Чи зможе Трамп витіснити з ринку Росію венесуельською нафтою?

Після усунення Ніколаса Мадуро у Вашингтоні заговорили про "нову нафтову Венесуелу".

Президент США Дональд Трамп відкрито закликав американські компанії інвестувати мільярди доларів і повернути країну на світовий ринок. Держсекретар Марко Рубіо пішов ще далі. Він заявив, що венесуельська нафта не повинна контролюватися Китаєм, Росією чи Іраном.

Ринки миттєво відреагували: ціни коливалися, а в медіа з'явилися заголовки про "нафтову альтернативу Росії". Але політичні заяви – це не барелі. І тут починається реальність.

Після зміни влади у Каракасі Трамп публічно говорить про "мільярди доларів інвестицій" і можливість швидко повернути Венесуелу на світовий нафтовий ринок.

У Білому домі не приховують, що США готові координувати продаж венесуельської нафти, контролювати фінансові потоки та спрямовувати доходи на "стабілізацію" економіки.

Звучать і більш конкретні орієнтири: за сприятливих умов Вашингтон очікує збільшення видобутку на 200-400 тис. барелів на добу протягом 12-24 місяців.

Європейські політики додають геополітичний вимір: повернення Венесуели на ринок, мовляв, може послабити позиції Росії, збільшивши глобальну пропозицію і створивши тиск на ціни.

На цьому тлі трейдери вже закладають у котирування потенційні додаткові барелі у середньостроковій перспективі, що й пояснює короткочасну волатильність цін.

Звучить переконливо. Але за межами риторики бракує ключового – операційного плану:

• хто саме інвестує (корпорації чи фонди);
• у які родовища, на яких юридичних умовах;
• як будуть вирішені арбітражі на мільярди доларів;
• хто візьме на себе політичні та технологічні ризики.

Бізнес, на відміну від політиків, дивиться на цифри тверезо – і поки що не аплодує, а рахує.

Чи має Венесуела потенціал? Так. Але…

Потенціал у Венесуели колосальний. До приходу до влади ультрапопуліста Уго Чавеса країна видобувала 3-3,5 млн барелів на добу. Запаси нафти оцінюються у понад 300 млрд барелів – найбільші у світі. Проблема в іншому.

Політизація нафтової галузі, масові звільнення фахівців у PDVSA (в т.ч. – іноземців), націоналізація і вигнання іноземних компаній за Чавеса, а згодом корупція, управлінський хаос і санкції за Мадуро призвели до обвалу видобутку.

Тепер він майже в 7,5 раза менше – 400 тис. барелів на добу. Венесуела втратила не нафту, а інституції, людей і довіру інвесторів.

Ключова проблема – нафта Оріноко. Це надважка нафта з щільністю 8-10 API, яка просто не тече без обробки. Вона потребує:

• апгрейдерів;
• постійних поставок розріджувачів;
• стабільної електрики та логістики.

Її собівартість висока, а вуглецевий слід – один з найгірших у світі. Таку нафту неможливо "увімкнути за наказом" або швидко масштабувати.

Видобуток у Венесуелі справді можна збільшити – з цим погоджуються майже всі західні аналітики. Але ключова умова – час і дуже великі гроші.

Показовий кейс – історія Алі Моширі, колишнього топменеджера Chevron, який намагається залучити 2 млрд дол. для інвестицій у венесуельські нафтові активи. Важлива деталь: це не Chevron і не великий мейджор, а приватний інвестфонд.

Мета фонду – запустити 20-50 тис. барелів на добу. У масштабах країни, яка до Чавеса видобувала понад 3 млн барелів на день, це майже статистична похибка.

Логіка тут типова для distressed assets: зайти дешево, стабілізувати частину активів, заробити на арбітражі ризиків і вийти через 5-7 років.

Саме тому першими в Венесуелу заходять фонди та приватний капітал, а не нафтові гіганти з багатомільярдними балансами й репутаційними ризиками.

Якщо подивитися ширше, експерти описують три можливі сценарії.

Перший – інерційний. За мінімальних інвестицій і політичної турбулентності видобуток коливатиметься близько 0,8-1 млн барелів на добу, без суттєвого зростання. Це сценарій "виживання", а не розвитку.

Другий – помірно оптимістичний. За часткового зняття санкцій, доступу до сервісів і стабільних правил гри Венесуела може додати 200-400 тис. барелів на добу протягом 1-2 років, вийшовши на рівень 1,2-1,4 млн барелів на добу. Саме цей сценарій більшість аналітиків вважає найбільш реалістичним.

Третій – політично оптимістичний. Повернення до 2 млн барелів на добу на початку 2030-х і навіть 3 млн у довшій перспективі можливе лише за умови десятків років стабільності та інвестицій понад 150-180 млрд дол, що робить його радше стратегічною мрією, ніж ринковим планом.

Тому консенсус західних експертів звучить жорстко:

• короткостроково – волатильність і жодного стрибка;
• середньостроково – обмежене зростання за ідеальних умов;
• довгостроково – повернення до старих обсягів лише за наявності захисту права власності, вирішених арбітражів, масового CAPEX і політичної стабільності.

Головне: жоден серйозний експерт не говорить про швидке диво. Венесуельська нафта може повернутися на ринок, але не в темпах, які дозволили б швидко витіснити Росію.

Венесуельська нафта може частково вплинути на ринок у майбутньому.

Але витіснити Росію швидко – ні.

Політична риторика знову випереджає фізичну реальність. А нафта, на відміну від заяв, не реагує на гасла.