Як держава домовляється про дорогі ліки і чому цього вже недостатньо
Коли я розповідаю знайомим, що Україна закуповує інноваційні препарати, річна вартість яких може сягати кількох мільйонів гривень на одного пацієнта, це зазвичай викликає здивування. Бо у суспільстві досі існує стереотип: держава покриває лише базове лікування. Особливо в умовах війни. Насправді це вже не так.
Чому тоді такий захмарний цінник на такі препарати, спитаєте ви? Бо це ліки без аналогів (генериків) у світі. Виробник має патент і фактично монополію на ринку (виключне право на виробництво та продаж протягом 20 років), а отже – і свободу встановлювати ціну. Саме тому такі препарати залишаються недосяжними для багатьох пацієнтів у світі.
Ключ до розблокування доступу пацієнтів до лікування інноваційними ліками – механізм договорів керованого доступу (ДКД).
Що таке договори керованого доступу
З 2022 року Україна, орієнтуючись на досвід десятків розвинених країн, успішно застосовує цей передбачений законодавством інструмент.
Його суть у тому, що держава не просто купує препарат – вона напряму домовляється з виробником про закупівлю на конфіденційних умовах, за яких ціна та кількості придбаних ліків не підлягають розголошенню. Як результат, отримує суттєві знижки – іноді у 3-4 рази нижчі від ринкової ціни. Саме так пацієнти отримують інноваційне лікування, яке за вартістю можна порівняти з новобудовою у Києві.
Практика щодо конфіденційності умов ДКД не нова та застосовується у багатьох країнах. Наприклад, у Франції публічно не розголошується інформація навіть про існування договорів керованого доступу. У Польщі, Угорщині, Румунії чи Болгарії інформація про конкретні договори може бути неповною або взагалі відсутньою у відкритому доступі.
Як бачите, конфіденційність у цьому випадку є ключовою умовою роботи системи, оскільки дає змогу виробнику встановлювати різні ціни для різних країн. Якщо ж така інформація стає публічною, інші держави можуть орієнтуватися на найнижчий рівень вартості та вимагати його застосування. Це, своєю чергою, позбавляє можливості гнучко підходити до ціноутворення на різних ринках.
Від імені України такі перемовини та закупівлі веде національна агенція Медичні закупівлі (МЗУ) на замовлення Міністерства охорони здоров'я.
Лише за 2025 рік МЗУ уклали ДКД на 22 інноваційних препарати на 2,4 млрд грн для лікування важких форм раку і рідкісних захворювань, як-от імунодефіцитів, гемофілії, спінальної м'язової атрофії (СМА), мукополісахаридозу, хвороб Гоше, Помпе, Фабрі тощо.
Наведу офіційно задекларовані виробниками ціни на кілька препаратів, які МЗУ закуповують за механізмом ДКД (згідно Національного каталогу цін). Саме ці ціни слугують "відправною точкою" під час перемовин з виробником для укладання таких договорів.
Чи не всі знайомі, довідавшись про існування такої підтримки на рівні держави для пацієнтів, для яких діагноз звучить як безнадійний вирок, назавжди змінюють своє ставлення до сфери охорони здоров'я. Від впевненості, що у лікарні можна отримати лише застарілі радянські препарати, до надії, що державі вдасться крокувати "в ногу" з прогресом у медицині.
Але є проблема, яку не вирішить навіть найефективніший закупівельник.
Держава не може покрити все
У нинішніх реаліях попит на інноваційне лікування значно перевищує можливості державного бюджету – особливо в умовах війни. І це не лише про кількість препаратів. Це також про показання до їх застосування.
Поясню на прикладі. Один і той самий препарат може лікувати десятки різних хвороб. Але кожне показання – це окрема процедура оцінки медичних технологій, окремі переговори і окреме фінансування. В Україні оцінку медичних технологій (ОМТ) здійснює Державний експертний центр МОЗ. Саме сюди виробники подають досьє на інноваційний препарат, на підставі якого проводиться оцінка його фармакоекономічних показників, тобто співвідношення ефективності препарату до витрат на лікування.
Лише після отримання позитивного висновку ОМТ ми можемо вступати у перемовини з виробником щодо укладання ДКД та домовлятися про прийнятний для країни рівень ціни. Але фінальне рішення: укладати чи не укладати договір ухвалює МОЗ.
