Хто виграє від конфлікту між вітроенергетикою і природою?

Хто виграє від конфлікту між вітроенергетикою і природою? Донедавна таких питань не виникало, адже найбільші вітропарки будувались переважно на територіях агроландшафтів східної та південної частини України. Звісно, відомі вітропарки і у Карпатах, зокрема на Львівщині та Прикарпатті.

Однак ці проєкти були виконані відповідно до методології оцінки впливу на довкілля, і території, які мають особливу природну цінність, не були включені до пріоритетних для розвитку вітроенергетики ще на етапі скринінгу та скоупінгу. Навіть за умови, що на цих територіях є добрий і стабільний вітер.

Таким чином компанії, які реалізували ці вітроенергетичні проєкти у горах, уникнули подальших конфліктів з громадами та довгих дискусій з екологами і природоохоронцями. На сьогодні ці проєкти успішно реалізовані і генерують чисту енергію у єдину енергомережу.

За деревами губиться ліс

Головною метою європейської політики сьогодні є досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Це означає, що викиди парникових газів мають сягати повного "нуля". Однак будь-яка наша діяльність продукує викид парникових газів, зокрема і процес дихання кожної живої істоти.

Тому завданням циркулярної економіки та відновлювальної енергетики є зменшення викидів парникових газів. Але кліматичної нейтральності досягти неможливо без головного нашого союзника – без природи.

Природні екосистеми є основними поглиначами парникових газів. Цю важливу кліматичну функцію повною мірою здатні виконувати цілісні природні екосистеми, які не зазнали значної трансформації в результаті діяльності людини і вирізняються високим біорізноманіттям.

Для досягнення кліматичної нейтральності на Європейському континенті, окрім циркулярної економіки та розвитку ВДЕ, до 2050 року 30% суходолу та 30% морських акваторій мають набути статус природоохоронних територій, а ще 20% трансформованих територій мають бути повернуті до природного стану. Природоохоронні території мають пріоритет перед розвитком ВДЕ.

Конфлікт між природою і вітроенергетикою виникає, коли проєкт з розвитку вітроенергетики не проходить етапу попередньої оцінки впливу на довкілля або проходить його неякісно, скоріше формально. Результатом є неправильно розставлена пріоритезація функціонального призначення територій, які мають відповідний вітропотенціал.

Так особливо цінні для природи території потрапляють під ризик бути знищеними «важкими» будівельними проєктами. У горах такі території страждають найчастіше і цими територіями є високогір’я Карпат.

Високогір’я в Українських Карпатах (частина території гір на висоті 1400 м над рівнем моря і вище) складає менше 1% території усієї країни. На усіх цих гірських територіях досі добре збережена природа та лісове і високогірне біорізноманіття, вони є осередками розвитку гірського та екологічного туризму. Це дуже рідкісні для України екосистеми. Усі високогірні хребти Українських Карпат є об’єктами Смарагдової мережі (аналогом Natura 2000).

Високогірний субальпійський пояс цих хребтів впритул оточений буковими пралісами, заказниками місцевого та загальнодержавного значення і пам’ятками природи. Усі ці природні комплекси захищені від негативних впливів Лісовим кодексом України та законами «Про природно-заповідний фонд України», «Про Червону книгу України», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», Конвенцією про охорону дикої флори та фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція), Рамковою Конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат (Протоколом про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття до цієї Конвенції) та Європейською ландшафтною Конвенцією.

Високогірні гірські хребти є також дуже рідкісними ландшафтами в масштабах усієї України, які мають характерні, унікальні й неповторні для кожного окремого хребта риси, будь-яка зміна яких призведе до їхньої втрати назавжди.

З огляду на високу природну цінність цих гірських хребтів, важливу кліматичну роль, їхню важкодоступність та віддаленість від урбанізації, будівництво цілих індустріальних майданчиків, якими є вітропарки, складає цілий комплекс ризиків для природи як середовища проживання рідкісних та зникаючих видів. Прокладання доріг та проведення комунікацій через території та об’єкти природно-заповідного фонду України взагалі заборонено законом.

Тож у гонитві за кіловатами можна втратити значно більше, і повернути втрачену природу до первісного стану вже не вдасться ніколи. Тому такі проєкти є завідомо конфліктними і не мають права на життя.

