Приватизація "Укртелекому": як олігархи переграють державу

Історія приватизації

На фоні стрімкого заміщення голосового фіксованого зв'язку мобільним багаторічне затягування з приватизацією "Укртелекому" було "грою на пониження" вартості компанії і відповідало інтересам покупця.

Після обрання президентом Віктора Януковича дебати про оптимальну глибину приватизації були замінені на кулуарне визначення майбутнього власника усіх 92,79% "Укртелекому", що залишилися у державній власності.

Шлях мінімізації вартості об'єкта був класичний: дискримінаційні умови конкурсу. Тоді закони про приватизацію вимагали здійснювати продаж стратегічних об'єктів промисловому інвестору, тобто покупцю, який вже має частку на аналогічному зовнішньому або внутрішньому ринку і зацікавлений у її розширенні.

Проте приватизаційні умови заборонили участь у конкурсі компаніям, дохід від надання послуг зв'язку яких перевищував 25% від загального річного доходу.

Іншою дискримінаційною умовою для вітчизняних та іноземних конкурентів було обмеження участі у конкурсі компаній, у яких на всьому ланцюжку володіння корпоративними правами є будь-яка, навіть мінімальна, частка компанії, учасником якої є будь-яка держава або державне підприємство з часткою понад 25% статутного капіталу.

При цьому закон забороняв бути покупцем лише юридичним особам з часткою 25% і більше, яка належить винятково Українській державі.

Через це до конкурсу не допустили ПрАТ "МТС Україна", ЗАТ "АйКомХолдинг", ТОВ "АЕФ", інвестиційний фонд Icon Private Eguity. Також цікавилися "Укртелекомом" компанії "Київстар", акціонером якої тоді була норвезька державна Telenor Group, Deutsche Telekom, 15% акцій якої належали уряду Німеччини, а 17% — державному банку розвитку KfW, "Ростелеком", Turkcell, Telekom Austria, АФК "Система", "Вимпелком".

Участь будь-якої з них у конкурсі змінила би його підсумки, насамперед фінансові.

Захопившись виконанням волі перших осіб держави, чиновники-організатори для власного перестрахування призначили конкурс на різдвяні канікули, 28 грудня 2010 року, день, коли західні фінансові інституції не працюють або не здійснюють великих угод.

Як і передбачалося, на конкурс надійшла лише одна заявка від заздалегідь визначеного переможця ТОВ "ЕСУ" — дочірньої компанії австрійського концерну ЕРІС, і "Укртелеком" віддали їй за "незалежною" оцінкою. Хто стояв за "ЕСУ", тоді було невідомо. Преса вважала, що це було близьке оточення Януковича або ключові олігархи.

Через сім років після приватизації судові суперечки у Лондонському арбітражі пролили світло на первинного покупця. Ним начебто був тодішній голова СБУ і член Ради НБУ Валерій Хорошковський, який діяв за фінансової підтримки Дмитра Фірташа.

Війна з вітряками

У 2013 році контроль над "Укртелекомом" перейшов до Ріната Ахметова, який за 860 млн дол купив "ЕСУ". У Великобританії, Нідерландах і на Кіпрі тривають суди щодо цієї угоди.

Як ціна телекомунікаційного гіганта за два роки могла впасти на 0,5 млрд дол? Річ у тім, що у 2011 році покупець хоча і сплатив до бюджету 10,575 млрд грн, проте у цій сумі лише трохи більше половини були його власні, в тому числі правомірно позичені кошти.

Менш ніж через місяць після завершення приватизаційної угоди надзвичайно велику суму — 5 млрд грн — "ЕСУ" під емітовані нею облігації надали банки, в тому числі державні Ощадбанк та Укрексімбанк — по 2 млрд грн. У 2013 році та 2015 році відбулася подальша реструктуризація цих боргів з терміном погашення у березні 2017 року.

Укладання Укрексімбанком та Ощадбанком угод щодо купівлі та реструктуризації облігацій ТОВ "ЕСУ" не відповідало інтересам держави через їх ризикованість, преференційність та неринковість. Банкам самим не раз доводилося позичати кошти. Вони потребували капіталізації, в тому числі коштом уряду. Лише у 2014 році Ощадбанк та Укрексімбанк докапіталізовувалися на 11,6 млрд грн та 5 млрд грн відповідно.

З липня 2015 року ТОВ "ЕСУ" припинило виконувати свої зобов'язання перед Укрексімбанком та Ощадбанком. Результати претензійно-позовної роботи залишаються невтішними для держави як акціонера цих установ: заборгованість сягає 5,6 млрд грн.

