Українська правда

Як український бізнес виживає під час війни

Втрата ринків збуту, дорогі кредити, мобілізація працівників, дефіцит енергоресурсів — найбільші проблеми для українського бізнесу під час війни.

Останнім часом я багато подорожую Україною. Робочі зустрічі вселили оптимізм – за рік після початку повномасштабного вторгнення українські підприємці, принаймні в тилових областях, поступово адаптувались до поточних умов і продовжують розвиватись. 

Ці компанії були готові до змін, зробили "домашню роботу" і завдяки цьому зараз упевнено дивляться в майбутнє і дають раду викликам поточного моменту. Якими ж саме є ці виклики?

Окупація територій

Один з наших клієнтів, якого я відвідував, – компанія з виробництва броньованих авто, яка вимушено переїхала з окупованого Мелітополя до Стрия. 

Як не дивно, досвід подібних переїздів у засновника та працівників вже був: на початку війни у 2014 році їм довелось тікати до Мелітополя з Сімферополя.

Цього разу при переїзді вдалося взяти з собою лише основні документи. Разом із засновником виїхали 8 сімей. Наразі виробництво поступово відновлюється – кількість співробітників зросла до 30. Є нові замовлення. 

Ощад допоміг із кредитом на релокацію – подібних позик у нас у портфелі 14. Попри злу посмішку долі (подвійний переїзд) власник не втрачає оптимізму і впевнений, що його знань та досвіду вистачить на те, щоб облаштуватись на новому місці. Вчергове.

Висновок з цієї історії простий: бізнесу на окупованих територіях, щоб не гаяти час та не втрачати клієнтів, потрібно намагатись релокувати підприємства у безпечні регіони. 

Якщо, звісно, є така можливість. Нині в Україні переміщено близько 800 підприємств. Найбільше – до Львівської (28,6%), Закарпатської (17,9%), Чернівецької (12,2%), Івано-Франківської (8,3%), Тернопільської (7,5%) та Хмельницької (7,5%) областей.

Ринки збуту

Війна значною мірою вплинула на попит на різноманітну продукцію. Частина території України опинилась під тимчасовою окупацією, частина перебуває в безпосередній близькості до бойових дій, що погано відбивається на діловій активності. 

Окрім того, багато українців були вимушені виїжджати до безпечних регіонів України або за кордон, що теж знижує продажі товарів та послуг. 

Як убезпечити себе від просідання збуту – підприємцям відомо давно. Правильна відповідь на це питання – диверсифікація. 

Йдеться про розширення географії продажів та випуск більш диверсифікованого продуктового ряду. У більшості компаній із цим усе гаразд (хоча загалом український експорт минулого року скоротився на 35%). 

Асортимент продукції постійно розширюється, зростає частка продажів за кордон. При цьому співпрацювати з іноземними замовниками ці підприємці почали задовго до війни, а зараз лише поширюють свою експансію в інші країни. 

Насамперед до Європейського Союзу, користуючись спеціальними привілеями для українського бізнесу. 

Цифри продажів продукції за кордон називались різні: 40, 70, 80%, але, що характерно, у всіх компаній вони суттєво зросли під час війни. Де можливо, підприємці відкривають свої представництва в інших країнах, щоб бути ближчими до закордонного споживача.

Енергетичний дефіцит 

Незважаючи на те, що ситуація з електрикою в Україні поступово виправляється (тьфу-тьфу-тьфу), багато регіонів країни донедавна страждали від дефіциту електроенергії. 

Якщо для побутових споживачів проблемою була неможливість використання приладів, до яких вони звикли, то для підприємств відсутність електрики означала зупинку виробництва. 

Щоб цього не сталось, компанії домовлялися з енергетиками, скільки енергії вони можуть використовувати в певний період часу. 

Відповідним чином коригувався графік роботи – найбільш енерговитратні процеси компанії змушені були виконувати вночі та на вихідних.

Така ситуація в енергетиці попри нинішнє покращення зумовлює великий інтерес до проєктів енергонезалежності. Так, на одному з підприємств на Буковині нам презентували проєкт створення станції альтернативної енергетики, яка дасть компанії можливість у подальшому не залежати від зовнішнього електропостачання. 

Фінансування цього проєкту зараз обговорюється; на мою думку, він є дуже цікавим і відповідає сучасним трендам розвитку українського бізнесу. Тому компанія рано чи пізно одержить фінансову підтримку.

