Бізнес під час війни: місія важлива, місія можлива

Форум «Економічної правди» про перспективи інвестицій всередині країни залишив приємний післясмак і простір для продовження дискусії. Чи достатньо влада робить для бізнесу в умовах війни. І що можна зробити ще, аби бізнес не тільки надалі проявляв дива стійкості, а й мав заохочення залишатися і працювати в Україні?

Звісно, порівнювати показники економіки зараз, під час воєнного стану, з ковідом, чи з періодами до повномасштабного вторгнення — не варто. В бізнесі, як і сімʼї — якщо щасливі, то однаково, якщо нещасні — то кожен по-своєму.

Але те, що ми з вами взагалі говоримо про інвестиції в розпал найкривавішої війни — ознака того, що держава й бізнес більш-менш справляються зі своїми задачами. До розлучення між ними, хвала богу, ще далеко.

ОЕСР рекомендує, аби рівень переробної промислової політики в країнах був на рівні 20% ВВП. Це ознака економічного здоровʼя країни. В нас цей рівень до війни був 10%, а зараз – 8%. Тож основна задача влади в економіці зараз наростити цей обсяг.

Виробництво. Інвестиції. Експорт. Нарощення цих показників ставить своєю метою Президент, уряд і ВР. Основні законодавчі зміни, які мають цьому сприяти, були ухвалені Верховною Радою поточної каденції.

Це і програми локалізації, коли ми віддаємо пріоритет українському виробникові під час проведення державних закупівель, це і певні види компенсацій від 25% до 15% виробникам сільгосптехніки, електротехніки, ліфтів, колісних виробів. Це вже дозволило вдвічі підняти рівень локального виробництва перелічених товарів.

Інші програми уряду, на кшталт доступних кредитів 5-7-9 та індустріальні парки вже підняли рівень ВВП на 1%. Я вважаю, що окрім підняття економіки, ці програми ще й стимулюють вихід бізнесу з тіні. Адже, щоб отримати грант уряду чи дешевий кредит, або ж запустити виробництва на умовах індустріального парку, офіційна середня зарплата на підприємстві має відповідати ринковій по галузі. Наразі 1 гривня, вкладена державою, приносить 6 гривень інвестицій.

Президент України Володимир Зеленський з самого початку повномасштабного вторгнення відправив світу правильні меседжі: ми не тільки воюємо, ми й паралельно відновлюємось, ми ведемо бізнес і залучаємо міжнародну допомогу. Численні конференції в Лугано чи Лондоні може і не принесли, на перший погляд, глобальних ефектів, але дали сигнал міжнародним інвесторам: заходьте, у нас відкрито, ми працюємо.

Незважаючи на численні криваві атаки, в нас бум в будівельній галузі, на належному рівні працює аграрний сектор, машинобудування і, природньо, оборонка. Постійна потреба у швидкому відновленні додає азарту інвесторам і міжнародним організаціям, вони хочуть везти сюди проєкти та мають гроші під них: свої чи запозичені. Працює страхування воєнних та політичних ризиків. Відповідний мандат Експортно-кредитному агентству надано Верховною Радою. Тож грошей достатньо.

А чого ж не вистачає?

За даними заступника голови НАЗК Дмитра Калмикова, в Україні працює 121 державний орган. Це багато. Всі вони виконують 6 тисяч 444 функції. Це занадто. Більшість ролей пересікаються, і часто-густо установи самі собі їх приписують, що зовсім не відповідає мандату, який надала їм держава в профільних законах. Наприклад, щоб отримати зміну цільового використання землі з сільськогосподарською під промисловість, потрібно два роки і стоси паперів.

Комітет Верховної Ради з питань економіки, за словами нардепа Дмитра Кисилевського, планує спростити все так, щоб зміна цільового використання займала максимум 2 місяці. Зарегульованість і бюрократизація процесів явно не слугує заохоченням для бізнесу.

Корупція на місцях. У мене на окрузі в Бучанському районі великий ритейлер задумав збудувати завод. Почувши про це, депутати місцевої ради почали скупляти хати навколо, а комунальну землю приватизовувати шляхом «активізації» роботи місцевої земельної комісії. Щоб інвестору довелось купити землю «з рук» і дорожче.

Тобто замість того, щоб продати інвестору земельну ділянку на відкритому аукціоні і пустити гроші в бюджет громади, а потім направити її на розвиток селища, вони повелися як ділки з 90-х. Тільки втручанням і вольовим рішенням наразі цей дерибан вдалося зупинити. А скільки таких кейсів по країні? По країні, яка тим часом, тоне у крові.

