Понад місяць діє закон, який зобов'язує державні компанії розкривати інформацію про зарплати керівництва та рівень винагороди членів наглядових рад. Такі дані компанії повинні публікувати до 5 числа кожного місяця.

Яких компаній стосується цей обов'язок? За законом, до державних компаній належать:

✔ господарські товариства (АТ і ТОВ), понад 50% акцій яких володіє держава;

✔ державні унітарні підприємства та казенні підприємства;

✔ державні організації, що мають на меті одержання прибутку.

Звісно, є винятки. Так, "Укроборонпром" є державним концерном, тобто об’єднанням компаній, тому не належить до жодної з наведених категорій. А як щодо інших великих держпідприємств, які мали б оприлюднити інформацію?

Що, де та як мають розкривати держкомпанії

Ухвалений парламентом на початку вересня документ вносить зміни до законів "Про захист персональних даних" та "Про доступ до публічної інформації". З 2 жовтня до публічної інформації належить інформація про структуру, принципи формування, розмір оплати праці та винагороди керівництва держкомпаній.

До керівництва держкомпаній, за законом, належать:

✔ керівник, включаючи голову та членів колегіального виконавчого органу;

✔ заступник керівника;

✔ члени наглядової ради.

Документ передбачає обов’язок щомісяця та щороку оприлюднювати інформацію про винагороди керівництва на сайтах держкомпаній.

Як і де потрібно розкривати згадану інформацію?

По-перше, інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці керівництва держкомпаній належить до публічної інформації. Компанії, визначені розпорядниками такої інформації, зобов’язані протягом п’яти робочих днів розкривати її у відповідь на письмові запити будь-яких осіб.

По-друге, за законом, держкомпанії зобов’язані розкривати інформацію про винагороду керівництва щомісяця (не пізніше 5 числа наступного місяця) та за підсумками року (не пізніше 1 лютого наступного року) на своєму сайті.

Недоліки закону

Намагаючись швидко розв'язати проблему "космічних" зарплат керівників держкомпаній та знизити пов’язану з цим напругу в суспільстві, парламентарі шукають прості і швидкі рішення, проте створюють нові проблеми.

По-перше, закон не покрив усі держкомпанії і не відповів на питання, за який період компанії повинні публікувати відповідну інформацію на своїх сайтах.

З юридичної точки зору, держкомпанії можуть оприлюднювати інформацію про винагороду, яку керівник отримав за день чи за позаминулий рік, або цинічно вигадати будь-який інший період для розкриття такої інформації.

По-друге, санкція за невиконання вимог закону навряд чи змусить розкривати інформацію про заробітки тих керівників, які не захочуть цього робити.

Відповідно до статті 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення, посадова особа повинна буде сплатити від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 340 грн до 850 грн.

Також незрозуміло, хто буде стежити за тим, чи вчасно відзвітували понад 3 тис державних підприємств. Це дозволяє зробити висновок, що цей закон навряд чи зможе "забезпечити підвищення прозорості діяльності органів управління".

Законодавці також не подумали про те, як їхні нововведення узгоджуються з чинними нормами законодавства і не звернули уваги на нормальну практику в питанні розкриття інформації про винагороди керівництва компаній.

Які законодавчі вимоги існували

З0 листопада 2020 року Національний банк запровадив вимоги щодо розкриття винагород керівництва всіх банків, у тому числі держаних. За виконанням банками цієї норми стежить сам регулятор, який має для цього достатні ресурси: кілька відповідних департаментів та право застосовувати санкції.

Держбанки в травні опублікували звіти про винагороди керівництва. Аналіз винагород членів наглядових рад держбанків наводив SOE Weekly.

Крім того, відповідно до ст. 73 Господарського кодексу, обов’язковому оприлюдненню підлягає інформація про структуру, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради державних унітарних підприємств, включаючи компенсаційні пакети та додаткові блага.

Іншими словами, для державних унітарних підприємств вимога щодо оприлюднення інформації вже існувала на законодавчому рівні. Питання полягало лише в забезпеченні виконання цієї вимоги.

Законодавство не передбачало чіткого обов’язку щодо розкриття інформації про винагороди керівників акціонерних товариств, якими володіє держава. Саме ця категорія найбільш важлива, оскільки ключові державні компанії ("Нафтогаз", "Укрзалізниця", "Укрпошта") здебільшого є акціонерними товариствами.

Проте навіть у цьому випадку вимоги до розкриття інформації містить документ Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Хоча такі вимоги не завжди обов’язкові для акціонерних товариств, якими володіє держава. Правильніше було б поширити дію рішення НКЦПФР на інші державні АТ.

Передова практика

Відповідно до керівних принципів ОЕСР, державні підприємства повинні звітувати та розкривати ключову фінансову та нефінансову інформацію про свою діяльність. До такої інформації зокрема належать дані про рівень винагороди керівників та членів наглядової ради держкомпаній.

