Що стримує розвиток українського ринку безпілотників?

Український ринок БпЛА став одним із ключових елементів обороноздатності держави. Виробники постійно підвищують якість продуктів, масштабують виробництво, намагаються знизити собівартість і паралельно розвивають власні технології.

Однак частина законодавчих норм, ухвалених у перші місяці повномасштабної війни, сьогодні не просто застаріла – вона заважає інноваціям, локалізації та сталому розвитку мілтек-компаній.

Обмеження прибутку у 25%: чому механізм працює проти виробників

Постанова Кабінету міністрів встановлює для виробників БпЛА нормативний прибуток – не більше 25% від виробничої собівартості.
Для держави це виглядає як справедливий інструмент контролю цін під час війни.

Та за три роки стрімкого розвитку ринку стало очевидно: механізм створює серйозний економічний перекіс.

Держава очікує, що зі збільшенням обсягів виробництва собівартість знижуватиметься, а разом із нею – і ціна. Але у мілтеку собівартість падає не "автоматично", а завдяки значним інвестиціям:

• у власні лінії виробництва комплектуючих;
• у технологічні покращення;
• у масштабування;
• у створення внутрішніх R&D-команд.

І саме тут виникає парадокс: чим більше виробник інвестує та знижує собівартість – тим менше прибутку він може отримати.

Тобто компанія, яка модернізує виробництво, фактично опиняється в гіршій ситуації, ніж та, що нічого не змінює і продовжує працювати на імпортних комплектуючих.

Розробляти можна, а фінансувати – ні

Ще одна проблема – чинні правила дозволяють включати у собівартість лише ті витрати на розробку, які прямо пов'язані з конкретним виробом у межах виконання державного контракту.

У реальності це означає:

• покращення продукту, яке виходить за рамки контракту, не покривається;
• створення нових моделей, що потребують довгих і дорогих циклів, не може бути віднесено на витрати;
• багаторічні перспективні розробки залишаються без джерела фінансування;
• будь-яке R&D фінансується лише з обмеженого нормативного прибутку.

Це стримує здатність виробників створювати технології, які були б конкурентними не лише на полі бою, а й на глобальному ринку.

Для сталого розвитку виробник повинен мати законне право включати у собівартість витрати на перспективні R&D-розробки, навіть якщо вони не прив'язані до виконання конкретного державного контракту.

Окремим напрямком має стати державне замовлення на розробку нових технологій, яке дозволить компаніям покривати витрати і знижувати ризики невдалих проєктів.

Власне виробництво комплектуючих: чому інвестор опиняється в гіршому становищі

Стратегічно важливим напрямом є зменшення залежності від імпортних комплектуючих, насамперед із Китаю, та розвиток власного виробництва деталей в Україні.

Певний поступ тут є: закон про "Дефенс-сіті" передбачає звільнення від податку на прибуток компаній, які спрямовують його на локалізацію та оптимізацію процесів. До собівартості можна включати й амортизацію обладнання.

Але практичний ефект виглядає інакше. Після часткового або повного переходу на власні комплектуючі:

• собівартість зменшується;
• відповідно зменшується абсолютний прибуток, прив'язаний відсотково до її розміру;
• частина податкових пільг перестає діяти після завершення інвестицій;
• водночас ті виробники, які не локалізують нічого, мають стабільну (вищу) собівартість і відповідно вищий прибуток, нічого не змінюючи.

Тобто компанія, яка інвестує у власні комплектуючі, втрачає прибутковість, а та, що продовжує імпортувати – виграє.

Як виправити ситуацію

Щоб усунути системний перекіс, виробників, які локалізують виробництво, потрібно стимулювати, а не "карати" економічно.

Одним із можливих механізмів є прогресивна шкала оприбуткування, у межах якої розмір прибутку залежатиме від частки власних комплектуючих у виробі.

Наприклад:

• 25% прибутку – при відсутності власних комплектуючих;
• 35% прибутку – при 40% локалізації;
• 50% прибутку – при 70% і більше компонентів власного виробництва.

Це створить реальний стимул будувати виробничі потужності в Україні та інвестувати в складні, довгострокові проєкти.

Такі підходи потребують глибокого опрацювання і широкої дискусії у професійних спільнотах, але сам вектор розвитку має орієнтуватися на підтримку локалізації та технологічного зміцнення виробників.

Висновок

Український ринок дронів демонструє колосальний потенціал, але законодавча рамка, сформована у період невизначеності 2022-23 року, більше не відповідає темпам розвитку галузі.

• Обмеження прибутку у 25% не стимулює тих, хто інвестує в інновації та власне виробництво комплектуючих.
• Модель фінансування R&D фактично блокує перспективні розробки.
• Система стимулювання локалізації виробництва комплектуючих створює парадокс: інвестор опиняється у гіршій ситуації, ніж пасивний виробник.

Щоб мілтек став повноцінною галуззю української оборонної економіки, необхідно оновити правила – так, щоб вони винагороджували розвиток, а не гальмували його.

Україна має всі шанси стати світовим технологічним лідером у сфері безпілотників. Завдання законодавства – не заважати цьому, а створювати умови, в яких інновації та локалізація стають не ризиком, а вигодою.