З історії конфліктів

Першим конфліктним проєктом, який зіштовхнув природу з вітроенергетикою став турецький проєкт ВЕС на Полонині Боржава. Навіть попередні дискусії між представниками бізнесу та представниками туристичних спільнот, асоціацій парапланеристів, природоохоронних груп і наукових кіл не зупинили намірів забудувати один з найбільших Полонинських хребтів 34-ма вітряками, перетворивши природну та туристичну перлину українського високогір’я на промисловий майданчик.

Основними аргументами опонентів цього проєкту були зобов’язання держави України зберігати ландшафтне та біорізноманіття Карпат відповідно до Бернської, Карпатської, Європейської ландшафтної конвенцій та інше чинне природоохоронне законодавство України.

Полонина Боржава є об’єктом Смарагдової мережі (UA0000263), тут розташовано чотири заказники. По верхню межу лісу хребет вкритий пралісами та квазіпралісами, а безліса частина хребта представлена субальпійськими луками та чорничниками. Масштабні земляні роботи важкою технікою для будівництва мережі доріг та заливання бетонної основи мали б руйнівний ефект не лише для субальпійської та лісової флори і фавни, але й для самого неповторного рельєфу Боржави. Адже сам хребет від г. Великий Верх до г. Стой має форму вузького гребеня, по якому може проїхати лише один велосипед, або пройти один турист. Для облаштування лише одного будівельного майданчика площею 1 га для встановлення однієї вітроустановки треба було б «зрізати» і розрівнювати рельєф, спотворюючи весь ландшафт назавжди.

Однак такий незворотній вплив на природу інвестором взагалі не брався до уваги. Інші ризики цього проєкту були неодноразово висвітлені в УП, зокрема у статті наукового журналіста Дмитра Симонова «Пастка для журавля…».

В результаті проєкт був похований у судах. Сім років судової тяганини насправді мали б стати гарною ілюстрацією того, як не потрібно розвивати вітроенергетику в Україні. Адже і сама вітроенергетика, як джерело чистої електроенергії, зазнала суттєвих репутаційних втрат. Але ходіння по граблях виявилось непереможною спокусою…

Конфлікт продовжується

У 2022 році релокована у Закарпатті компанія «Вітрові парки України» розпочала реалізацію низки вітроенергетичних проєктів у Карпатах, майже усі з яких знову у високогір’ї.

Сьогодні під прицілом руйнації знаходяться Верховинський Вододільний хребет, Полонина Рівна, Остра, Лютянська Голиця, Полонина Красна, Апецька та Свидовець. Усі ці території є важкодоступними через складний рельєф та крутосхили, порослі заповідними лісами та пралісами. Через свою важкодоступність та відсутність доріг, ці території добре збереглися у природному стані і є об’єктами Смарагдової мережі.

Під парасолькою цієї пан’європейської мережі природоохоронних територій тут підлягають збереженню рідкісні оселища та високогірна флора і фавна. Без порушення чинного природоохоронного законодавства на цих територіях збудувати вітропарки неможливо. Ця теза підтверджена двома яскравими прикладами намагання компанії «Вітропарки України» отримати бажане попри закон.

Перша історія пов’язана з прокладанням проїзду для техніки через заповідні ліси заказника «Привододільний» і праліси у Пашковецькому лісництві філії «Свалявське лісове господарство» ДП «Ліси України» у 2022 році.

Компанія «Вітропарки України» не отримала офіційний дозвіл від лісників на будівництво дороги, бо такий дозвіл не відповідає нормам закону. Однак на високогір’я Верховинського Вододільного хребта немає доріг, лише піші туристичні маршрути. Тому, найнявши ФОПа, самовільно розкорчували ліс вздовж існуючої туристичної стежки. Збитків державі завдано на 2 млн грн.

Збитки природі – неоціненні. Адже постраждав не тільки ліс, але й ґрунти – на крутосхилі дощі намили глибокі яри. Без рекультивації ерозійні процеси зупинити буде неможливо. Чим закінчилась ця історія, можна почитати у статті журналістки-розслідувачки Олени Мудри тут.

Аналогічна історія відбувалась у заказнику «Тур’єполянський» у лісництві «Шипіт» філії «Ужгородське лісове господарство» ДП «Ліси України» у 2024 році. Потрібна була дорога на Полонину Рівну. Тож запланували розширити для важкої техніки існуючу дорогу, шириною в 3 м.

