Як законодавство стримує реформу приватизації

Навіть під час війни. Чекати "кращих часів" – не вихід, адже українська економіка має сьогодні стати максимально ефективною, як ніколи. А ще маємо мінімізувати можливості для неправомірного впливу на значний економічний сектор, що резонує на всю систему відносин в державі. До того ж статистика свідчить, що приватизація має значні фінансові показники й сьогодні: попит, довоєнний рівень конкуренції та ринкові ціни, що зростають в ході торгів.

На відміну від всіх західних економік світу та й навіть більшості країн Східної Європи, в Україні у повній державній та комунальній власності досі залишаються тисячі активів: від заводів економічних гігантів на грані банкрутства, державних компаній-монополій і фінансових установ до сотень тисяч об'єктів нерухомості, санаторіїв, стадіонів, недобудов.

Чим довше ми будемо відкладати рішучий крок до роздержавлення та повноцінного переходу на умови ринкової економіки, – тим довше знаходитимемось у замкненому колі накопичення боргів, ризиків та скандалів.

Так, в Україні (згідно з даними Політики державної власності), станом на 1 січня 2024 року налічується 2995 державних підприємств, з яких 30% (896 суб'єктів) провадять господарську діяльність, 57% (1713) її не провадять і 13% (386) не надають інформацію про свою діяльність.

Протягом 2023 року кредиторська заборгованість суб'єктів господарювання державного сектору економіки зросла з 881,3 млрд грн до 1,013 трлн грн.

Що зробити для якісного переходу

Необхідно провести тріаж державних компаній та розділити їх на категорії, з яких:

1. Більшу частину державних компаній приватизувати, тим самим залучивши кошти до бюджетів, а об'єкти передати для їх подальшого розвитку українським та міжнародним підприємцям. Саме приватний бізнес має ресурс вкладати реальні кошти в об'єкт, проводити його модернізацію, погасити багаторічні борги, насамкінець виплатити людям зарплати, що не сплачувались.
2. Частину держкомпаній, за якими крім боргів не лишилось нічого і приватизація яких не успішна чи безперспективна – ліквідувати, не жалкуючи.
3. Щодо великих держкомпаній, що здійснюють важливу соціальну чи стратегічну функцію – лишити державну частку, зокрема з контрольним пакетом акцій, а на міноритарну частку – залучити стратегічних інвесторів, що будуть втілювати найкращі практики та зможуть дати нове життя цим компаніям.
4. Насамкінець, окремо визначений перелік критичних підприємств, зокрема оборонної сфери, залишити поки під забороною приватизації, як мінімум до закінчення періоду військового стану.

По суті, давно потрібно наважитись на свою "шокову терапію", як це у свій час зробила Польща у вигляді Плану Бальцеровича.

Як польський досвід "шокової терапії" допоможе Україні

Україні, яка шукає шлях до швидкого відновлення та економічного зростання, варто згадати польський досвід – "шокову терапію", або План Бальцеровича, 1990 року. Це була радикальна програма блискавичного переходу від планової до ринкової економіки. Головний секрет її успіху полягав у швидкості та безкомпромісності дій:

1. Бліц-приватизація. За два роки до корпоративного сектору перейшло 45% промисловості. Держава не розтягувала процес, а рішуче переводила активи в приватний сектор.
2. "Живі" гроші. Продаж відбувався виключно за готівку на відкритих аукціонах, які транслювалися по телебаченню. На відміну від ваучерних схем у сусідніх країнах, Польща одразу вимагала реального капіталу.
3. Ліквідація неефективності. Держава припинила підтримувати неефективні підприємства, скасувавши пільгові позики та дотації. Це дозволило неефективним підприємствам банкрутувати, очищаючи ринок.
4. Магніт для інвесторів. Були негайно скасовані всі обмеження на іноземний капітал, запроваджені податкові пільги та створені спеціальні економічні зони. Метою було не просто продати, а залучити стратегічні інвестиції та технології.

