Обязательное пенсионное накопление: пять причин, почему нет

Цього тижня Верховна Рада планувала розглянути законопроєкт №2683 про впровадження обов’язкової державної накопичувальної пенсійної системи. 

З одного боку, це очікувана ситуація, оскільки в парламенті присутні лобісти цього закону, які просувають це рішення вже багато років. З іншого — ні, оскільки ситуація в країні суттєво змінилась із початком повномасштабної війни.

Однак розгляд законопроєкту відклали на невизначений термін.

Проєкт закону передбачає, що на накопичення спрямують 5% з Єдиного соціального внеску (сьогодні ЄСВ становить 22% від фонду оплати праці), а пенсійний внесок на накопичувальне страхування у перший рік становитиме 1% фонду оплати праці з подальшим підвищенням. 

Зараз ці кошти спрямовуються до Пенсійного фонду України, а звідти – на виплати пенсій десяти мільйонам пенсіонерів в межах стандартної солідарної пенсійної системи. 

Такі зміни автори проєкту пропонують для можливості поточним працівникам накопичити на пенсію в майбутньому, хоча такі очікування є досить оптимістичними.

Автори законопроєкту аргументують ці зміни, як можливість накопичити на майбутню пенсію нинішнім працівникам. Ці очікування є досить оптимістичними. 

Причина 1: Не з того починаємо

Будь-які кроки в межах пенсійної реформи потребують розрахунків на роки. Для цього обов’язково потрібне розуміння демографічної ситуації в країні. 

Сьогодні Україна стикнулась з величезними викликами, які серед іншого включають шалений відтік населення за кордон. Це змінить демографічний портрет України, але поки що рано оцінювати у який спосіб. 

Крім того, війна призводить до високого безробіття, якого раніше не було в Україні і який оцінюється на рівні 30% економічно активного населення, а також до бідності. 

Тому сьогодні варто говорити передусім про зміну підходів до соціальної політики загалом та пенсійного забезпечення зокрема.

Необхідно розробити нові підходи в широких реформах, а потім переходити на обговорення підходів до накопичувального пенсійного забезпечення.

Причина 2. Курка чи яйце?

Обговорення прихильників та противників запровадження накопичувального пенсійного забезпечення вже зараз зазвичай стикається з різним баченням того, що має бути першим. 

Прихильники зміни пенсійної системи розглядають гроші платників внесків як важливе джерело довгострокових коштів, що сприятиме розвитку фондового ринку в Україні. 

Натомість їх опоненти (до яких відносяться і автори колонки) звертають увагу на те, що заощадженням українців треба гарантувати захист та приріст, що можливе лише у випадку вже наявних інструментів на фондовому ринку.

Сьогодні фондовий ринок в Україні не працює і також не пропонує інструментів для інвестицій коштів, окрім і так доступних банківських депозитів та ОВДП. Не дарма ж недержавні пенсійні фонди здебільшого тримають кошти саме в цих інструментах. 

Отже, замість примусу, слід говорити про підвищення фінансової грамотності населення, яке зможе обрати підходи до заощадження коштів на старший вік.

Причина 3. Відсутність гарантій

Держави, навіть з розвиненішими фондовими ринками та якісними інституціями, навряд чи можуть повністю захистити кошти, спрямовані на накопичувальне пенсійне страхування. 

Так, в скрутні часи уряди низки країн, включно з Польщею, Угорщиною та Казахстаном, вже впроваджували "націоналізацію" (радше експропріацію) коштів накопичувального рівня пенсійного забезпечення. 

З огляду на частоту криз в економіці України та високу інфляцію, сьогодні виглядає не доцільним запровадження накопичувального пенсійного рівня.

Причина 4. Фіскальна стійкість

Сьогодні в Україні працює солідарна система пенсійного страхування. Цій системі притаманна подвійна роль: не лише роль пенсійного страхування, коли пенсіонер отримує те, що заробив, але й суттєва роль компоненту соціальної політики. 

Так, з державного бюджету фінансують не тільки спеціальні пенсії, але й доплати ряду пенсіонерів до рівня мінімальної пенсії.

Отже, якщо спрямувати навіть 1 в.п. єдиного соціального внеску (що за оцінкою становитиме близько 18-19 млрд грн у 2022 році) на накопичувальне пенсійне страхування, відповідні втрати власних доходів Пенсійного фонду та інших фондів варто буде компенсувати через додатковий трансферт з державного бюджету. 

Сьогодні і так стоїть питання, як профінансувати існуючий фіскальний розрив, а тому приходимо до питання ще більшого порушення фіскальної стійкості.

Існує велика ймовірність, що значна частина коштів, яка буде спрямована в накопичувальний пенсійний рівень, повернеться в бюджет у формі фінансування за рахунок випуску ОВДП. 

Але це буде не вся сума, а менша. У Накопичувального фонду будуть адміністративні витрати, а також Фонд частину коштів зможе спрямувати на депозити в банки. При цьому, за ОВДП уряду треба буде сплачувати відсотки.

Отже, з точки зору фіскальної стійкості запровадження накопичувального рівня сьогодні – це перекладання коштів з однієї кишені в іншу з певною втратою по дорозі.

Причина 5. Відсутність спроможних інституцій

Ще одне питання до запровадження накопичувального пенсійного страхування стосується спроможності інституцій. На жаль, сьогодні їх досить мало в Україні.

При цьому, для розвитку фондового ринку в Україні надважливою є судова реформа та реформа правоохоронних органів. Це необхідно як для розвитку ринку зокрема, так і для розвитку бізнесу в країні.

У повоєнний період саме це сприятиме надходженню в Україну інвестицій та відкриттю нових бізнесів, які з часом зможуть виходити зі своїми облігаціями та акціями на українському ринку.

Сьогодні вже існує можливість для населення накопичувати собі на пенсію за допомогою інституцій на третьому рівні пенсійного забезпечення: банківські депозити, а також у формі участі в страхуванні життя та недержавних пенсійних фондах. 

Однак низька фінансова грамотність, низька довіра до цих інструментів та часом і бідність населення призводить до того, що ці інструменти не користуються попитом населення. 

Зокрема, якщо говорити про депозити банків – то вони переважно короткі, що не дає можливість розглядати їх як довгострокові гроші.

***

З нашої точки зору, сьогодні не варто впроваджувати будь-яку форму накопичувального пенсійного страхування. 

Натомість, після війни потрібно буде провести перепис населення, проаналізувати якими будуть фінансові можливості держави і розробити, базуючись на цьому, новий дизайн пенсійної системи та широкої системи соцзахисту. 

Необхідно розбудовувати довіру між державою і громадянами через прогнозовану та обґрунтовану політику, а не впровадженням швидких кроків.

Співавтор: Марія Репко, Центр економічної стратегії