Українські мігранти в Європі – не тягар, а цінний людський капітал

Наші міжнародні партнери надають нам безпрецедентну підтримку, що допомагає ЗСУ тримати фронт і звільняти окуповані території на півдні і сході України. 

Крім воєнної, фінансової і гуманітарної допомоги, яка надходить в Україну, значна підтримка надається і нашим вимушеним мігрантам. 

Однак, важливо звернути увагу й на зворотний процес: наші громадяни активно витрачають свої заощадження у країнах перебування, працевлаштовуються та платять податки, роблячи суттєвий внесок в економіки країн ЄС. 

Тож українці на Заході – не тягар, а цінний актив, який надає імпульсу європейським економікам. Такий висновок можна зробити, ознайомившись із свіжим дослідженням фахівців НБУ.

Результати цього дослідження вкотре доводять, що українці (а в цьому випадку переважно українки) не звикли сидіти склавши руки та активно інтегруються до ринку праці. 

Зокрема, вдаються до підприємництва в країнах свого вимушеного перебування. Для Європи такі мігранти – скоріше знахідка й здобуток, для нас – колосальна втрата. 

Сподіваємося, що тимчасова – до завершення війни й нашої Перемоги. І ми зобов’язані зробити все, аби вони повернулися додому.

Від початку повномасштабного вторгнення станом на 15 листопада цього року за межі України виїхало 15,3 млн громадян. Більше половини з них – 7,7 млн – повернулися назад, однак 7,6 млн українців досі перебувають за кордоном. 

Такі дані оприлюднило Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR). Для того щоб уявити масштаб цієї цифри варто нагадати, що 7,6 млн осіб – це на пів мільйона більше, ніж теперішнє населення такої країни ЄС, як Болгарія. 

Тож маємо масштабне переміщення людського капіталу як в національному, так і в глобальному вимірі.

Також із 7,6 млн українців, які наразі вимушені жити за кордоном, трохи більше 3 млн перебувають у російській федерації та білорусі. Зокрема й ті, які були депортовані туди примусово російськими окупантами вже під час повномасштабної війни. 

Водночас приблизно 4,5 млн наших співвітчизників і співвітчизниць проживають у країнах Європи. Це, для порівняння, більше, ніж населення Хорватії станом на 2020 рік. 

Такої хвилі міграції після ІІ Світової війни Європа ще не знала. Згідно з опитуванням UNHCR, 87% мігрантів – жінки з дітьми, 65% жінок – працездатного віку, від 18 до 59 років. Близько 70% опитаних мігрантів мають вищу освіту. 

І ось фактично ця 4,5-мільйонна армія українців – переважно мам із дітьми – за 9 місяців повномасштабної війни надають додаткового імпульсу європейській економіці.

В який спосіб вони це зробили? Перше – витрати українців за кордоном значно зросли. У 2022 році після початку повномасштабного вторгнення рф обсяги імпорту послуг за статтею "подорожі", за даними НБУ, збільшилися в рази – до $2 млрд на місяць. 

Загалом із березня до жовтня (за вісім місяців) українці, за підрахунками НБУ, витратили за кордоном понад $15 млрд. І я припускаю, що за підсумком цього року ця сума може досягнути близько $20 млрд. 

Також аналітики НБУ підрахували, що значною мірою ці витрати здійснюються за рахунок коштів, акумульованих українцями в українських банках, через зняття готівки або розрахунок українськими банківськими картами в торговельних мережах за кордоном. 

Наприклад, у жовтні ця сума становила близько $1 млрд, а в перші місяці повномасштабного вторгнення цей показник сягав $2 млрд. Це відобразилося, зокрема, в одномоментному стрибку обороту роздрібної торгівлі, який найбільше спостерігався в перші місяці вторгнення в Польщі та Естонії. 

За час вимушеного перебування за кордоном найбільші обсяги витрат українців (по суті досить відчутний внесок в національні економіки країн ЄС) здійснені в Німеччині та прикордонних з нами країнах – насамперед Польщі, а також Словаччині й Румунії. 

Такий висновок наші аналітики зробили за результатами опитування п’яти українських банків, які є лідерами з випуску банківських карток. 

Якщо на початку вторгнення – навесні та влітку – витрати українців за кордоном фінансувалися переважно коштами заощаджень та переказів з України, то з часом у структурі цих витрат збільшується частка трудових доходів. 

Адже українці все активніше долучаються до ринку праці. Наприклад, із початку повномасштабної війни українці в Польщі заплатили 10 млрд злотих (близько $2,4 млрд) податків, що перевищує обсяги наданої соціальної допомоги українським мігрантам. 

