Почему реструктуризация валютной ипотеки — это профанация

В червні 2014 року Верховна Рада ухвалила закон "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Ухвалення зазначеного закону мало на меті запобігти соціальним наслідкам, спричиненим девальвацією гривні.

Закон встановлює тимчасову заборону на стягнення нерухомого житлового майна, що знаходилося в заставі за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті

Насправді, мораторій має тимчасовий характер. Він втрачає чинність з дня набрання чинності нового закону, який врегулює питання особливостей погашення основної суми заборгованості у валюті, порядок погашення курсової різниці, а також порядок списання пені та штрафів.

Цього закону з надією чекають як позичальники, так і банки. Позичальники очікують справедливих та чітких умов реструктуризації проблемних кредитів. Банки ж чекають можливості перевести проблемні кредиті в розряд обслуговуваних та отримати можливість звернути стягнення на майно боржників, які не підпадуть під таку реструктуризацію або відмовляться від неї.

Спроби ухвалити такий закон відбувалися вже не раз. Це і законопроект №1558-1, який передбачав перерахунок валютних кредитів за тим курсом, який діяв на момент його отримання та був ветований президентом.

Це і законопроекти №№4004, 4004-1, 4004-2. Одні із згаданих законопроектів категорично не влаштовували банки, інші - позичальників.

Врешті решт комітет з банківської діяльності ВРУ заявив, що компроміс частково знайдено, та 17 червня 2016 року в Раді було зареєстровано проект Закону про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла за №4004-д.

Чому під реструктуризацію попадуть далеко не всі

Однією з умов реструктуризації є вимога щодо відсутності у позичальника станом на 1 жовтня 2013 року простроченої заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті, або така прострочена заборгованість має бути погашена до моменту реструктуризації.

Як відомо, проблеми з обслуговуванням іпотечних кредитів у вітчизняних позичальників почалися ще у 2008-2009 роках, після початку світової кризи та знецінення удвічі національної валюти.

З огляду на це можна з впевненістю стверджувати, що кількість позичальників, у яких відсутня заборгованість за іпотечним кредитом станом на 1 жовтня 2013 року, буде незначною.

Сьогодні економічна ситуація в країні також залишає бажати кращого, а тому незначною буде і кількість позичальників, які мають змогу таку заборгованість погасити у повному обсязі до проведення обіцяної реструктуризації.

Ці умови законопроекту виглядають як нездійсненні для більшості позичальників.

Ну і найголовніше — законопроект не дає відповіді на питання, яким чином відбувається реструктуризація у випадку, якщо судом раніше було ухвалено рішення про стягнення з позичальника всієї суми боргу на користь банку, або ж про звернення стягнення на предмет іпотеки. Адже судові рішення є обов’язковими для виконання.

Чи допоможе реструктуризація позичальникам?

Законопроект передбачає списання для власників єдиного житла 25% суми боргу, 50% списання для власників єдиного соціального житла та 80-100% для позичальників, що належать до окремої категорії громадян, яким держава забезпечує надання додаткової підтримки (інваліди, учасники АТО, сім’ї загиблих).

Разом з тим, таке списання відбувається не одразу, а лише за умови повної виплати "непрощеної" частини боргу. В ході такої виплати прострочка позичальником чергової виплати частини кредиту більш як на 60 днів, є підставою для відмови банком у списанні решти боргу.

Стосовно встановлення процентної ставки, то законопроект передбачає її фіксацію протягом трьох років на рівні тієї, за якою позичальнику був наданий кредит в іноземній валюті.

Проте після спливу трирічного строку, для позичальника буде діяти ринковий механізм визначення процентної ставки - на рівні українського індексу ставок за депозитами фізосіб у гривні (для депозитів на 12 місяців) + 3%.

Сьогодні цей індекс становить 19,33%. Додавши до цієї ставки ще 3%, отримаємо 22,33% річних.

Ставка ж 22,33% іншими словами означає, що позичальник приблизно кожні чотири з половиною роки повинен повертати банку у вигляді відсотків ще одну вартість свого залишку по кредиту.

Якщо врахувати, що ставки за валютними кредитами в середньому становили 11-15% річних у валюті, і припустити, що стрімкого знецінення національної валюти більше не відбудеться, то умови реструктуризації на термін, що перевищує три роки, при наявності суттєвого залишку за кредитом виглядають для позичальників, м'яко кажучи, не такими вже й привабливими.

Закордонний досвід

Вітчизняні банкіри дещо лукавлять говорячи про те що борги позичальникам не прощають ніде у світі.

Згадаємо, що після початку світової кризи в США в 2009 році адміністрація президента Барака Обами виділа 75 мільярдів доларів на підтримку іпотечних позичальників.

До речі, цікавим є факт, що сам Обама також має іпотеку на 30 років — будинок в Чікаго.

Також зі ЗМІ можна дізнатися, що реструктуризація валютних кредитів проводилася в декількох східноєвропейських країнах а також в Казахстані.

Так в Казахстані були реструктуризовані іпотечні кредити які були отримані громадянами на купівлю нерухомості до 120 кв м як в іноземній так і в національній валюті.

Реструктуризація не передбачала прощення боргу, проте на такі кредити строком на 10-20 років встановлювалась ставка у 3% річних.

Разом з тим слід зазначити, що проведенню реструктуризації допомагала держава, виділивши кошти на таку програму.

Замість висновків

Ухвалення законопроекту 4004-д буде відвертою профанацією вирішення питання валютних позичальників, та лише законодавчо відкриє шлях банкам для звернення стягнення на іпотечне житло.

Так, НБУ оцінює всю валютну іпотеку у 1,03 млрд доларів. Однак втрати від рефінансування банків оцінюються значно більшими сумами.

Може все ж таки цього разу державі спробувати протягнути руку допомоги громадянам, а не банкам?

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.