Как создать условия для легализации микробизнеса?

Ще до початку війни за різними оцінками в Україні налічувалось від 3-х до 4-х мільйонів людей, які працювали у неформальному секторі.

Наприклад, за результатами проведеного Центром Разумкова опитування 63,7% респондентів відповіли, що працюють на основі трудового договору і отримують лише офіційну зарплату. Решта визнали, що отримують усю або частину зарплати неофіційно.

При цьому, майже кожен п'ятий (19,8%) працював без офіційного оформлення, а 16,4% респондентів хоч і мали офіційні стосунки з роботодавцем, але частину зарплатні отримували неофіційно.

Дослідження Інституту економіки та прогнозування НАН України показало, що 26,5% економічно активного населення (у віці від 15 до 70 років), отримують тіньові доходи.

За даними Держстату, кількість неформально зайнятого населення у віці 15-70 років у 2021 році становила 3291,6 тисячі осіб. Це 20,5% від загальної чисельності працюючих українців цього віку.

Таким чином, можна констатувати, що частка неформального ринку праці – суттєва.

Ситуація обтяжується тим, що Україна слабо конкурентна за рівнем податків на працю – ми є "лідером" (серед країн з аналогічним рівнем економічного розвитку) за розмірами податків та обов'язкових внесків, які сплачуються компаніями з фонду оплати праці, а значна кількість українських громадян отримує заробітну плату в конвертах. Крім того – обтяжливий архаїчний Трудовий кодекс, з радянських часів – також ускладнює процес працевлаштування.

Під час війни всі ці проблеми ще значно погіршились. За різними оцінками додатково близько 1 мільйона українців вже втратили роботу. Зараз вони або тимчасово не працюють, або знаходять періодичну роботу без оформлення трудових відносин.

Також за даними Міністра фінансів співробітникам бюджетних установ значно зменшили заробітні плати, що позначиться на рівні їх добробуту та змусить шукати додатковий заробіток.

Чому мікробізнес важливий?

Дрібний бізнес, в тому числі у формі самозайнятості, відіграє важливу роль в економіці будь-якої країни з низки причин:

• мікробізнес є оптимальним стартом для підприємництва – власники більшості великих компаній починали саме з найдрібнішого рівня;
• конкуренція виробників товарів та послуг на споживчому ринку створює сприятливі умови для покупців, покращує якість життя та збільшує купівельну спроможність доходів населення;
• на ринку праці та ж конкуренція сприяє зростанню продуктивної зайнятості і зарплат, поліпшенню умов праці, та підвищенню кваліфікації робочої сили;
• гнучкі умови праці дозволяють збільшити інклюзивність ринку праці, залучаючи до нього людей, які з тих чи інших причин не можуть працювати в на умовах найму;
• висока динаміка зайнятості, невелика вартість створення та ліквідації робочих місць, пом’якшують наслідки циклічних криз та інших негативних шоків для економіки.

На додаток до переліченого, розвиток малого та мікробізнесу у посткомуністичних країнах має важливим стороннім ефектом виховання підприємницької культури та подолання негативного ставлення до приватного бізнесу.

Gig-economy

Окремо варто сказати про активний розвиток в Україні сфери gig-економіки, в рамках якої велика кількість людей працює неповний робочий день, на тимчасових посадах або ж як незалежні підрядники.

Прикладом gig-економіки є види робіт, які приватні особи знаходять через онлайн-платформи. У світовій практиці сюди відносять репетиторство, водіння авто під замовлення, будівельні роботи, доставку їжі, позаштатну роботу, фітнес-тренування тощо.

Знайти роботу під час війни. Як змінився ринок праці в Україні?

Серед переваг роботи в gig-економіці – доступність, можливість почати працювати в короткі терміни, гнучкість робочого часу, а також можливість підлаштувати роботу через платформи для навчання чи інших професій.

Проте в українському законодавстві немає простого та ефективного рішення для оподаткування такої роботи. Фізичні особи-підприємці, наприклад, мають подавати податкову звітність та обов’язково сплачувати ЄСВ, що не має практичного сенсу, коли підробіток епізодичний.

Оптимальні рішення

Суспільство зацікавлене у легалізації будь-якої корисної діяльності навіть за символічну плату, оскільки тіньовий статус породжує багато негативних ефектів для інших: корумпує контрольні органи, живить організовану злочинність, виводить з правового поля активну та прогресивну частину населення, стримує можливий розвиток бізнесу тощо.

У різних країнах використовуються різні моделі спрощеного оподаткування, зокрема:

• податок з доходів фізичних осіб – Фінляндія, Болгарія, Чехія, Польща, Румунія, Угорщина та інші;
• спрощений режим оподаткування на загальній системі – Хорватія, Чехія, Польща, Італія та інші;
• податок з виручки – Польща, Грузія та інші;
• фіксований податок – Україна, Польща, Угорщина, Росія, Грузія, Азербайджан та інші;
• патент – Казахстан та інші.

Існуюча в Україні система спрощеного оподаткування (ССО) є доволі сприятливою у порівнянні з іншими країнами, та створює загалом непогані можливості для тих самозайнятих осіб, що працюють на постійній основі, і для яких така діяльність є основною.

Але існує проблема негнучкості строків переходу на ССО та неможливість робити це епізодично, за потреби. З цієї причини, отримувати додаткові до основної роботи заробітки на нерегулярній (наприклад, сезонній) основі в легальному секторі для самозайнятих осіб може бути обтяжливо та невигідно, тому цей сектор залишається в "тіні".

Крім того, певна частина самозайнятих не готова реєструватися офіційно через обтяжливість процесу відкриття та закриття ФОП, додаткової звітності, можливих перевірок тощо. Для добровільної легалізації мікробізнесу йому треба запропонувати привабливу пропозицію, яка б могла водночас приносити помірні бюджетні надходження.

Досвід інших країн свідчить про те, що такий режим для самозайнятих не призводить до перетоків з інших режимів, а відбувається реальна детінізація, коли самозайняті, які раніше працювали без сплати будь-яких податків – масово реєструються як самозайняті та починають сплачувати податки.

За наших умов, відповідно до світового досвіду, можна очікувати добровільної легалізації від третини до половини тих, хто працював у неформальному секторі, тобто добровільної легалізації від 1 до 2 мільйонів українців, що додатково принесе до держбюджету від 6 до 12 млрд грн на рік.

Крім цього – важливим є знизити навантаження на фонд оплати праці з 38% хоча б до 25% сукупно (ЄСВ+ПДФО) та осучаснити трудове законодавство.

Все це дозволить створити привабливі умови як для добровільної легалізації мікробізнесу, так і для детінізації в інших секторах.

Зараз створено робочі групи Ради по відновленню України, де опрацьовується багато важливих реформ, зокрема і модель по надспрощеному режиму для самозайнятих, лібералізація трудового законодавства, зниження навантаження на фонд оплати праці тощо.

Сподіваємось, що найближчим часом План реалізації заходів буде затверджений Радою по відновленню і протягом кількох місяців ці ініціативи стануть законами, що вкрай важливо для відновлення економіки у ці складні часи.