Як (не) стати резидентом

Багато громадян з 2022 року виїхали за кордон, але не врегулювали відносини з податковою службою. Часто – через неможливість або неусвідомленість необхідності проходження процедур виїзду на ПМП чи подання декларацій.

Вони отримують сертифікати резидентності інших держав, сплачують там податки, але залишаються невизначеними в статусі щодо українського законодавства. Це створює ризики подвійного оподаткування та претензій від податкової служби.

Хоча податкова служба України заявляє про "боротьбу за кожного платника податків", на практиці вона їх тихенько "підгризає". То через звітність КІК, то через листи про те, що підприємницькі надходження платників єдиного податку на закордонні рахунки обкладаються за ставкою ПДФО 18% і 5% військового збору.

Лише дві речі утримують релокованих українців від зміни резидентства на іноземне: статус платника єдиного податку та залишки патріотизму.

Фіскальні органи країн, куди вони поїхали, мріють стягувати з них свої податки. Дійшло до того, що податкова Польщі свої відповіді на запити про резидентство завершує пасажами на кшталт "українці мають пам'ятати, що польский уряд прийняв на себе соціальні витрати, пов'язані з їх перебуванням у нас".

Розуміючи, що є українці, які внаслідок зміни домівки, центру життєвих інтересів (бізнес, сім'я) та переважного проживання за кордоном мають підстави вважати себе нерезидентами, ми маємо дійти до правової визначеності і впевнитися, що українські органи влади сприйняли таку зміну статусу.

Історична довідка

У 2010-х роках існувала практика звернення до районного суду із заявою про встановлення факту податкового резидентства або нерезидентства. Вона дала доволі плідні приклади підходу до вивчення і застосування конвенцій.

Наприклад, громадянин України поїхав до Болгарії і в нього залишилася квартира в Кременчуці. Він довів, що в Болгарії в нього теж є житло, бізнес і робота, з ним переїхала сім'я. Суд дійшов до висновку, що квартира в Україні є недостатнім важелем, що утримує за ним українське податкове резидентство (рішення Печерського районного суду м. Києва №757/15441/16-ц від 19 грудня 2016 року).

У 2020-х роках за ініціативою Верховного Суду ця практика припинилася. У постанові Великої палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №536/1039/17 суд вирішив: нехай українці доводять своє податкове резидентство, коли їх персоною зацікавиться ДПС, наприклад, шляхом донарахування податків.

Сучасність

Довелося шукати альтернативні шляхи. Одним з них залишається подання так званої останньої декларації про виїзд на постійне проживання за кордон і отримання довідки про відсутність податкових зобов'язань.

Ця процедура передбачена в Податковому кодексі (пункт 179.3) в контексті більш широкої міграційної процедури. Вона передбачає звернення за дозволом до міграційної служби, зняття з реєстрації за місцем проживання та з військового обліку в ТЦК для військовозобов'язаних чоловіків. Однак час від часу її використовують саму по собі для визначеності з податкових питань.

Другим шляхом може бути запит до ДПС з питанням про підтвердження податкового резидентства або нерезидентства. Якщо відповідь (індивідуальна податкова консультація) негативна або незрозуміла, її можна оскаржити в суді.

Судова практика

Ми проаналізували судову практику за останні три роки, щоб з'ясувати, за яких обставин податківці позитивно відповідають на такий запит і які рішення ухвалюють суди під час оскарження індивідуальних податкових консультацій.

По-перше, отримати хоча б умовно позитивну відповідь на запит можливо.

Приклад – висновок в індивідуальній податковій консультації №2494/ІПК/99-00-24-03-03 від 7 травня 2025 року.

Громадянин України виїхав у 2022 році та постійно мешкав у Франції разом з родиною, яка знялася з реєстрації в Україні і стала на консульський облік. Діти відвідували місцеві навчальні заклади, родина завершила процедуру отримання права на постійне проживання у Франції. В Україні особа володіла 25% частки квартири спільно з батьками, мала частку в українському ТОВ, але не була ФОП.

ДПС підтвердила, що особа може вважатися нерезидентом України, оскільки центр життєвих інтересів перебував у Франції. Цей кейс демонструє, що навіть за наявності майнових зв'язків з Україною визнання нерезидентства можливе за умови належного документального підтвердження фактичного місця проживання.

По-друге, існують "червоні прапорці", які українська податкова служба використовує для збереження податкового резидентства за особами, що виїхали, зокрема статус підприємця та наявність нерухомості в Україні.

Податкова служба часто трактує незакриту підприємницьку діяльність в Україні (особливо із сплатою ЄП) та наявність нерухомості як ознаки українського резидентства, що ускладнює визнання особи нерезидентом. Це демонструє невдалий судовий досвід, де суд підтримав податкову саме через наявність будинку в Україні, попри проживання особи в Німеччині.

По-третє, існують кейси, де суди підтримували платників податків. Згадуються успішні рішення Полтавського адміністративного суду (кейс особи, яка виїхала до Австрії), Харківського адміністративного суду (кейс особи, яка виїхала до ОАЕ) та рішення Київського суду. Це свідчить про те, що суди оцінюють сукупність обставин, і навіть за наявності статусу ФОП можна довести зміну резидентства.

Висновки

Аналіз судової практики та офіційних консультацій податкової служби показує, що визначення податкового резидентства для українців за кордоном – складне питання, яке вимагає індивідуального підходу та комплексної оцінки всіх обставин.

Податкова намагається зберегти резидентський статус за особами, які виїхали, спираючись на формальні ознаки зв'язку з Україною, але суди демонструють більш виважений підхід, де центр життєвих інтересів є вирішальним критерієм.

Ключовим у всіх успішних справах є не відсутність будь-яких зв'язків з Україною, а наявність переконливих доказів фактичного переміщення життя за кордон.

Незакритий статус ФОП, нерухомість або банківські рахунки в Україні можуть не стати непереборними перешкодами, якщо особа доведе постійне проживання із сім'єю в іншій країні, навчання дітей у місцевих школах, офіційне працевлаштування або ведення бізнесу за кордоном та отримання офіційного статусу резидента іноземної держави. Водночас важливо розуміти різницю між тимчасовим статусом захисту і правом на постійне перебування.

Відсутність правової визначеності в податковому статусі створює ризики для українців за кордоном: від подвійного оподаткування до майбутніх претензій та штрафів. Тому необхідна активна позиція у врегулюванні цього питання.

Досвід показує, що правильно підготовлена доказова база, грамотна юридична стратегія та готовність пройти необхідні процедури (включаючи можливе судове оскарження), дають шанси на успіх навіть у найскладніших ситуаціях.

Співавтори: Вікторія Митяй, молодший спеціаліст Crowe Mikhailenko, Герман Рудик, середній спеціаліст практики міжнародного оподаткування Crowe Mikhailenko, Єлизавета Шевчук, молодший спеціаліст практики міжнародного оподаткування Crowe Mikhailenko