Хто буде відбудовувати Україну: настрої біженців щодо повернення

До кінця 2023 року через військову агресію росії виїхали за кордон 6,3 млн українців, тобто майже кожен шостий від довоєнного населення. Їх повернення є питанням демографічної стійкості та економічного виживання країни.

Саме тому проєкт "Стратегії демографічного розвитку", представлений Міністерством соціальної політики, визначає повернення українців з-за кордону як одну із стратегічних цілей. Аби заохотити біженців їхати додому, важливо розуміти, хто вони та які їх настрої щодо повернення в Україну.

Українці різних соціально-демографічних груп виїжджали нерівномірно. Так, серед усіх біженців діти віком до 18 років становлять близько третини, а люди понад 60 років – 6%. 1 січня 2022 року з усього населення країни діти до 18 років становили 18%, а люди віком понад 60 років – 25%. Також біженці в середньому мають кращу освіту і вищі доходи порівняно з рештою населення України.

Аби зрозуміти настрої біженців щодо повернення, Інститут поведінкових досліджень в American University Kyiv провів у грудні 2023 року опитування українців, які живуть у Польщі. Отримані дані дозволили виділити три кластери: ті, хто мають чіткі наміри повернутися; ті, хто хочуть залишитися за кордоном, і ті, хто ще не визначилися. Кожен кластер має чітко виражені характеристики.

Близько 45% усіх біженців у Польщі хочуть повернутися в Україну. Це найстарша і найбідніша група, середній вік цих людей – 40 років.

Вони відчувають тугу за домом і самотність, мають найвищий рівень національної ідентичності і гордості за Україну, переважно розмовляють українською і ходять до ПЦУ. Багато людей з цієї групи переїхали з півдня України. Кожен четвертий має досвід життя в окупації та пошкоджене або зруйноване майно в Україні.

Водночас у представників цього кластера найбільш оптимістичний погляд на майбутнє. Більшість вірить, що війна закінчиться у 2024 році або 2025 році і Україна зможе повернути всі території, які належали їй з 1991 року.

Ті, хто не бажають повертатися, – це наймолодший і найбагатший кластер, також серед них найвища частка підприємців. Крім того, у цій групі найвища частка чоловіків порівняно з іншими. Ті, хто не хочуть повертатися, мають найнижчі показники національної ідентичності та гордості за свою країну, вони найчастіше розмовляють російською мовою та не мають вираженої релігійності.

40% з них приїхали зі сходу країни, у кожного четвертого зруйноване чи пошкоджене майно. Вони відчувають вороже ставлення з боку тих, хто живе в Україні. У них найбільш песимістичний погляд на війну.

Чверть вважає, що війна закінчиться після 2026 року; третина не вірить, що Україна відвоює території, захоплені після 2022 року. Ті, хто не хочуть повертатися, становлять 20% від усіх українських біженців, які живуть у Польщі.

35% біженців не сформували думку щодо повернення. Основу цієї групи становлять жінки 30-39 років, які мають дітей шкільного віку. Основна емоція, яку переживають респонденти з цієї групи, – невизначеність та страх перед майбутнім. Саме це на дає їм можливості побудувати свої плани.

У них вище, ніж в інших групах, відчуття вдячності місцевому населенню. У цьому кластері найвища частка жінок і тих, хто працює в польських компаніях.

Основна мова спілкування для них – українська. Найчастіше вони не відносять себе до жодної конфесії (28%) або належать до Православної церкви України (24%). Показники ідентичності та гордості цього кластеру нижчі, ніж у групі тих, хто хоче повертатися, але вищі, ніж у групі тих, хто не хоче повертатися.

Таким чином, біженці різних соціально-демографічних груп повертатимуться нерівномірно. Старші приїдуть у першу чергу, з молоді багато хто не повернеться.

Проте цифри будь-яких опитувань неостаточні. Залежно від ситуації в Україні та країнах перебування настрої будуть змінюватися, тому є шанс схилити думку тих, хто сумнівається, і навіть тих, хто планує залишитися за кордоном, у бік повернення. Тут важливий таргетований підхід, адже в різних груп різні потреби.

Основні зусилля із заохочення повернення в Україну варто спрямувати на мамів з дітьми, оскільки вони ще не визначилися і їх можна переконати приїхати.

Якщо винести за дужки найважливіші для всіх українців безпекові умови, то для цієї категорії важлива доступність і якість дитячої інфраструктури: садки, школи, лікарні, дитячі майданчики. Батьки хочуть бути впевнені, що їх дитина зможе одразу піти в школу без додаткової бюрократії і перескладання предметів.

Для біженців, налаштованих залишитися за кордоном, важливі фінансові умови. Ідеться не стільки про грошову допомогу від держави, скільки про можливість отримати роботу, яка відповідає кваліфікації і бажаному рівню доходів.

Для них будуть важливі комунікація про можливості на ринку праці, відсутність бюрократичних перепон, простота визнання стажу чи освіти, отриманих у ЄС.

Постійний зв’язок держави з громадянами вже зараз, а не після війни, залучення їх у життя країни навіть на відстані важливі для бажання жити в Україні.

Проєкт демографічної стратегії відкритий для публічного обговорення до 1 червня. Пропозиції до стратегії в частині повернення українців або щодо інших стратегічних цілей можна надсилати в Мінсоцполітики на e-mail [email protected] або за адресою Київ, вул. Еспланадна, 8/10.