На перший погляд, попереду в українських політиків, економістів та фінансистів чимало роботи для створення та реалізації українського варіанту Плану Бальцеровича. Водночас багато вже зроблено, а саме:

• Урядом затверджено сучасну дорожню карту реформи – Політику державної власності. Згідно з документом частка державного сектору у структурі економіки України підлягає зменшенню відповідно до цілей Плану України, розробленого з метою реалізації ініціативи ЄС Ukraine Facility, запровадженої Регламентом (ЄС) Європейського Парламенту та Ради (ЄС) (йдеться про розділи II-IV Політики).
• Сучасна і прозора інфраструктура електронних аукціонів "Прозорро.Продажі", що застосовуються при приватизації. Вони проходять онлайн і будь-хто можете переглядати хід торгів в режимі реального часу, або долучитись до змагання за лот. Не потрібно знати "правильних" людей, щоб взяти участь в купівлі об'єкта, що зацікавив, а громадськість має повну та відкриту інформацію щодо ходу торгів та переможця.
• Ваучерів давно не існує, продаж можливий лише за живі кошти в безготівковому вигляді, що перераховуються переможцем аукціону на бюджетний (казначейський) рахунок.
• Юридичні гарантії захисту покупця приватизації, що обʼєкт не заберуть назад з політичних, юридичних чи інших причин ("статус добросовісного набувача" згідно з Цивільним кодексом).
• Можливість сплачувати за об'єкт приватизації кредитними (залученими) коштами.
• Іноземні компанії та інвестори мають право безперешкодно брати участь у приватизації (зокрема, заходячи своєю юридичною особою, без необхідності отримання українського податкового номера), а також мають право закласти в договір вирішення спорів у міжнародному арбітражі.

Головні перешкоди для ефективної економіки в розрізі приватизації та не тільки

Величезна кількість заборон на приватизацію у всіх можливих сферах. Справжнім рудиментом для економічного відновлення залишається не так відсутність інвесторів, як інституційний блокадний список заборон на приватизацію. Проблема має системний характер і охоплює кілька ключових сфер.

Під юридичним щитом заборон на приватизацію знаходяться не лише практично всі великі державні компанії та монополії, але й тисячі об'єктів, що роками не використовуються – зокрема, йдеться про будівлі на балансах освітніх, медичних та наукових установ.

Деякі з них можуть десятиліттями руйнуватись, не виконуючи своїх функцій, або ж використовуватись в сіру, але їх продаж і навіть оренда на прозорих засадах, категорично заборонені законом.

Відсутній юридичний механізм часткової приватизації, заблокована варіативність продажів. По суті, чинним законодавством не передбачений чіткий механізм часткової приватизації стратегічних компаній. Це унеможливлює залучення міноритарного стратегічного інвестора, який міг би купити частку та забезпечити необхідну модернізацію компанії без повної втрати державного контролю.

Крім того, приватизація великих проблемних об'єктів обмежена через заблоковану варіативність аукціонів – немає можливості використовувати аукціони зі зниженням ціни чи голландські аукціони, необхідні для продажу непопулярних активів.

Мораторій на стягнення майна державних підприємств. Нарешті, найбільш руйнівний фактор – це безліч мораторіїв, що діють стосовно державних компаній, зокрема на стягнення майна державних підприємств.

Коли держкомпанія не виконує зобов'язань перед приватним бізнесом, не сплачує за виконаними контрактами, судове рішення залишається порожнім звуком, оскільки стягнення на її майно заборонене законом. Це створює величезне викривлення конкуренції, суперечить європейським нормам і, за оцінками експертів, лише погіршує фінансове становище самих держкомпаній.

Проблема із підготовкою об'єктів до приватизації. Майже кожна міжнародна організація, що опікується питаннями економіки, потенційний інвестор чи експерт скаже про проблему із підготовкою великих проблемних об'єктів до приватизації та проведенням повного due diligence (детальна незалежна перевірка компанії перед угодою).

На жаль, у держави немає ресурсу ні фінансового, ні операційного для виконання такого плану завдань. Однак шукати варіанти вирішення потрібно, якщо ми хочемо бачити міжнародних інвесторів розвинутих країн серед потенційних покупців.

При цьому, вже є готові законопроєкти, що можуть суттєво покращити ситуацію та зняти хоча б частину проблем. Це наступні законодавчі ініціативи, зареєстровані під номерами:

• №4020 (для запровадження механізму часткової приватизації);
• №13620 (для пришвидшення та лібералізації приватизації загалом, розблокування варіативності аукціонів, зокрема аукціонів зі зниженням цін);
• №11139 (для поступового зняття мораторію на стягнення майна державних підприємств);
• №13498 (для стимулювання державних і комунальних установ з передачі надлишкової нерухомості та звільнення їх від оподаткування в разі швидкої приватизації).

Прийняття цих законопроєктів парламентом в сукупності зі злагодженою та проактивною роботою Кабміну та Фонду державного майна, можуть вже суттєво наблизити нас до окресленої мети.

Наостанок, кожна історія доводить – чарівної пігулки не існує. Те, що ми, як країна, відкладали десятиліттями, – потрібно зробити сьогодні задля нашого ж майбутнього.