Непрозорість фіскальних та правоохоронних органів — про це не кричить тільки німий. Символічно, що за дві хвилини до початку дискусії на «ЕП», я отримала від одного з найбільших інтернет-провайдерів Київщини повідомлення: «Alarm! Мені заблокували податкові накладні, внесли в ризикові два підприємства!» За що? За те, що купляв облицювальну плитку і акумулятори.

А нічого, що це підприємство, яке розташовується в Бучі, було повністю знищене росіянами і долало наслідки відновлюючи свої офіси? А нічого, що акумулятори його закликало купувати Міністерство цифрової трансформації для забезпечення безперебійного обслуговування абонентів в умовах кризи з електроенергією? Дзвониш в податкову, а там відповідь: в нас сотні тисяч платників, ми не можемо з усіма розбиратися, у кого які проблеми. Ми заблокували, а там далі будемо розбиратись. Нехай дзвонить на гарячу лінію…

Чи ось кейс з митницею. Ввезення товарів військового призначення не обкладається ПДВ. Чомусь митники це призабули. І зупинили терміновий вантаж. Дзвониш на митницю: ой, там якесь непорозуміння, зараз виправимо. Тим часом за простій вантажу підприємець має заплатити. А скільки таких кейсів, коли підприємець не може додзвонитися, куди треба?

Фуд-блогер на захисті свого бізнесу

Один мій знайомий підприємець вирішив стати фуд-блогером. Він набивав собі сотні тисяч переглядів, знімаючи як готує піцу чи смажить мʼясо на мангалі. На моє запитання «навіщо?» відповів просто: щоб контролюючі органи боялись підходити. Бо серед гастрономії він може викласти пост про прихід чергових поліцейських, пожежників чи антимонопольників.

За січень-листопад поточного року було зареєстровано 4 тисячі 853 проваджень. До суду з обвинувальними актами дійшло лише 1/3. Скільки в цих 2/3 масок-шоу, арештів рахунків, майна, обшуків, нервів у бізнесу? Необґрунтованих!

Я була однією з авторів закону про Бюро економічної безпеки. Каюсь. Ми задумували БЕБ, як єдиний орган, який має розслідувати економічні злочини. Натомість непрозорий конкурс на голову та працівників БЕБ, брак кваліфікованих кадрів та міжвидова боротьба перетворила благородну задумку на просто черговий правоохоронний орган, який поряд із Нацполом, СБУ, ДСР, АМКУ, ДБР, Держаудитслужбою тощо кошмарить бізнес.

Що робить бізнес? Правильно, в умовах шаленого пресу війни не витримує тиску правоохоронців, закриває свої потужності і виїжджає за кордон. Тут ніякий МінЄд не допоможе. Тут потрібно, аби кожен чиновник, який своїми діями або бездіяльністю наніс збитки бізнесу, відповідав за це як мінімум штрафами чи позбавленням премії.

Можна написати найкращі у світі закони, надати держорганам які тільки вони забажають зарплати, але допоки в країні існує вплив на формування керівного складу органу, вплив на хід досудового розслідування, тиск на бізнес продовжуватиметься, демотивація та виснаження людського капіталу прогресуватиме.

Підозри, довіра та гімн України

Але найбільший бич сталого розвитку бізнесу, а з ним і держави — у відсутності довіри один до одного. Подрібнення великого бізнесу на ФОПи, міскодинг, зарплати в конвертах, фіскальне ухилянтство теж існує, давайте дивитись правді в очі.

Це призводить до бажання влади ще більше затиснути руки на горлі інвесторів та бізнесменів, за один рік тричі змінити правила, а за одну ніч — внести в ризикові, а в один ранок прийти з масками-шоу. Ті, в свою чергу, підозрюють (і мають право) чиновників в бажанні створити штучні перепони, аби підзаробити, і іноді дійсно легше дати на лапу, ніж пояснити, чому ні.

Довіра — вулиця з двостороннім рухом. Тож бізнесу варто подумати про повний вихід з тіні та перехід на світлу сторону. А владі слід припинити непрозорі дії та покінчити зі зловживанням владою та впливом заради незаконної наживи. Це має стати такою ж політичною культурою, як починати день з гімну України та хвилини мовчання. Недарма ж ми всі, що залишились в Україні, його співаємо. І немарно згадуємо, за що саме віддають свої життя наші діти, цивільні, військові.