Водночас велика війна та пов'язані з нею економічні виклики суттєво обмежують можливості держави щодо фінансування інноваційного лікування. Наразі за бюджетні кошти забезпечуються насамперед пацієнти з показами, для яких під час оцінки медичних технологій було підтверджено доцільність державного фінансування.
Частина інноваційних препаратів залишається поза межами державних закупівель через високу вартість та невідповідність встановленим критеріям економічної ефективності. У таких умовах виникає потреба у додаткових механізмах фінансування, які б дозволили розширити доступ пацієнтів до сучасної терапії.
Регіони – як частина стратегічного рішення
До недавнього часу закупівлі інноваційних ліків були здебільшого централізованими, тобто закуповувалися для потреб усієї країни. Точково деякі регіони купували їх через систему Prozorro за ринковими цінами. Але наприкінці 2025 року з'явилася нова можливість – змішане фінансування.
Завдяки ухваленим законодавчим змінам до закупівлі інноваційних ліків можуть залучатися бюджети територіальних громад і лікарень, що дозволить забезпечити застосування ліків за більшою кількістю показань.
Про що це на практиці? Це про кардинальну зміну логіки системи. Ми переходимо від моделі "держава вирішує за всіх" до "держава об'єднує ресурси".
МЗУ в цій моделі виступає як єдиний переговорник: збирає та агрегує попит з регіонів у дороговартісних інноваційних препаратах і веде переговори з виробником від імені всіх. Це дозволяє зберегти головну перевагу – сильну переговорну позицію і нижчу ціну за рахунок більшого об'єму замовлення.
Водночас регіони отримують інструмент впливу: вони можуть розширити доступ до лікування для своїх пацієнтів тут і зараз. Десь вже знаходять ресурси – через місцеві програми, благодійні організації, партнерства або навіть гуманітарні ініціативи. Простягають руку допомогу навіть самі виробники. Але очевидно, що цього недостатньо. Тож регіональні ДКД – ключ до вирішення цієї проблеми.
МЗУ вже обʼїхали регіони з інформаційно-розʼяснювальною кампанією про цей інструмент. А ще – зібрали потребу від департаментів охорони здоров'я (ДОЗ) в інноваційних препаратах із зазначенням обсягу коштів, які вони можуть виділити.
Що маємо на виході? Є менш активні, так і більш зацікавлені регіони в участі у співфінансуванні закупівель за ДКД. Це нормально, коли запроваджується щось нове. Втім це означає, що система почала рух. Не швидко. Але в правильному напрямку. Бо питання доступу до інноваційного лікування – це не лише про гроші. Це про вибір. І, на щастя, деякі регіони вже його зробили на користь пацієнтів.
Що далі? Після узагальнення потреби в інноваційних ліках та консолідації заявлених фінансових можливостей, МЗУ – як уповноважена організація – розпочне переговорний процес з виробниками. У разі досягнення згоди щодо умов ДКД, МЗУ укладає договір про співпрацю з іншим замовником – тобто місцевим ДОЗ чи лікарнею, а потім, після отримання відповідного доручення з боку МОЗ України МЗУ підписує ДКД з виробником і поставляє ліки регіону згідно з його замовленням. Детальніше про це – у посібнику з регіональних ДКД.
Результат уже є. Київ став першим регіоном, який долучився до співфінансування закупівель за механізмом ДКД. Для цього Департамент охорони здоров'я КМДА та МЗУ підписали договір про взаємодію. Столиця виділила кошти на закупівлю 9-валентної вакцини проти ВПЛ для безоплатного щеплення дівчат і хлопчиків віком 12-14 років. Це приклад того, як об'єднання державних і місцевих ресурсів дозволяє швидше розширювати доступ пацієнтів до сучасних медичних технологій.
Замість висновків
Сьогодні в Україні вже є інструмент, який дозволяє купувати дорогі ліки значно дешевше. Але цього недостатньо.
Наступний крок – зробити так, щоб цим інструментом користувалася не лише держава, а вся система. Або ж залишити все як є – і лікувати обмежену кількість громадян. Або врешті-решт об'єднати ресурси – і дати шанс значно більшій кількості людей жити повноцінним життям.
Бо інноваційне лікування не має бути привілеєм. Воно має стати нормальною частиною медичної допомоги: незалежно від того, де живе пацієнт і яка у нього історія хвороби. І саме це зараз визначає, чи зможемо ми перейти від окремих історій успіху – до системного доступу до дороговартісного інноваційного лікування для всіх, хто цього потребує.