Оскільки дорога через заказник на полонину вже є, лише завузька для потреб забудовників, за участі лісників була розроблена схема для її розширення. Схема полягала у фальшуванні документів для отримання погодження від Міністерства довкілля та природних ресурсів на рубку «сухостійних і аварійних дерев», які буцімто загрожували життю і здоров’ю тих, хто їде дорогою.

Так під рубку потрапляли цілком здорових 143 дерева вздовж дороги. Ці дерева росли на стрімких схилах у місцях особливо крутих поворотів. Тобто, розширення існуючої дороги для важкої техніки передбачало також «зрізання» гірської породи для випрямлення дороги і загрожувало зсувами ґрунту. Вся ця діяльність мала відбуватись на місцях зростання видів, занесених до Червоної книги України.

Спільний виїзд представників громадськості, державних екологічних інспекторів та лісників на місця відводу дерев під рубку, зупинив цю діяльність. Усі деталі цієї історії висвітлені у розслідуванні Олени Мудри тут.

Тим часом представники Закарпатської ОВА на усіх публічних майданчиках розповідають про дуже потрібні проєкти з розвитку вітроенергетики, які гальмуються через діяльність екологів та активістів. Так, проєкти з «зеленої» енергетики є потрібними для регіону, з цим ніхто не сперечається.

Але чиновники не розуміють, або вдають, що не розуміють, що причиною цього гальмування є не екологи та активісти, а самі проєкти, які не враховують екологічних ризиків на самому початку вибору територій для реалізації цих проєктів. Звіт про СЕО детального плану території ур. Полонина Руна не містить повного аналізу екологічних ризиків від будівництва ВЕС.

Прикладом цього є дорога через заказник «Тур’єполянський», як елемент транспортної інфраструктури. Зауваження щодо цієї дороги у Звіті не було враховане під час процедури громадського обговорення, як й інші вагомі зауваження. Наразі цей детальний план території разом зі звітом СЕО оскаржується в суді.

Щоб уникати таких ситуацій і не робити невиправданих спроб розвивати вітроенергетику за рахунок природоохоронних територій, важливо детально визначати усі експлуатаційні обмеження перед тим, як розробляти наступні кроки з проєктування вітроенергетичного проєкту.

Таку думку висловив колектив науковців-екологів у своїй науковій статті. Основні обмеження зумовлені наявністю природоохоронних територій та їх буферних зон, об’єктів Смарагдової мережі, прибережних захисних зон водойм, крутих схилів, близькості до житлової забудови тощо.

За допомогою геоінформаційного моделювання науковці продемонстрували алгоритм вибору місць для будівництва вітропарків на прикладі гірської Стрілківської ТГ у Львівській області. Результатом такого скринінгу є висновок, що громада має значний вітровий потенціал. Однак численні екологічні обмеження у вигляді об’єктів природно-заповідного фонду та Смарагдової мережі, роблять реалізацію вітроенергетичних проєктів практично неможливою.

Всі в мінусах

Зелене відновлення України передбачає не лише розвиток зеленої енергетики, але й розвиток зеленої інфраструктури, ключовими елементами якої є природоохоронні території. Для досягнення кліматичної нейтральності площі цих територій також мають зростати пропорційно зростанню обсягів згенерованої зеленої енергії.

Адже будь-яке індустріальне зростання так чи інакше продукує викиди парникових газів. Природа є нашим надійним кліматичним форпостом, а збереження природних територій має зберігати свою пріоритетність перед будь-якими проєктами, які передбачають втручання та їх перетворення.

Від такого безглуздого протистояння природи і вітроенерегетики, на жаль, не виграє ніхто. Натомість втратять усі. Природоохоронна справа відійде на останній план, хоча мала б відігравати одну з провідних ролей у зеленій відбудові країни.

Держава в особі державних органів влади усіх рівнів, не захистивши належним чином унікальні високогірні хребти Карпат, вчергове продемонструє Єврокомісії свою неспроможність захищати ландшафтне та біорізноманіття на своїй території, а отже, неефективність.

Компанія "Вітропарки України" завдасть серйозних іміджевих втрат вітроенергетиці України в цілому, оскільки знищить довіру до інвесторів. А самі проєкти ризикують зав’язнути у тривалих «екологічних» дискусіях і повторити долю проєкту на Боржаві.