Як ми ігноруємо відходи від руйнувань

На четвертий рік великої війни Україна щодня демонтує те, що було вщент зруйноване. Ми навчилися швидко реагувати, мобілізовувати ресурси, розбирати уламки. Цього не робила жодна країна світу, яка перебуває у війні.

Але водночас ми щодня втрачаємо шанс – шанс побудувати систему, яка б перетворювала наслідки руйнувань у ресурс для відновлення.

Відходи як ресурс. Якого ми не бачимо

Бетон. Цегла. Арматура. Це – не просто сміття. Це сировина, яку можна використати вдруге. Але є проблема: в нас немає навіть базового розуміння її обсягів.

Відсутня затверджена методика обліку. Немає системи моніторингу. А отже – немає точки відліку для побудови логістики, планування обсягів переробки, визначення потреб у техніці.

За оцінками Ukraine Support Team, лише в Миколаївській і Чернігівській областях утворено понад 5,8 млн тонн відходів від руйнувань. По країні ці цифри сягають десятків мільйонів. Але офіційно – ми цього не знаємо.

Системи немає. А робота – йде

Демонтажі виконуються. Техніка працює. Донори щедро допомагають громадам, передаючи мобільні комплекси для переробки.

Але без розрахунків усе тримається на оціночних судженнях. Тому маємо ситуації, коли вартісне обладнання простоює після кількох тижнів роботи – бо немає достатніх обсягів. А іноді – навпаки, запити з місць на сотні мільйонів гривень абсолютно не підкріплені даними.

І це не лише про техніку. Це про прозорість. Бо там, де немає методики, – легко завищити обсяги, змінити склад, "загубити" частину матеріалу.

Щоб контролювати – треба рахувати

Ми ще у 2023 році розробили практичну методологію оцінки обсягів відходів від руйнувань. У її основі – технічна документація радянських серій будинків (близько 70% житлового фонду України). Дані переведено в зручні таблиці, а для громад створено онлайн-калькулятор, який дозволяє оцінити обсяг відходів навіть без профільної технічної освіти.

Методика вийшла також у вигляді наукової статті, опублікованої в журналі Ecological Sciences. Це не просто робоча гіпотеза – це інструмент, що пройшов зовнішню експертну оцінку.

Цінність, яку ми втрачаємо щодня

Ми маємо не просто відходи. Ми маємо ліквідну вторсировину, яка може й має ставати будівельним продуктом. Це не теорія.

У 2025 році спільно з компанією Cemark та за підтримки Харківської й Миколаївської міських рад, провели лабораторні дослідження бетонних сумішей із використанням перероблених уламків зруйнованих будівель. Результати:

• до 50% природного заповнювача (щебінь, пісок) можливо замінити на рециклінг-бетон без втрати характеристик;
• міцність та пластичність перевищили проєктні очікування на 30%;
• суміш повністю придатна для використання у відновленні.

Цей підхід – європейська норма

У Чехії, де нещодавно вивчали практики, облік, класифікація та повторне використання будівельних відходів – частина повноцінної державної політики. Усі учасники ринку – від забудовника до міністерства – мають єдину логіку дій.

У нас – кожен працює як може. Хтось – інтуїтивно добре. Хтось – "на око". Хтось – з корисливими мотивами. Але без загальних правил – усі втрачають.

Методика є. А затвердження – немає

Ми не пропонуємо ідеальний варіант. Ми пропонуємо відправну точку. Її можна вдосконалювати. Як це робить, наприклад, Японія – переглядаючи свою модель кожні кілька років на основі накопичених фактичних даних.

Відсутність методики – це не технічна проблема. Це рішення не мати межі відповідальності.

Поки немає єдиного інструменту, ми не можемо порахувати, скільки відходів маємо. А отже – не можемо планувати переробку. А отже – не можемо створювати продукт. А отже – не можемо розвивати ринок. Все просто.

Поки ми втрачаємо час – ми втрачаємо сировину

Україна вже втратила десятки мільйонів тонн потенційно цінної вторсировини. З них можна було зробити матеріали для шкіл, лікарень, муніципальних доріг.

Використання перероблених відходів від руйнувань зменшує навантаження на полігони, скорочує потребу у видобутку природних ресурсів, створює робочі місця, знижує викиди вуглецю і вартість будівництва.

У часи обмежених ресурсів саме такий підхід має бути нашою новою нормою. Ми не можемо дозволити собі розкіш не рахувати. У нас є інструменти. Є партнерства. Є технології. Чого поки бракує – це рішення почати діяти системно.

Ми не зможемо побудувати прозору систему, запустити переробку і створити ринок будматеріалів з вторсировини якщо не знатимемо, скільки і чого маємо. Настав час вийти з туману припущень і перейти до цифр. Методика є. Все, що потрібно – рішення почати рахувати.

Бо щоб вирішити проблему – її спершу треба порахувати. І ми вже маємо з чого почати.