Таку інформацію оприлюднив професор Мацей Дущик з Центру досліджень міграції Варшавського університету.

Так, ще зберігається досить відчутний фіскальний тиск на держбюджети країн перебування наших мігрантів. Експерти МВФ оцінили його короткостроковий вплив на країни ЄС у 30-37 млрд євро або 0.19-0.23% від ВВП ЄС. 

Якщо 2/3 зареєстрованих українців в ЄС надалі потребуватимуть підтримки, загальний обсяг видатків на ці цілі може коливатися від 26,4 млрд до 73,3 млрд євро на рік. 

Проте загалом тут очікується скоріше позитивний сценарій – Європейський центробанк оцінює, що у середньостроковій перспективі коефіцієнт участі в робочій силі Єврозони українських переселенців становитиме від 25% до 55%. 

Водночас робоча сила Єврозони збільшиться завдяки участі українців на 0.2-0.8% або в абсолютних цифрах на 0.3-1.3 мільйона осіб. 

Тож у процесі активнішого залучення українців до ринку праці в середньостроковій перспективі фіскальний тиск зменшуватиметься й чистий фіскальний ефект для Європи буде додатнім.

Уже до кінця цього року, за даними ОЕСР, робоча сила країн ЄС завдяки участі українських мігрантів зросте на 0,5%. І це удвічі більше, ніж було під час попередньої міграційної сирійської кризи. Найбільший внесок українців у робочу силу очікується в Чехії, Польщі та Естонії.

Такий тренд закладає міцну основу для зростання випуску товарів і послуг у країнах Європи, а саме тих, які прийняли найбільшу кількість наших мігрантів. 

Беручи до уваги результати дослідження МВФ, опитування ООН та Центру Разумкова, у 2026 році за інших незмінних умов випуск товарів і послуг завдяки участі українських мігрантів в Естонії, Польщі та Чехії може зрости на 2,2-2,3%, а в Німеччині на 0,6-0,65% більше, ніж за сценарію без українських мігрантів.

Які висновки можемо наразі зробити?

Висновок перший: українські мігранти – не тягар, а скоріше актив для економік країн ЄС. Це свідчить про відносно високий рівень якості людського капіталу в Україні, його високу конкурентоздатність, навіть в екстремальних умовах. 

Висновок другий: Україна є не лише реципієнтом міжнародної макрофінансової допомоги, але й через своїх мігрантів – своєрідним донором та відчутним фактором на міжнародному (європейському) ринку праці в довгостроковому періоді. 

Висновок третій: українські мігранти – неабияка цінність. В сучасному світі на глобальному рівні триває несамовита конкуренція за якісний трудовий ресурс, за людський капітал. Власне людський капітал є найціннішим ресурсом для кожної країни. 

Тому Українській державі необхідно докласти максимум зусиль, аби наші мігранти повернулися в Україну після нашої Перемоги для відбудови країни.

Ще кілька особистих людських спостережень

Поки Збройні Сили України виборюють Перемогу нашої держави та захищають від російської агресії всю Європу на полі бою – наші мігранти в ЄС роблять свій вагомий внесок у економіки країн свого тимчасового перебування, які, зі свого боку, допомагають Україні фінансами й озброєнням. 

Тож ми, українці, – нація воїнів і трударів. Під час цієї війни ми проходимо неймовірний стрес-тест на стійкість. І треба віддати належне – гідно складаємо цей іспит і на фронті збройної боротьби, і на трудовому фронті.

Нерідко нашим мігрантам доводиться працювати не в офісі, а на виробництві, на фермі або ж на сезонних роботах у полі. 

У країнах ЄС українці закривають насамперед ті вакансії, на які не охоче йдуть або зовсім не погоджуються громадяни цих країн. І це теж великою мірою – героїзм наших людей, які не цураються найважчої роботи.

Мене можуть запитати, а чим ви, власне, пишаєтеся тоді? Тим паче, що йдеться про колосальну втрату трудового ресурсу, який виїхав з України. 

Відповідь дуже проста. Практично всі опитування українських мігрантів в ЄС показують, що близько 80% наших громадян хочуть повернутися додому. 

Тож ми, українці, – найдорожче, що в нас є. Варто цінувати і пишатися цим. І нашими захисниками, й нашими вимушеними мігрантами. 

А головне – кожному продовжувати якнайкраще робити свою справу, наближаючи нашу Перемогу, після якої практично всі повернуться додому в Україну – до мирного життя, до відновлення й відбудови, де робочих місць та роботи вистачить усім.