Дорогі кредитні ресурси

Перешкодою для фінансування кредитних проєктів, про один з яких я згадав вище, є вартість ресурсу. Висока облікова ставка, викликана повномасштабною війною, жодним чином не мотивує банки здешевлювати позики. 

За даними НБУ, середньозважена ставка за гривневими позиками суб’єктам господарювання в жовтні-листопаді минулого року продовжувала повільно зростати, хоча й дещо знизилась у грудні – до 20% річних.

Рішенням проблеми може бути участь у міжнародних, державних і навіть регіональних програмах здешевлення кредитів для підприємців та лібералізації вимог до кредитної застави. 

Прикладом місцевих програм підвищення доступності кредитів є співпраця в рамках меморандумів Ощаду з Закарпатською, Чернівецькою та Львівською ОВА. 

Місцева влада робить усе можливе для підтримки бізнесу у важкі часи – і це також одне з пояснень, чому чимало підприємців лишились на плаву.

Найбільш популярною ініціативою з підтримки бізнесу залишається урядова програма "Доступні кредити 5-7-9%". Один із підприємців, якого я відвідав, також долучився до грантової програми єРобота – напрям "Новий рівень" (переробка). 

За допомогою гранту від держави на суму 8 млн грн він придбав верстат, який робить весь цикл виробництва готової продукції замкненим та сприяє зниженню залежності від постачальників сировини. 

Гроші за верстат вже перераховано до Китаю, і навесні нове обладнання прибуде до України. Окрім іншого, такий крок – це суттєве здешевлення собівартості продукції, який допоможе створити додаткову "фінансову подушку" на випадок форс-мажорних обставин. 

Мобілізація

Для більшості компаній, які ми відвідали, значний відсоток мобілізованих співробітників є одним із найбільших викликів. Захищати країну – святий обов’язок кожного українця. 

Проте для бізнесу суттєвий рівень мобілізації працівників може викликати проблеми у виробничому процесі. При цьому не підлягає сумніву той факт, що працюючі бізнеси та їхні податки – це той фактор, без якого нам війну не виграти. Отже, потрібен баланс. 

Цього балансу можна досягти завдяки новому регулюванню бронювання від мобілізації. Для бронювання 50% своїх військовозобов’язаних співробітників компанія має бути визнана критично важливою для економіки. 

Рішення про присвоєння такого статусу, насамперед для невеликих регіональних підприємств, може ухвалити обласна військова адміністрація. 

З критеріїв (їх потрібно три), які найбільше підходять середньому бізнесу для бронювання, найбільш реальними є визнання компаній підприємствами, що мають велике значення для задоволення потреб територіальної громади, відсутність заборгованості перед бюджетом та середня зарплата за квартал, не менша за середню зарплату в регіоні. 

Останній чинник явно покликаний зменшити кількість підприємств, які платять зарплату "в конвертах". Ті компанії, які я відвідав, збираються звертатись до обласної адміністрації, щоб отримати такий статус та забронювати частину співробітників.

Використання нових можливостей

Як не дивно, воєнний стан не тільки закриває певні двері, а й відчиняє нові. Так, зросла кількість замовлень для оборонного відомства. Правила громадської безпеки є більш суворими, і це дає певним компаніям змогу збільшити обсяг продажів відповідних товарів (приміром, парканів).

Те, що наразі експорт продукції, для якого традиційно використовувалось море, є ускладненим через логістику, також для когось є можливістю. 

З-поміж інших майданчиків на українсько-румунському кордоні я відвідав будівництво прикордонного перевантажувального терміналу, де вантажі (насамперед зерно) легко "перетікають" з вітчизняних потягів на європейські (з вузькою колісною парою). 

Далі ці товари можуть швидко прямувати, приміром, до великого порту в румунській Констанці. Ми всі, звісно, сподіваємось, що наша перемога не за горами, і незабаром морські шляхи для українських експортерів знову будуть вільними. 

Водночас навіть за такої умови подібний перевантажувальний термінал – це додаткова можливість постачати продукцію до Європи. 

А європейський шлях був і залишається ключовим напрямом, в якому має рухатись не лише продукція українського бізнесу, але й вся країна в цілому.

Отже, раджу українським підприємцям долати труднощі на шляху розвитку за допомогою трансформації свого бізнесу. Як я вже колись писав, у нас не лише козацькому роду нема переводу, але й підприємницькому роду теж. 

А банки, в тому числі Ощад, за допомогою численних партнерів допоможуть бізнесу не тільки вижити під час війни, але й поступово розвиватись.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
бізнес війна