Лукашенко показав приклад "Нафтогазу"?

Конфлікт Росії з Білоруссю щодо поставок нафти, який завершився 28 січня, нагадує українсько-російські газові конфлікти. Навіть аргументи і запити сторін дуже подібні.

Москва хотіла отримати вище мито при експорті сировини на білоруські нафтопереробні заводи, або контроль над цими підприємствами. А Мінськ прагнув зберегти названі вигоди, погрожуючи підвищити плату за транзит нафти.

В результаті, сторони домовилися про суттєве підвищення обсягів енергоресурсу, призначеного для внутрішнього споживання. Згідно з домовленостями, 6,3 мільйона тонн нафти будуть постачатися Мінську безмитно.

Так само безмитно працюватиме і давальницька схема, коли російські компанії віддаватимуть сировину до Білорусі на переробку. Але готове пальне вони муситимуть везти назад до Росії. Решта обсягів, як свідчать домовленості прем'єрів двох країн, таки обкладатиметься митом.

Цей конфлікт показав, що політика поступок на користь Росії, передавання їй контролю над стратегічними об'єктами не приносить її сусідам тривалих вигод.

Іншими словами, віддавши українську газотранспортну систему в управління консорціуму за участі Росії, до чого закликають деякі політики, Україна не отримає нижчих цін на газ.

"Росія не здатна платити за політичну лояльність до себе. Вона вважає, що білоруська політика повинна бути проросійською, і це само собою зрозуміло, а економічні преференції при цьому надавати не хоче", - пояснює директор енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар.

За його словами, Москва має серйозні фінансові проблеми, які не дозволяють реалізовувати курс Бориса Єльцина і "раннього" Володимира Путіна щодо цінових переваг для лояльних держав.

"Рано чи пізно преференції закінчаться і для Білорусі. Не виключено, що 2011 року настане черга газу. Росія оголосила, що братиме великі кредити на міжнародному ринку і не хоче нікого субсидувати", - додає експерт.

Сварка про очевидне

Дискусія між "братніми республіками" формально точиться щодо того, чи має стягуватися експортне мито з нафти, яка надходить на білоруські НПЗ.

Як відомо, з 2010 року Росія, Білорусь та Казахстан почали жити у режимі митного союзу, який передбачає безперешкодний рух товарів між компаніями цих країн.

"Я можу зрозуміти білорусів. Вони розраховували, що у митному союзі кордонів не буде. З іншого боку, можна зрозуміти і росіян, які втрачають прибутки від нафти. Тоді постає питання: яка ціна тих союзів?" - дивується представник президента з міжнародних питань енергобезпеки Богдан Соколовський.

На початку 2010 року російський міністр енергетики Сергій Шматко заявив, що пільги на нафту збережуться лише у тому випадку, якщо російські компанії буде допущено до приватизації Мозирського та Новополоцького НПЗ.

До того ж, такий, за оцінками білоруської сторони, шантаж передбачав, у випадку доступу до приватизації НПЗ, не повне скасування мита відповідно до положень митного союзу, а лише його зниження до пільгового рівня. 2009 року діяли пільги, відповідно до яких Білорусь платила близько 30% мита.

"Я не знаю, яка там судова інстанція записана у договорі для оскарження питань митного союзу, але, мабуть, це Вищий арбітражний суд при торгово-промисловій палаті Росії. Тож ефекту від оскарження не буде", - прогнозує Михайло Гончар.

Богдан Соколовський позитивно оцінив дії білоруської команди у цій суперечці. За його словами, Мінськ зайняв твердішу позицію, ніж Київ - у переговорах щодо газу.

Однак Білорусь має обмежені можливості впливу на Росію. Суттєво підвищити тариф за транспортування нафти вона не зможе, вважає Гончар, адже це призведе до перегляду існуючих газових домовленостей, відкладених на рік-два.

Наразі Білорусь отримує блакитне паливо за низькими цінами - 150 доларів за тисячу кубометрів, і газова тема у висловлюваннях політиків майже не фігурує.

"Нафтові і газові питання у Білорусі ніби розведені. У Москві вважають, що Лукашенко послідовно виконує газові домовленості, тому він отримує паливо за найнижчою ціною", - запевняє Гончар.

