7 кроків до енергетичної незламності України

За останній місяць Україна втратила 7 ГВт потужностей генерації електроенергії (40-45% встановленої потужності системи, авт.). Про це днями заявив Міністр енергетики України Герман Галущенко, додавши, що наступна зима буде викликом. 

Про способи, як можна було б швидко збільшити генерацію в Україні, зі слів Міністра, йшла мова на засіданні міністрів енергетики Євросоюзу на початку цього тижня. Проте для відновлення обсягів генерації треба негайно змінювати як енергетичну стратегію, так і механізми її реалізації.

ЕнергоСтратегія: децентралізація, державна енергополітика та стимулювання розподіленої генерації

Після кількох хвиль руйнації теплової та гідрогенерації, що відбулися після 22 березня, всі експерти в сфері енергетики однозначно висловилися за розбудову розподіленої генерації – як малої, так і середньої. І майже одностайно – за недоцільність відбудови вугільних блоків, особливо на крайньому Сході країни. Цілком логічна та слушна думка. 

Проте, варто додати, що на рівні вищого керівництва держави має бути ухвалена відповідна стратегія – не документ на сотню сторінок, як Енергетична стратегія України до 2050 року, а середньострокові пріоритети та інструменти державної політики, які будуть спрямовані на її реалізацію. Документ мав би ухвалити РНБО та Президент.

Державна Стратегія (та її політики) має включати – види генерації, що необхідно збудувати (когенераційні установки, в т.ч. газопоршневі, біогазові станції, СЕС та ВЕС). Акцент робити необхідно перш за все на станціях, що будуть маневровими – бо ж пошкоджені та знищені ТЕС виконували в енергосистемі саме цю функцію балансування. 

І головне це має бути розподілена генерація, про яку так багато говорять сьогодні в енергетичному співтоваристві – це станції, максимально наближені до споживачів, з встановленою електричною потужністю до 15-150 МВт (у великих містах до 500 МВт) та, модульні котельні з когенерацією потужністю 20-40 МВт. До речі їх ККД - 70-80%, що в 2 рази перевищує зруйновані ТЕС.

Особлива увага має бути приділена розвитку Smartgrids (в т.ч. Microgrids), що мають забезпечити енергетичну стійкість конкретних громад. Коли навіть при пошкодженні магістральних мереж "Укренерго" громади, за допомогою розподіленій генерації, цілком можуть живитися електрикою автономно. 

Створення умов для фінансування проєктів розподіленої генерації та Smartgrid – одне з головних завдань держави – це і кошти міжнародних донорів в конкретні проєкти, і залучення інвестицій, і стимулювання місцевих громад, і мотивації для населення – встановлення ВДЕ в домогосподарствах та розвиток енергетичних кооперативів. 

До речі – перший в Україні пілотний проєкт з впровадження Smartgrids вже розроблений за фінансування Уряду Литви на одній з дільниць "Миколаївобленерго" та за словами очільника ОСР Вадима Данилківа наразі в процесі фандрайзингу. 

Те ж стосується і великого та середнього бізнесу, що може збудувати собі власні генеруючі потужності – і багато хто так вже робить – МХП, Група NOVA тощо.

Щодо реалізації політики – вона відбувається саме "на землі", в громадах. А тому тут необхідно негайно створювати відділи (або залучати спеціаліста ) з енергоменеджменту, які б займалися конкретними проєктами. І стартувати такі проєкти – встановлення газопоршневих (10 кВт- 10 МВт) і газотурбінних( від 50 КВт до 500 МВт) установок, створення локальних біоенергетичних кластерів, встановлення сонячних панелей тощо. 

До речі, в багатьох громадах цим реально займаються – когенерація встановлюється в "Миколаївоблетеплоенерго" та "Черкаситеплокомуненерго", енергетичний кооператив створюється в Долинській територіальній громаді, станції на біомасі та СЕС активно будують у Житомирі, "Екоклуб" активно за кошти міжнародних донорів встановлює СЕС в 14 громадах, в т.ч. на водоканалах Рогатина, Миргорода, Богуслава, Рівного. 

