Україна може стати великим експортером "зеленої" електроенергії в ЄС. Що для цього потрібно?

Протягом багатьох років поточна структура ринку електроенергії створювала ефективний інтегрований ринок, дозволяючи Європі отримувати економічні переваги, безпеку постачання, соціальний добробут і сприяла процесу декарбонізації.

За минулий рік ціни на електроенергію були значно вищими, ніж в останні десятиліття, що серйозно вплинуло на домогосподарства та економіку ЄС. 

Попри всі обмежувальні заходи, які вживає Європа для реагування на зростання цін, курс на декарбонізацію залишається незмінним. Поточна криза вимагає прискорення переходу Європи на чисту електроенергію, як це запропоновано в плані RepowerEU.

Європейська комісія також ініціювала процес реформування структури ринку електроенергії, що може допомогти зробити дизайн ринку придатним для кліматично нейтрального майбутнього.

Збільшення частки відновлюваних джерел електроенергії необхідні для остаточного припинення поточної надзвичайної ситуації, оскільки вони негайно та структурно зменшать попит на викопне паливо та дозволять досягти цілей декарбонізації в енергетиці.

Перехід ЄС на чисту енергію забезпечується виконанням 4-го Енергопакету. Його імплементує і Україна, яка також долучилась до вимог щодо досягнення "0" викидів СО2 до 2050 року.

При цьому за планом щодо скорочення викидів вже до 2030 року цей показник має зменшитися на 65% від рівня 1990 року (в нинішніх умовах, на енергетичний сектор в Україні припадає близько 50% викидів СО2.), а частка ВДЕ в енергетичному балансі має зрости до 25%.

До війни Україна входила в Топ-країн за темпами розвитку ВДЕ та за його потенціалом. В основному це було забезпечено за рахунок стимулювання ВДЕ за моделлю "зеленого" тарифу.

Разом з тим, чинна модель містить низку обмежень і недоліків в тому числі перехресне субсидіювання. Україна зобов’язана шукати інші шляхи підтримки ВДЕ для стимулювання виробництва чистої енергії, зменшення впливу CBAM, підвищення конкурентоспроможності та декарбонізації національної економіки в її співпраці з ЄС. Перші кроки до цього вже здійснюються.

Таким механізмом підтримки мали б стати контракти на різницю (Contract for difference), корпоративні PPA, гарантії походження тощо. Справа в тому, що всі ці механізми опираються на необхідність запровадження ринку гарантій походження (Guarantee of origin, GO) . 

Імплементуючи 4-ий Енергопакет, ми працюємо над створенням дієвого механізму видачі гарантій походження, які будуть визнаватися не тільки Україною, а й Євросоюзом.

Відповідно до директиви ЄС RED II, Україна зобов’язана впровадити механізм видачі та обігу гарантій походження для електричної енергії з ВДЕ, біометану та інших видів відновлюваних газів. Тому, фактично, у нас з’являється новий товар і новий ринок. Про те, як він буде функціонувати – далі.

Основна ціль запровадження гарантій походження полягає в розкритті інформації щодо походження електроенергії. Джерела її походження фізично відслідкувати неможливо, тому "відстеження" набуває форми сертифікатів, що реєструються за допомогою електронного механізму на кожу вироблену МВт-год електроенергії.

Тобто гарантії походження - це електронні документи, що використовуються постачальниками та споживачами як підтверджуюча документація про те, що електроенергія, яку вони продають/використовують, надходить із відновлюваних джерел. 

Фактично, зв'язку між фізичною електроенергію та гарантією походження немає. Постачальник енергії, що хоче пропонувати 100% відновлювану електроенергію, може просто купити гарантію походження на ринку, щоб довести це, але фактична електроенергія, як і раніше, буде надходити від електростанцій у країні.

Купуючи гарантію походження, відповідна кількість відновлюваної електроенергії виробляється, по суті відбувається "резервування" потужності. Завдяки "резервуванню" споживачі роблять важливий внесок у створення нової відновлюваної генерації. 

На сьогоднішній день в ЄС діє Директива 2019/944 про загальні правила для внутрішнього ринку електроенергії, згідно з якою відбувається повне розкриття джерел енергії, що продається кінцевим споживачам. Кожен постачальник повинен розкривати своїм споживачам походження власного ресурсу.

Гарантії походження можуть покращити конкуренцію між різними постачальниками і підвищити рівень компанії. Також, якщо розглядати більш глибше, великі корпорації, компанії можуть бути більш зацікавлені в інвестуванні в країни, в яких існують системи сертифікації екологічно чистої енергії.

Наприкінці червня ВРУ ухвалила Закон 3220-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та "зеленої" трансформації енергетичної системи ", який, зокрема, передбачає і впровадження системи підтвердження походження електроенергії з ВДЕ - реєстру гарантій походження, за формування та ведення якого буде відповідати НКРЕКП.