Аналіз деяких судових рішень щодо погашення облігацій "ЕСУ" свідчить про наявність в Україні широких можливостей для ухвалення дивних з точки зору верховенства права та справедливості рішень, особливо коли однією стороною є суб'єкт державної власності, а іншою — компанія з олігархічним капіталом та офшорним корінням.

В українських судах боржник може домогтися ухвалення іменем України рішень про скасування боргу, про зупинення на роки розгляду господарської справи, про надання річних відстрочок у виконанні абсолютного і безумовного боргового зобов'язання.

Українські судді можуть маніпулювати розрахунками інфляційного доходу, зупиняти розгляд справи про сплату основного боргу на час вирішення питання про розмір боргу, призначати експертизи для розв'язання шкільної математичної задачі, на місяці залишаючи кошти, що належать одній комерційній структурі, у розпорядженні іншої.

В арсеналі служителів Феміди є також скасування "заднім числом" обов'язку однієї сторони договору з посиланням на непов'язаний з цією угодою меморандум. Невдалі судові баталії держбанків щодо погашення облігацій "ЕСУ" нагадують "війну з вітряками".

Аналіз окремих судових справ щодо повернення заборгованості перед Ощадбанком та Укрексімбанком за облігаціями, емітованими ТОВ "ЕСУ"

Отже, перспектива непогашення заборгованості перед Укрексімбанком та Ощадбанком і завдання цим збитків державі в особливо великих розмірах стає реальною. Навіть у разі ухвалення судових рішень на користь держбанків можливості для примусового погашення заборгованості вичерпані, адже у ТОВ "ЕСУ" відсутнє майно.

У фінансовій звітності від 24 жовтня 2017 року товариство обліковує основні засоби балансовою вартістю 1 тис грн, при цьому його борг за облігаціями — 6,4 млрд грн.

Єдиним способом погашення боргу є реституція: повернення з бюджету приватному власнику сплачених при приватизації 10,575 млрд грн і повернення боргу банкам цими коштами. На такий варіант не соромляться відкрито розраховувати у держбанках.

Все на розпродаж

Попри втрату за період після приватизації 40% або 4 млн абонентів, телекомунікаційний гігант займає монопольне становище у наданні послуг стаціонарної телефонії і залишається лідером на ринку швидкісного фіксованого доступу до інтернету — 1,5 млн інтернет-абонентів у 2,2 тис населених пунктах України.

Загалом в "Укртелекомі" наголошують на задовільному фінансово-майновому стані компанії, яка з 2012 року постійно демонструє прибуткову діяльність. Сумарний чистий прибуток за період після приватизації становив 2,9 млрд грн, при цьому найбільший прибуток — 867 млн грн — компанія отримала у 2017 році.

Разом з цим, понад 50% або 436 млн грн цього прибутку за 2017 рік отримано від продажу активів, левову частку яких становлять мідний кабель та АТС. При продажу АТС ринкова вартість лише рідкісних кольорових металів, що містяться в обладнанні, подекуди більш ніж удвічі перевищувала ціну продажу самої АТС.

Активне відчуження майна стало мейнстрімом розвитку компанії після приватизації. Перед продажем на її балансі перебувало 19 169 будівель загальною площею 165 кв м. У лютому 2018 року директор "Укртелекому" заявив, що у компанії залишилося близько 11 тис об'єктів нерухомості при втраті 2 тис об'єктів на окупованих територіях.

За сім років компанія втратила майже третину нерухомості, що разом із зменшенням числа працівників із 74 тис до 24 тис є загрозливою тенденцією. Аудиторська фірма PwC у квітні 2017 року відзначила "наявність істотної невизначеності, яка може викликати значні сумніви у спроможності "Укртелекому" продовжувати діяльність".

Такий прогноз відомий аудитор обумовив неотриманням достатніх аудиторських доказів для підтвердження справедливої вартості окремих основних засобів та перевищенням поточних зобов'язань над поточними активами на 1,8 млрд грн на 31 грудня 2016 року.

Крім цього, 30 вересня 2017 року непокритий збиток "Укртелекому" становив 5,3 млрд грн або 37% балансової вартості майна. Додатковим ризиком втрати ліквідного майна є кредит у "Сбербанку Росії" на 250 млн дол, отриманий у 2011 році під заставу обладнання та нерухомості. У компанії уникають прямої відповіді на питання, чи погашений цей борг, та чи є у складі застави об'єкти стратегічної інфраструктури.