Проте - необхідний системний підхід, який би охопив всю Україну. Для цього, на мій погляд, необхідно змінити алгоритми управління в енергетиці/

Централізувати "децентралізацію" та консолідуватися

У тому, що в електроенергетиці ситуація надкритична сумнівів ні в кого з експертів, учасників ринку та посадовців немає. В пріоритетах будівництва нової розподіленої генерації теж думки сходяться. 

А от стосовно збереження\зміни існуючої моделі decisions making згоди не має. Одні кажуть про необхідність "нових облич", інші – про створення штабу, треті – за націоналізацію всієї енергетики, четверті – про повернення до "старої" моделі енергоринку.

На мій погляд, доля раціо є кожному підході. Поясню, запропонувавши 7 кроків до енергетичної незламності України.

По-перше, необхідно посилити вертикаль прийняття рішень в енергетиці. Дійсно – центр прийняття рішень зараз, під час воєнного стану – це об’єктивно Банкова, але виконавець має бути єдиний – наприклад Віце-прем’єр, що одночасно може бути і Міністром енергетики, а може й ні – але він має контролювати і "Укренерго", і Міненерго, і "Укргідроенерго", і "Енергоатом", і "Держенергонагляд", і державні активи в галузі енергетичного машинобудування тощо. 

І так, потрібно створити Експертну Раду при Віце-прем’єрі і запросити туди представників всіх політико-економічних "таборів" - щоб рішення враховували ефекти "мозкових штурмів" та синергію професіоналів. А також, що важливо, їх ресурсну базу, експертний і технічний досвід. 

По-друге, необхідно посилити державний контроль в енергетиці. Перші кроки вже зроблено – маю на увазі вибудовування системи корпоративного управління ("Українські розподільні мережі", що нещодавно посилило контроль за державними обленерго за словами її очільника Артема Мартинюка, частково – "Енергоатом", "Укргідроенерго", де давно є прозора НР). 

І так, слід екстра швидко націоналізувати активи VS Energy та Svarog, бо зволікання з цим вже викликає як невдоволення учасників ринку, так і припущення про корупційну складову на тлі загрози зливу інфи підконтрольних їм облів до агресора.

По третє – дійсно контроль за реалізацією плану дій, складеного на основі стратегії, має здійснювати Ставка, і особисто Президент і віце-прем’єр з енергетики має до неї входити. І мають бути конкретні як завдання, так і KPI з відповідальністю.

По-четверте – необхідно таки вирішити проблему взаємних боргів на ринку – вже за кілька тижнів спливає строк, що був наданий на це Президентом (маю на увазі конкретні механізми). І в тому числі перед ВДЕ – бо борги перед ними стримують розвиток СЕС, ВЕС, біоенергетики. 

А ось повернення моделі "старого" ринку кардинально ситуацію вже не виправить, точка "неповернення" щодо відкату назад пройдена, і може тільки погіршити ситуацію.

По-п’яте – методична, інформаційно-консультативна допомога громадам, підвищення їх фахового рівня, допомога з фінансуванням (донори, кредити держбанків, в т.ч. включення розбудови об’єктів розподіленої генерації до Програми 5-7-9) при жорсткому фокусуванні на дійсно ефективних проєктах і такому ж жорсткому контролі. 

По-шосте — впровадження моделі проблемно-обумовленої ітераційної адаптації для перебудови енергосистеми – що значно підвищить спроможність як владної вертикалі, так і громад.

По-сьоме – необхідно весь процес ухвалення тих чи інших рішень робити прозорим та публічним – не за допомогою прес-релізів на 3 рядки, а виходячи до медіа, до stakeholders, навіть до громад – обгрунтовувати рішення. А ще ефективніше – радитись зі stakeholders, бажано переважно публічно!

Але навіть і все це не призведе до очікуваного результату – енергетичної спроможності України та стійкості. Не призведе, якщо всі stakeholders – учасники ринку, посадовці, бенефіціари енергобізнесів, експерти, референтні групи (ЗМІ, галузеві асоціації) тощо – не консолідуються. 

Тобто не припинять політико-економічні конкурентні змагання заради Енергетичної Незламності, як шляху до Перемоги. Бо, на жаль, 2 шанси на Державність і Суверенітет Україна за останні 400 років вже втратила (в середині 17 ст. та під час визвольних змагань 1917-1921 рр.), і саме з причини відсутності консолідації еліт.