Урок Конго для України

2 жовтня Американсько-український інвестиційний фонд відбудови схвалив найбільший пакет за час свого існування: понад 60 млн дол. власних коштів із розрахунком залучити до 850 млн дол. стороннього капіталу.

До пакета увійшли накопичувачі DTEK на 200 МВт, розподілена когенерація для громад і платформа з BGV Group Management для видобувних проєктів. Перші напрями – рідкісноземельні метали, берилій та цирконій. Це добра новина, і саме зараз варто подивитися на країну, яка пройшла цим шляхом на 18 років раніше.

Арифметика угод

У 2008 році Демократична Республіка Конго (ДРК) уклала з китайським консорціумом угоду з привабливо логікою. У країни є мідь і кобальт, але немає доріг і грошей. У партнера є гроші й будівельні потужності, але немає кобальту.

Отже, партнер будує інфраструктуру, а розрахунок іде рудою. У спільному підприємстві Sicomines 68% отримав консорціум, 32% – державна компанія Gécamines. Пообіцяли 3 млрд дол. гірничих інвестицій, дороги та лікарні.

Умови не ідентичні українським, але політична обіцянка та сама: ресурси, які ще в землі, обмінюються на відбудову, потрібну вже зараз. Далі сталося те, що стається з такими угодами майже завжди: розійшлися не наміри, а цифри.

Перший сигнал надійшов від МВФ, а не від громадянського суспільства. У 2009-2010 роках фонд проаналізував інфраструктурні позики й побачив у них суверенну гарантію, тобто державний борг, а не інвестицію.

Це ставило під загрозу списання боргу ДРК за ініціативою для бідних країн з великою заборгованістю (HIPC). Угоду скоротили, гарантію прибрали. Уже тоді стало ясно, що "безкоштовна інфраструктура" не була безкоштовною.

Другий сигнал прийшов через чотирнадцять років. У 2023 році Генеральна інспекція фінансів ДРК провела аудит виконання угоди. Із 4,47 млрд дол., мобілізованих за 14 років, на інфраструктуру пішло лише 822 млн дол. або 18,4%. Аудитори відзначили "явну слабкість і невиправдану вибірковість" у виборі об'єктів.

Решта – це обслуговування, відсотки і витрати проєкту, тобто вартість, яка осіла поза державою. Це не історія про гроші в конверті. Це історія про структуру, у якій не було незалежного обліку вартості кожного побудованого кілометра, а тому не було й способу побачити розбіжності раніше, ніж через чотирнадцять років.

Третя деталь найважливіша. Угоду переглядали п'ять разів і чотири з цих переглядів ініціював Китай. Відсутність запланованого механізму перегляду не означала стабільності. Вона означала, що ревізії відбувалися тоді, коли це було вигідно сильнішій стороні. Конго домоглося свого лише за п'ятим разом, у березні 2024 року: інфраструктурне зобов'язання зросло з 3 млрд дол. до 7 млрд дол., з'явилися платежі 324 млн дол. на рік і роялті 1,2% з виручки Sicomines.

Що спрацювало і чому

У цій історії є частина, яку варто читати як інструкцію, а не як попередження.

Перегляд 2024 року не впав з неба. Йому передувало дослідження національного відділення Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI) у ДРК в грудні 2021 року. Воно публічно й документально засвідчило незбалансованість умов: перекошений розподіл капіталу, упереджене техніко-економічне обґрунтування, недооцінені запаси міді, невиконані зобов'язання. Далі підключився державний аудитор, а потім – уряд, який уже мав цифри і міг на їх основі торгуватися.

Ланцюжок, що дав понад 4 млрд дол. додаткової вартості: розкриття – аудит – перегляд. Це єдина емпірично підтверджена послідовність у цій справі. Не протест, не міжнародний скандал, не зміна уряду, а нудна робота з документами плюс державний орган, здатний перетворити ці документи на офіційний висновок.

Україна має обидва елементи: зобов'язання за EITI і Рахункову палату, але не має третього – опублікованих контрактів, до яких ці інструменти можна застосувати.

Паперова прозорість

EITI – міжнародний стандарт і коаліція урядів, компаній та громадянського суспільства, що сприяє прозорості й підзвітності у видобувній галузі. Конго має високу оцінку EITI: 85,5 зі 100. Україна також має 85,5 зі 100. Нібито прекрасно, однак подивімося, що стоїть за цією цифрою в Конго.

Дані про кінцевих власників подала 21 із 77 суттєвих компаній. Рахункова палата ДРК в червні 2025 року встановила, що принаймні шість операторів не повністю задекларували 16,8 млрд дол. виручки за 2018-2023 роки. Генпрокурор заявив, що норм не дотримувалися 70% компаній, а санкції Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США (OFAC) проти Дана Гертлера стосувалися схем, через які держава втратила понад 1,3 млрд дол. лише за 2010-2012 роки.

Оцінка EITI вимірює якість процедур розкриття, а не якість результатів. Вона показує, що країна публікує звіти, але не те, що держава отримує гроші. Українські 85,5 бала – добра новина про процедури, але це не новина про наслідки.

Де розійшлися траєкторії

Порівняння тут не метафоричне. Україна і Конго з різницею в кілька місяців підписали зі США схожі угоди: доступ до мінералів в обмін на безпеку та гроші.

Українська перевага – реальна. Верховна Рада ратифікувала угоду 8 травня 2025 року: 338 голосів "за", нуль "проти". Відсутність такого запобіжника в Конго в січні 2026 року призвела до конституційного позову в Кіншасі: юристи доводять, що угода потребувала схвалення парламенту.

Українська слабкість – та сама, що в Конго. Два комерційні договори, які визначають правила фонду, не опублікували. Агентство з питань підтримки ДПП засекретило їх грифом "Для службового користування". 18 травня 2026 року Європейська бізнес-асоціація вимагала їх розкрити, зазначивши, що за незрозумілими правилами вже відібрали 22 проєкти з 59 заявок. Відповіді не було.

Цього тижня питання перестало бути теоретичним. Берилій в Україні – це одне родовище, Пержанське на Житомирщині. Спеціальний дозвіл на нього у 2019 році придбала на аукціоні компанія групи BGV із статутним капіталом 25 тис. грн, а одна з його ділянок охоплює 72 гектари заповідної зони. Фонд родовищ не називав, але конголезький досвід підказує: зараз, коли платформу оголошено, а умов ще немає, визначається, чи буде через 14 років про що питати аудитора.

Три висновки

Незалежно перевірений реєстр вартості. Кожен об'єкт – із ціною, підрядником і перевіркою. Без цього розбіжності виявляють лише через 14 років.

Роялті паралельно з погашенням, а не після нього. Держава отримує частку з першої тонни, а не після того, як інвестор поверне капітал. У Конго роялті з'явилися лише на шістнадцятий рік.

Обов'язковий періодичний перегляд. Не право просити, а автоматична ревізія за графіком і за опублікованим орієнтиром. Інакше переглядає той, кому вигідно.

Жодна з цих вимог не є антиінвестиційною. Усі три роблять угоду стійкішою, бо знімають ризик, що через десять років її доведеться переглядати в суді чи на вулиці. Конго заплатило за цей висновок чотирнадцятьма роками і вісімнадцятьма відсотками. Україні дешевше просто прочитати.