До прикладу, в деяких країнах такі реєстри ведуться самими біржами, на яких потім і здійснюється торгівля гарантіями (EEX, TGE, EPIAS).

Хоча порядок видачі, обігу та погашення гарантій походження буде затверджений в Україні окремо, зауважуємо, що законодавство та модель обігу гарантій походження має бути максимально наближена до моделі, що діє у європейських країнах.

Обіг всіх видів гарантій походження має відповідати єдиному стандарту ЄС CEN-EN 16325. Гарантії походження, що вільно обертаються на ринку та визнаються на міжнародному ринку (Асоціації органів-емітентів, The Association of Issuing Bodies, AIB) значно підвищують їх цінність.

Кожен виробник ВДЕ отримає гарантії походження, в яких обсяг відпущеної ними в мережу або для власного споживання електроенергії зазначається кратним 1 МВт-год. З цього моменту починається ринок гарантій походження, що можуть продаватися окремо від електроенергії, або можуть включатися в продукт як, наприклад, РРА.

Тобто, кожен виробник ВДЕ отримає актив, який він зможе реалізувати і цим самим забезпечити свою премію за те, що виробив зелену електроенергію. Ті ж виробники, що продовжать працювати за "зеленим тарифом" передадуть свої гарантії ГарПоку, який буде забезпечувати їх трейдинг для формування фінансового резерву компенсації тарифу.

Гарантії походження гасяться в реєстрі після споживання електроенергії протягом 18 місяців, а доти гарантія може перебувати в ринковому обігу до одного року. 

В законі визначено право виробників продавати та передавати такі гарантії походження іншій особі на підставі цивільно-правових договорів та за зовнішньоекономічними договорами у тому числі на електронних аукціонах торговельних площадок.

Зазвичай купівля/продаж гарантій походжень відбувається на організованих біржових ринках на умовах спот та форвард. Більше того, нещодавно Європейський орган з цінних паперів і ринків (ESMA) в рамках екстрених заходів Єврокомісії щодо зниження цін на енергоносії зазначив, що гарантії походження можуть використовуватися центральними контрагентами в якості негрошового гарантійного забезпечення.

Організована торгівля гарантіями походження налагоджена в таких країнах як Італія, Люксембург, Португалія, Угорщина, Хорватія, Франція, що доповнюється торгівлею GO на двосторонній основі.

Різні типи торгів GO застосовуються на організованих ринках, а ціноутворення відбувається відповідно до обраного типу аукціону, які проводяться окремо для GO з сонця, вітру, гидро тощо.

Завдання України на етапі створення ринку гарантій походження – забезпечити вільний обіг гарантій, як передбачено європейською ринковою моделлю. Разом з тим, організована біржова торгівля гарантіями на енергетичних біржах, на відміну від двосторонньої торгівлі, має чіткі правила, які сприяють захисту угод учасників та нівелюють трейдингові ризики.

Основне, що повинна забезпечити біржа на цьому ринку – це створити адекватні ринкові індикативи на гарантії походження, здатні забезпечити механізми підтримки ВДЕ. Лише ціни, що сформувалися централізовано на біржі можна назвати реальними, ринковими і такими, що відображають дійсну кон’юнктуру ринку.

На вартість сертифікатів впливають різні фактори: обсяг угоди (великі угоди – менша вартість), країна виробництва GO, технологія та спосіб виробництва (СЕС, ВЕС, Гідро тощо), строк експлуатації станції (старі станції – менша вартість), загальний обсяг виробництва з відновлюваних джерел (погодні фактори, заповнення резервуарів тощо), план вводу в експлуатацію нових виробників, національне регулювання.

Гарантії походження, що не визнаються в межах Європейської системи енергетичних сертифікатів, мають значно меншу вартість. Наприклад, несертифіковані GO (non-AIB) – ціна близько 1 євро за МВт-год проти 6 євро за сертифіковані GO.

Тобто, основна перешкода, яку доведеться подолати Україні, щоб цей ринок реально запрацював – це визнання українських гарантій походження в ЄС.

Щоб Україна могла експортувати свою зелену електроенергію, отримуючи за це, відповідно, вищу ціну, або продавати свої гарантії за кордон, необхідно вирішити нормативне обмеження в RED II, адже європейські країни не визнають гарантії, видані не в ЄС, за винятком випадків, коли ЄС уклав із цією третьою країною угоду про взаємне визнання гарантій.

І в цьому напрямку проводиться ґрунтовна робота і ми маємо хороші перспективи щодо визнання українських GO як частини Енергетичного Співтовариства. Шлях до енергонезалежності ЄС багато в чому може бути забезпечений Україною. Разом з тим, попереду нас чекає багато власної роботи, яку важливо виконати правильно.

Тому будувати ринок варто починати на централізованих біржових засадах та за вільними цінами, що стане важливим кроком в новому ринковому механізмі стимулювання розвитку ВДЕ в Україні.