Гроші партнерів – не панацея: енергетика вимагає реформ

Західні країни дуже активно долучаються до відбудови та розвитку нашої енергосистеми. До прикладу, лише Німеччина нещодавно внесла до Фонду енергетичної підтримки України 88,5 мільйонів євро.

Це не перший із таких пакетів допомоги – і, звісно, не останній. Але не можна вічно сподіватися на допомогу партнерів. Річ у тім, що навіть попри значні фінансові вливання наша енергосистема лишається вкрай збитковою.

Не через нестачу природних ресурсів чи замале виробництво. Насамперед – через неефективне управління. То які конкретні вади можна виокремити, і що з ними робити?

Газова монополія: діагностуємо симптоми

За останній рік НАК "Нафтогаз України" (яка є на 100% державною) стала ще більшим монополістом на вітчизняному енергоринку, ніж була раніше. Після передачі компанії майже всіх облгазів, до монополії на ринку видобутку та продажу додалася і монополія на розподіл.

Відповідно, наразі група компаній НАК "Нафтогаз" сформувала собі найбільшу монополію, до якої входить зберігання (ПАТ "УкрТрансГаз"), розподіл ("Газмережі"), видобування (ПАТ "УкрГазВидобування") та дистрибуція (85% ринку природного газу) – мова йде про постачання газу населенню, комунальним та великим державним компаніям, ТЕЦ, ТЕС, ОСББ, бюджетній сфері та релігійним організаціям.

Єдиний сегмент, який лишається доступним для незалежних трейдерів – це постачання газу для бізнесу, що складає всього 13-15% (близько 3,5 млрд куб. метрів) від загального обсягу ринку природного газу України.

Монополізація неминуче веде до викривлення ринкової моделі та створює сприятливе середовище для корупції та маніпуляцій. З'являються такі ситуації, як сумнозвісна "картельна змова" на початку минулого року.

В її рамках найбільші видобувники спровокували штучний дефіцит і підвищили ціни на спотовому ринку, що в результаті боляче вдарило по бізнесу. Ще один приклад – вихід НАК "Нафтогаз" на УЕБ (Українську енергетичну біржу) та закупівля ним більш ніж 700 млн куб. метрів природного газу в комерційних видобувних компаній, що попервах здавалося благородним жестом допомоги.

Проте як формування ціни (за принципом "стеля+"), так і підхід до закупівель виявилися непрозорими. Це призвело до того, що видобувники ігнорували більш вигідні пропозиції незалежних трейдерів, а після зупинки закупівель "Нафтогазу" ціни злетіли більш ніж на 30%.

Обидві наведені схеми вплинули на те, що перспектива встановлення бенчмарку, який є необхідною умовою для здорового функціонування ринку, стала ще більш туманною.

Водночас такі схеми є яскравими симптомами слабкої децентралізації та нестачі балансуючих факторів на ринку природного газу. Доки ці питання не буде розв'язано – Україна знову і знову приречена наступати на ті самі граблі.

Замкнене коло боргів

Наступна проблема, що стосується всієї енергетичної галузі – невпинне зростання боргів. За приблизними підрахунками, сукупна заборгованість в газовому секторі складає понад 200 млрд грн.

Найбільшу частку тут становлять борги компаній теплокомуненерго та "Центренерго" перед "Нафтогазом". Причин декілька: це і дисбаланс тарифів, коли при зростанні цін на природний газ ціни та опалення не змінилися, і всебічна неефективність компаній ТКЕ – як з погляду менеджменту, так і застарілих технологій та комунікацій.

Ситуація в секторі електроенергетики подібна, хоча і з дещо нижчими цифрами: борги перед "Укренерго" складають близько 60 млрд грн, в той час як сам "Укренерго" винен іншим учасникам ринку 50 млрд грн (31,8 млрд грн із яких – це борги перед ДП "Гарантований покупець" за "зелену" генерацію).

Підсумок передбачуваний: немає своєчасних надходжень у бюджет – немає капітальних інвестицій у модернізацію системи. З огляду на той факт, що зараз частину витрат покривають іноземні партнери України, наш обов'язок – подбати про те, щоб їх кошти не поглинула чорна діра взаємних заборгованостей.

Парадокс ПСО

ПСО (покладання спеціальних обов'язків) – це ще одне нерозв'язане питання, притаманне і газовому, і електроенергетичному ринку. Фактично замість того, щоб субсидувати найбідніших, держава бере на себе зобов'язання компенсувати різницю між тарифом та ринковою ціною для всіх.

Якщо порахувати суму цих компенсацій, то лише на електроенергії держава втрачає близько 2,3 млрд грн в рік. Логічно, що у виграші опиняються ті, хто споживає найбільше – тобто великі гравці.