Не в захваті від теперішнього стану "Укртелекому" і його ключові контрагенти, які не поспішають вкладати кошти у розвиток компанії. Так, китайські гіганти Huawei та China Development Bank до цього часу реалізували проектів з модернізації всього на 50 млн дол із запланованих у 2015 році 400 млн дол або лише 12,5%.

Перспективи і загрози реприватизації

У жовтні 2017 року Господарський суд Києва розірвав договір купівлі-продажу 92,79% акцій "Укртелекому", повернув його у державну власність та стягнув з покупця, ТОВ "ЕСУ", 81,9 млн дол пені за невиконання інвестиційних зобов'язань.

Підставою для розірвання договору купівлі-продажу суд визнав невиконання зобов'язань щодо внесення інвестицій 450 млн дол і створення виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення та передавання її у державну власність.[L]

Апеляційний суд у грудні 2017 року відхилив скаргу "ЕСУ". З цього моменту, незалежно від позиції касаційної інстанції, розгляд у якій перенесено на 15 травня 2018 року, рішення про повернення "Укртелекому" державі набуло чинності.

Однак Фонд держмайна досі не перебрав на себе права власності. Активами "Укртелекому" продовжує розпоряджатися "старий хазяїн" — ТОВ "ЕСУ".

Причиною цього є те, що пакет акцій "Укртелекому" перебуває під арештом, накладеним в рамках господарського провадження за клопотанням Укрексімбанку. Лише наприкінці березня 2018 року суд скасував"подвійний" арешт цих акцій, накладений ще й у кримінальному провадженні, ініційованому Генпрокуратурою.

Суцільні успіхи вітчизняних олігархів на ниві приватизації та управління державними компаніями обґрунтовано викликають занепокоєння: чи не вигідне повернення "Укртелекому" у державну власність самому Ахметову, який, висмоктавши з компанії усі соки, сподівається в подальшому застосувати так звану реституцію та отримати з бюджету 10,575 млрд грн — ціну компанії, сплаченої у 2011 році при її приватизації?

В українських судах можливо все. Тим більше, що на момент укладання приватизаційної угоди діяла норма про обов'язок держави повертати покупцю сплачені за об'єкт кошти у разі розірвання договору купівлі-продажу незалежно від причин розірвання, тобто навіть якщо покупець грубо порушував умови цього договору.

Прецеденти застосування цих норм є. Це і реприватизація "Криворіжсталі", і повернення до державної власності "Луганськтепловоза". У 2010 році суд постановив не просто повернути першому покупцю "Луганськтепловоза" кошти, а зобов'язав погасити борг у доларах. Від додаткових конвертаційних збитків державу врятувало те, що переможцем першого і другого приватизаційних конкурсів була одна і та ж компанія.

Експерти впевнені, що зараз "Укртелеком" коштує значно менше, ніж сім років тому. Керівник аналітичного відділу Concorde Capital Олександр Паращій вважає, що при повторному продажу за "Укртелеком" дадуть менше 8 млрд грн.

На думку партнера консалтингової групи E&C Анатолія Фроленкова, зараз телекомунікаційні активи у світі рідко продають дорожче, ніж за 4,5-5 EBITDA. Тобто нині "Укртелеком" може коштувати максимум 9,3 млрд грн.

Розірвати замкнене коло

Припинити втрату державою своїх позицій можна. Для запобігання реституції слід довести незаконність схеми приватизації "Укртелекому", тобто що вона була організована для заволодіння у неконкурентний спосіб його майном.

Визнання у судовому порядку приватизаційної угоди такою, що суперечить інтересам суспільства та порушує публічний порядок на підставі статті 228 Цивільного кодексу, скасує необхідність повертати з бюджету 10,575 млрд грн.

Ключовим у цій справі є доведення злочинів, вчинених на найвищих щаблях влади. Без притягнення до відповідальності конкретних осіб справа з місця не зрушиться. Це стосується не лише організації приватизації "Укртелекому". Мова йде також про купівлю та реструктуризації облігацій ТОВ "ЕСУ", розтрату 220 млн грн бюджетних коштів, виділених на створення спеціальної системи зв'язку, відчуження майна "Укртелекому".

Якою може бути подальша доля "Укртелекому"? Зараз держава не має ресурсів для модернізації компанії, розвитку мережі, впровадження новітніх технологій, переходу на оптико-волоконний зв'язок. Отже, повторна приватизація виглядає доцільною.

Звичайно, поточний стан об'єкта, світова кон'юнктура та економічна ситуація в Україні не дають змоги продати "Укртелеком" за великі кошти. Разом з тим, відкрита конкуренція та прозорість продажу цього активу можуть дати державі суттєвий бонус.

Павло Фролов, консультант апарату Верховної Ради