окремих змін. Не варто чекати, поки буде готове кожне рішення. Партнери мають бачити, що Україна працює над виконанням домовленостей і розуміє, де можуть виникнути проблеми.

3. Говорити з аграріями та депутатами.

Пояснювати майбутні зміни потрібно не лише урядам країн Євросоюзу. Окрема розмова потрібна з аграрними компаніями, асоціаціями та народними депутатами, які ухвалюватимуть відповідні рішення. Ці зміни все одно доведеться впровадити. Аграрії мають знати про них заздалегідь і мати час підготуватися.

Аграрний комітет Верховної Ради добре знає предмет, а профільні асоціації можуть допомогти провести ці зміни. Однак без окремої розмови про строки, витрати та наслідки пройти цей процес буде складно.

4. Шукати союзників у ЄС.

Аграрний сектор ЄС неоднорідний. Умовні польські фермери можуть виступати проти євроінтеграції України. Водночас виробники іспанського хамону, які імпортують українську кукурудзу, зацікавлені в нашій присутності на ринку ЄС.

Україна має шукати таких партнерів серед галузевих асоціацій та інших впливових груп. Цією роботою потрібно займатися і в столицях країн ЄС, і в Брюсселі.

Слід спростовувати міфи про український експорт і структуру виробництва. У ЄС досі можна зустріти уявлення, що майже всі українські землі обробляють холдинги.

5. Не відкладати зміни в законодавстві.

Україні потрібно привести у відповідність до права ЄС понад 2 тис. нормативних актів. У більшості випадків сильного опору не буде, бо найболючіші реформи закладені в DCFTA. Проте це велика робота, без якої вступ до ЄС неможливий.

У 2025 році Україна мала лише 1,5 бала з чотирьох можливих за рівнем наближення аграрного сектору до права Євросоюзу. У сферах харчової безпеки та рибальства результати кращі – три та два бали відповідно.

Підготовку аграрного сектору до правил Євросоюзу не можна відкладати до моменту, коли зміни доведеться ухвалювати поспіхом. Від виконання цих зобов'язань залежить просування України до членства в Євросоюзі.

Для Мінагрополітики євроінтеграційний напрям буде одним з найскладніших. Надзвичайно важливо тримати це питання у фокусі уваги уряду навіть в умовах постійних криз. Український агросектор має величезний потенціал, але саме тому його вступ до спільного ринку викликає значний спротив у частині ЄС.