Криза як можливість: три кейси з європейських міст як приклад для відновлення України

Об’єктивно — на цій фазі війни Росії проти України нам зарано надто детально говорити про відновлення міст і регіонів. З іншого боку, зрозуміло, що після перемоги задач у нас буде чи не більше, ніж зараз. 

Якщо і не робити, то вже зараз ми можемо та маємо акумулювати ідеї, приклади, потенційні проєкти. І тримати в голові, що рішення кількох ініціативних людей можуть змінити стан справ у місті, регіоні, країні.

Про такі три кейси я і хочу розповісти. Вони нагадують, що кожен із нас може більше, ніж думає.

Авіньйон і любов до театру

1947 рік. Муніципалітет французького міста Авіньйон розглядає способи відродити місто після бомбардування 1944 року. Від квітня до серпня місто пережило 37 атак на мости, інфраструктурні об’єкти, командні пости німецьких окупантів. Найбільше постраждали люди. 

Треба змінювати фокус, шукати нові сенси та шляхи вдихнути в місто життя. Тоді ж місцева влада виділяє головний двір Папського палацу під реалізацію проєкту "Тиждень мистецтва в Авіньйоні". 

З нагоди виставки сучасного живопису та скульптури, яка була раніше запланована до проведення у каплиці Папського палацу, організатори запросили актора та режисера Жана Вілара представити свою першу велику публічну виставу. 

Вілар, орієнтуючись на розміри сцени, пропонує колегам замість одного спектаклю —  три: Річард II Шекспіра, якого у той час у Франції майже не знали, "Тобі та Сара" Поля Клоделя та "Полуденна терраса" Моріса Клавеля. 

Проєкт має успіх. Відтоді програма фестивалю пропонує глядачам невідомі твори або сучасні тексти. А з 1963 паралельно функціонує Festival Off d'Avignon — майданчик для незалежних труп.

Місцеві додаткові доходи, які генерує проєкт, оцінюють в 52 мільйони євро. Близько 9,3 мільйона євро з них — прямі доходи від класичного фестивалю в Авіньйоні, від Festival Off d’Avignon — 1,7 мільйона євро. 41 мільйон євро — непрямі доходи. Близько 60% цих грошей надходить не з території регіону. 

Для забезпечення функціонування фестивалів, організатори отримують дотації від бюджету країни, регіону, меценатів, залучають 700 людей, які постійно обслуговують фестиваль. Ще мінімум 700 залучають на коротший період, 80% усіх працівників походять із регіону. Зарплатний бюджет на рік складає 16 млн євро. 

Cьогодні The Festival d’Avignon є найстарішим фестивалем Європи та одним із найпрестижніших міжнародних театральних майданчиків. 

З одного експерименту виросла одна із найважливіших світових подій в індустрії, яка перетворила післявоєнне зруйноване місто на must visit для близько 300 000 туристів щороку. Це стало можливим завдяки широкому погляду на варіанти відновлення, сміливості та залученню спеціалістів різного профілю. 

Копенгаген і антикризова урбаністика

У середині ХХ століття Копенгаген був переповнений автомобілями. Але нафтова криза 1970-х змусила людей по-іншому планувати персональну логістику. Найдешевшим рішенням став велосипед. 

Щоб створити більше зручностей для людей без авто, міська влада міська влада перекрила головну історичну вулицю, зробивши її пішохідною та торговельною. Це був нечуваний крок. Але виправданий. 

Протягом першого року кількість пішоходів зросла на 35%. Люди із задоволенням ходили, відвідували магазини та кав’ярні, просто залишалися в міському просторі. 

За час пішохідно-велосипедного експерименту, чиновники порахували, що автомобілі не прискорюють, а сповільнюють рух. До прикладу, пішохідна вулиця завширшки 7 метрів (як варіант — 2 тротуари по 3,5 м) пропускає 20 000 людей за годину. Велодоріжка у 2 метри – 10 000 велосипедів за годину. 

Двостороння вулиця на 2 автосмуги при піковому навантаженні — до 2000 автівок. Отже, звичайна велодоріжка транспортує до п’яти разів більше людей, ніж автодорога — адже відсоток легковиків, що їздять з усіма заповненими місцями, зазвичай малий. З парковками схожа ситуація — на одному автомобільному паркомісце можна розмістити 10 велосипедів. 

Надихнувшись популярністю рішення та взявши до уваги цифри, в місті проклали велодоріжки, відокремили їх бордюрами від тротуарів, паркувальних і автосмуг. Доріжки між тротуарами та паркувальними смугами часто виділені тільки кольором. 

Виходить, що припарковані автівки захищають велосипедистів від рухомого транспорту. Навіть світлофори налаштували так, щоби рух велосипедів починався на 6 секунд раніше. 

Такі кроки дали результат: Копенгаген стабільно входить у рейтинги найкомфортніших міст для життя. Наприклад, у 2022 місто зайняло 2 місце в такому рейтингу, поступившись тільки Відню. 

Нечувані кроки також бувають ефективними — особливо в кризових ситуаціях. Важливо: в контексті відновлення України урбаністичні трансформації мають спиратися на розрахунки та глибоку експертизу. Тут нам є, над чим працювати.

Баски й естетика їжі

Країна Басків була розвиненим і економічно успішним регіоном у XIX та в першій половині XX століття завдяки металургії та суднобудуванню. Економічна криза 1970-80-х привела до занепаду колись потужної території. Натомість дала поштовх для розвитку сфери послуг та технологій. 

Зараз економіка Країни Басків побудована на фінансових послугах, енергетиці, технологічному виробництві, логістиці. Але особливе місце серед індустрій займає гастрономія. 

Так звана нова кухня регіону теж бере свій початок у 1970-80-х, коли топшефи, надихнувшись французьким досвідом, вирішили технологізувати традиційну кухню. Серед найбільш вдалих експериментів — молекулярна кухня, яка навіть зараз користується попитом. 

Фахівці створювали нові форми подачі страв із локальних продуктів, шукали спосіб показати характер регіону через перепакування традиційних страв і смаків. Започаткували гастрономічні події та співпрацювали зі ЗМІ. 

Настільки активна робота мала ще один мотив. На території регіону діяла озброєна націоналістична організація, яка потрапляла на перші шпальти світової преси. Саме гастрономія стала першою сферою, яка стала повертати добру репутацію Країні Басків. Зараз регіон має найвищу в Європі кількість ресторанів, відзначених зірками Michelin, із розрахунку на жителя. 

40% усіх туристів, які приїжджають до Країни Басків, мають на меті винно-гастрономічні пригоди. Раніше ця цифра дорівнювала 13,8%. Така міграція генерує робочі місця для 96 000 людей у сфері виробництва та логістики продуктів та додає 11% до ВВП. 

Історія гастрономії Країни Басків навчає: роби те, що вважаєш за правильне, попри обставини, на які не маєш впливу. Зовнішні чинники будуть втручатися, але результати роботи залишаться.

Ці три кейси різних періодів показують: не важливо, в якій галузі ви працюєте, наскільки змінюється світ навколо, з якої невигідної позиції ви стартуєте. Важливіше знати, що, як і навіщо ви робите. Тоді все виходить навіть краще, ніж можна очікувати. І це те, що ми можемо брати з собою для майбутнього відновлення України.