Серед білоруських зобов'язань - завершення угоди про продаж росіянам 50% "Бєлтрансгазу", який оперує більшістю тамтешніх газопроводів. Останні відсотки "Газпром" має викупити у Білорусі у лютому 2010 року, і навіть в умовах конфлікту ніхто не піднімає питання про скасування цього контракту.

"Угода підписана, і у білорусів нема жодних зачіпок для її розірвання. Але від того, який відсоток труби передано російській стороні, російська політика не міняється: ні щодо газу, ні щодо нафти", - каже Соколовський.

Хоча, з іншого боку, і Росія не має залізних аргументів у суперечці з Лукашенком - саме тому конфлікт тривав цілий місяць. На повне обмеження постачання нафти Росія, за свідченнями експертів, не пішла, тому що це означало би поганий приклад інших "дружніх" держав - Казахстану та Вірменії.

Продати батьківщину дорожче

Експерти погоджуються, що Білорусь може розраховувати на суттєві нафтові потоки максимум протягом найближчих півтора року.

"Нафтовий баланс Росії зараз перерозподіляється. Суттєва частина піде на схід, на тихоокеанський ринок. Крім того, за півтора року буде запущено Балтійську трубопровідну систему, яка працюватиме в обхід і Білорусі, і, якоюсь мірою, України. І нафти у наших трубах поменшає", - пророкує Соколовський.

Отже, втрата нафтопереробними заводами Білорусі доступу до російської сировини призведе до їх знецінення. Тому, за оцінками Гончара, білоруська влада, скоріше за все, просто торгується за вищу ціну на свої НПЗ та трубопроводи. І саме це наразі є найвагомішим аргументом Лукашенка.

"Якби Росія пішла на жорсткі кроки, то Мінськ заблокував би приватизацію нафтопереробки. Навряд чи якісь європейські компанії захочуть входити у цей бізнес. Але російські компанії - "Лукойл" і "Роснєфть" - стримували свій уряд, щоб швидше отримати білоруські нафтопереробні заводи", - стверджує аналітик.

Зрештою, у розпал конфлікту Білорусь несподівано підтримала інша держава митного союзу - Казахстан. Він запропонував з липня 2010 року, коли спільний економічний простір почне діяти повною мірою, постачати до Білорусі необмежені обсяги нафти.

Проте експерти стверджують, що Москва може легко заблокувати такі поставки. Подібне вже траплялося, коли казахстанський паливний монополіст "Казмунайгаз" хотів узяти участь у приватизації литовського "Мажейкяй Нафта", нагадує Гончар.

"Не вистачало лише гарантій "Транснєфті" про забезпечення перевалки сировини. "Транснєфть" відмовилася надавати такі гарантії, мотивуючи це інтересом російських компаній у цій приватизації. Тут ситуація та сама: Росія одразу скаже, що у неї немає технічної можливості", - запевняє аналітик.

Однак у Мозир можна постачати каспійську сировину: спершу за маршрутом "Одеса-Броди", а потім у реверсному режимі однією з двох ниток нафтопроводу "Дружба" на ділянці від Бродів до Мозиря. При нинішньому завантаженні цього нафтопроводу другої нитки вистачить для аверсу російської сировини.

А від Мозиря до Новополоцька нафту можна підвозити і залізницею - так само, як зараз туди надходять світлі сорти сировини з Сибіру, запевняє Соколовський.

Втім, для цього необхідний розворот "Одеса-Броди" у проектному режимі, на який ніяк не спроможеться Україна. Крім того, каспійська нафта буде надходити уже за світовими цінами, і маржа білорусів від її переробки зменшиться.

"Керівництво Мінська ніяк не може відважитися працювати у ринковому просторі. Воно відчуває, що пільгам настає край, але сподівається вичерпати останні відра дешевої нафти. Тобто, питання у психологічній готовності сторін", - каже Гончар.

Насамкінець варто відзначити, що конфлікт не вплине на українські ціни на пальне, адже Білорусь продавала Києву бензин не за пільговими, а за світовими цінами.