Насправді ми говоримо лише про верхівку айсберга, тоді як варто звернутися до першопричини. Вона ж полягає в тому, що в нас досі діє система, в якій український уряд впливає на тарифи.

І на цьому ґрунті виникають не лише величезні борги, а й непорозуміння з представниками ЄС. Адже нашою метою є входження на рівних умовах до єдиного регіонального ринку, що автоматично означає функціонування за його законами.

І цей же ринок диктує вихід із ситуації з ПСО: масові субсидії потрібно перетворити на адресні, для дійсно незахищених споживачів.

Пліч-о-пліч зі скасуванням субсидій іде підвищення прайс-кепів – задля того, щоб дорівняти їх до загальноєвропейських. І чим довше НКРЕКП відтягує це непопулярне рішення – тим складніше буде потім, коли вже не лишиться часу на поступове і, відповідно, більш м'яке впровадження реформ.

Корпоративна реформа та REMIT, або як змінити парадигму ринку

Щоб політична кон'юнктура не впливала на тарифні коливання чи їх відсутність, необхідно змінити систему керування Регулятором. І ми дали таку обіцянку: в укладеному з МВФ Меморандумі про економічну та фінансову політику Україна зобов'язалася провести реформи корпоративного управління та зробити державні компанії більш прозорими та незалежними.

Справді, деякі позитивні зрушення вже відбуваються – зокрема нещодавно було сформовано Наглядову раду Оператора ГТС України. Проте це лише один зі структурних маяків виконання Меморандуму і чи не перший крок на довгому шляху до формування адекватного ринкового середовища. Далі на нас чекає низка ключових рішень.

Одним із таких рішень є імплементація регламенту REMIT (Regulation on Wholesale Energy Market Integrity and Transparency). Цей набір європейських правил та практик має на меті запобігти зловживанням на оптових енергетичних ринках і передбачає відповідальність у разі маніпуляцій.

Так, відповідний Закон уже підписано 30 червня 2023 року. Ні, це не означає, що він почав повноцінно діяти. Тепер всі погляди спрямовані на Регулятора: саме він повинен узгодити REMIT та українську нормативно-правову базу.

Всі ці процеси мають відбутися за 18 місяців – і критично важливо впоратися вчасно та якісно, адже від цього залежить інтеграція вітчизняної енергетичної сфери до ЄС.

Чому не варто боятися лібералізації

Курс на європеїзацію ринку закономірно приведе нас до лібералізації, що серед іншого означає повноцінне відкриття бірж, ринкове формування цін та можливість для споживачів самостійно обирати конкретні джерела енергії.

Для когось це звучить надто радикально, проте не потрібно боятися захмарного зростання цін та тарифів. Я не теоретизую, а спираюся на факти: подібний сценарій уже спрацював у Європі.

Як не дивно, жодної катастрофи не трапилося – щобільше, завдяки лібералізації з 2013 року вдалося досягти тренду на зниження цін. У підсумку, вже у 2018 році домогосподарства сплачували за енергію приблизно стільки ж, як і до кризи 2008 року.

Лібералізація – хороший інструмент для виконання задач, що лежать сьогодні перед українською енергетикою. Насамперед ідеться про нормалізацію нездорового ціноутворення та боротьбу з постійним накопиченням боргів.

Але вона має й інші важливі переваги. До прикладу, це створення нормального інвестиційного клімату як для розробки покладів природного газу, так і для розвитку "зеленої" енергетики. Бо ми маємо величезний потенціал і всі передумови для того, щоб долучитися до клубу найбільших європейських постачальників. Головне – не зволікати із проведенням реформ.

Зараз ми на особистому портфелі клієнтів відчуваємо, що під час масштабних воєнних дій населення продовжує відповідально ставитись до сплати за енергоресурси. Це є ознакою певного соціального договору: кожен, хто сплачує свій рахунок на ринкових умовах, може забезпечити стабільність держави в цілому.

Але при цьому потрібно, щоб ціни на енергоресурси були дійсно ринковими та, що не менш важливо, – прозорими. Такий підхід призведе до повної відсутності корупційних складових, економічної доцільності та потенціалу для відновлення енергосистеми.

Як незалежний трейдер, що має функціонувати в умовах українського енергетичного ринку, команда ETG максимально зацікавлена в якнайшвидшому введенні європейських стандартів. Звісно, проведення реформ завжди пов'язане з подоланням певних перешкод.

Але наше суспільство стоїть перед вибором: удати, що все і так чудово працює, та далі закривати очі на лавину проблем, або ж докласти зусиль і нарешті провести потрібні зміни. Півміри тут – не вихід.