Реалізація цього принципу відбувається через річний звіт компанії, у якому міститься інформація про принципи та розміри винагороди менеджменту і членів наглядових рад. Також це може бути спеціальний звіт про винагороду, як це вже впроваджено для держбанків та деяких акціонерних товариств.

Такі звіти мають містити суми винагород та інформацію про те, за що вони були сплачені. Це потрібно, аби зрозуміти, чи адекватна винагорода, яких фінансових результатів вдалося досягти та яка роль у цьому менеджменту.

Сама сума винагороди управлінця мало про що говорить. Наприклад, керівник державної компанії одержав за рік премію 1 млн дол. Це багато чи мало?

Якщо його компанія зазнала мільярдних збитків, провалила всі цілі, які поставив перед нею акціонер, то це багато. Якщо ж він перевиконав плани та забезпечив багатомільярдний прибуток, то, швидше за все, така винагорода виправдана.

Винагороди ж членів наглядових рад не повинні залежати від фінансових показників держкомпанії. Цей орган має зосереджуватися на стратегічних питаннях та контролювати, щоб дії виконавчого керівництва створювали максимальну цінність для компанії та забезпечували її сталий розвиток.

Якщо ж прив’язати винагороди членів наглядової ради до прибутку компанії, то наглядова рада буде заохочувати надмірно ризикові дії менеджменту, направлені на отримання прибутку в короткотерміновій перспективі, навіть якщо в кінцевому результаті такі дії обернуться для компанії значними збитками.

Крім того, розміри винагород членів наглядових рад державних компаній закріплені в законодавстві і не можуть перевищувати встановлені ним ліміти.

Як держкомпанії виконали закон

Аналіз сайтів 15 найбільших держкомпаній та чотирьох держбанків щодо розкриття ними інформації засвідчив, що не у всіх державних компаніях ця інформація доступна. У багатьох випадках знайти звіти непросто.

Так, на сайті "Укренерго" два звіти щодо нарахування зарплати керівництву опубліковані в розділі "Звітність: звіт наглядової ради". Аграрний фонд публікує звіт у розділі "Інформація, що підлягає розкриттю", а "Нафтогаз" – у розділі "Корпоративне врядування. Правління та його винагорода".

"Автомобільні дороги України" помістили звіт у розділ "Відкриті дані", де спочатку перелічені всі установчі документи, положення підприємства, рішення акціонера, а звіт розміщений у самому кінці. Так само – на сайтах банків.

Укрексімбанк опублікував інформацію щодо структури винагороди в розділі "Корпоративне управління", Ощадбанк – у розділі "Інша звітність банку". До 8 листопада відзвітували лише держбанки та шість компанії з 15-ти провідних.

Йдеться про "Автомобільні дороги України", "Аграрний фонд", "Адміністрацію морських портів України" (наглядова рада та правління), "Нафтогаз", "Укренерго" (наглядова рада та правління) та "Укрпошту". При цьому "Укренерго" опублікувала лише загальну суму виплат без деталізації.

Не знайшли даних щодо опублікованих винагород в таких держпідприємствах з ТОП-15: ДПЗКУ, "Енергоатом", "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", "Оператор газотранспортної системи України", "Поліграфкомбінат "Україна", "Украерорух", "Укргідроенерго" та "Укрзалізниця". "Укроборонпром", як зазначалося, через особливість організаційно-правової форми не підпадає під дію закону.

Серед компаній, що опублікували дані, середній розмір місячної винагороди членів наглядової ради становив 305 тис грн. Найнижчий рівень був в Укргазбанку (129 тис грн), найвищий – у Приватбанку (692 тис грн).

Серед виконавчого керівництва найнижчу винагороду отримав голова правління "Нафтогазу" (51 тис грн), найвищу – голова правління Приватбанку (1,1 млн грн). Для порівняння: у 2020 році середня винагорода попереднього голови "Нафтогазу" становила 525 тис грн на місяць.

Ці розрахунки орієнтовні, зокрема, через те, що формати звітності підприємств різняться. Частина компаній звітувала за кошти, нараховані за жовтень, а частина – за кошти, виплачені в жовтні. В останньому випадку це могла бути винагорода як за вересень, так і за весь третій квартал.

Висновки

Закон має низку недоліків. Зокрема, прописані механізми розкриття зарплати керівництва державних компаній не дозволяють зрозуміти, наскільки ефективною є його робота. Опубліковані цифри, швидше за все, будуть використовуватися для маніпуляцій політиків та гучних заголовків у пресі.

Також закон має мало спільного з підвищенням прозорості державних компаній та запровадженням "Керівних принципів ОЕСР". Скоріше, навпаки, бо він не передбачив санкцій чи інструментів, які б забезпечили його виконання.

Розмір опублікованих виплат повинен розглядатися в контексті. Наприклад – залежно від розміру та фінансових показників компанії порівняно з іншими державними або аналогічними приватними компаніями.

Проте через відсутність єдиного підходу і публікацію даних в незручному форматі важко навіть порівняти винагороди підприємств та банків між собою.