Як отримати допомогу у зв’язку із загибеллю військового

Сотні тисяч військовослужбовців понад пів року захищають Україну в умовах війни з російськими окупантами. На жаль, багато з них – ціною власного життя.

Постанова Кабміну №168 від 28 лютого передбачає, що члени сім’ї військового, який загинув, захищаючи Батьківщину під час воєнного стану, мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн.

Хоча ця допомога гарантована державою, людям, які пережили велике горе, нерідко доводиться виборювати її у владних кабінетах та судових інстанціях.

Рішення про призначення таких виплат ухвалює комісія, яка діє при Міноборони з 2014 року. Вона в 30-денний строк зобов’язана розглянути документи заявника та ухвалити рішення про призначення допомоги.

Адвокатська практика автора свідчить, що найбільш поширеною підставою для відмови в призначенні виплати є випадки, коли, на думку Міноборони, заявник не належить до членів сім’ї загиблого, а отже, не має права на компенсацію.

Позиція Міноборони

Мотивуючи свої рішення про відмову, комісія Міноборони посилається на закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Цей документ відносить до осіб, які мають право на отримання такої допомоги, батьків загиблого військового, утриманців та членів його сім’ї.

При цьому Міноборони вважає, що членами сім’ї є лише чоловік (дружина) загиблого та його неповнолітні діти. Усі інші заявники отримують відмову. Такий формальний підхід призводить до численних несправедливих відмов.

Є багато випадків, коли загиблий військовий не був одружений і не мав дітей. При цьому за отриманням допомоги звертаються дідусь (бабуся), рідний брат (сестра), повнолітні діти, які жили із загиблим однією сім’єю, цивільна дружина (чоловік) загиблого, які жили без реєстрації шлюбу.

Чи справедливо і законно це? Ні.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу членами сім'ї є особи, які спільно живуть, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тобто членами сім’ї можуть бути брат, сестра, бабуся, дідусь, будь-який інший родич або особа, не пов’язана родинними зв’язками, якщо вони жили із загиблим та вели спільний побут.

Це підтвердив і Конституційний Суд у рішенні №5-рп/99 від 3 червня 1999 року.

Як діяти заявникам

Рішення комісії Міноборони про відмову в призначенні допомоги можна оскаржити в суді, і є випадки позитивних ухвал.

Як приклад можна навести постанову Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі №240/5809/18, де оскаржувалося рішення Міноборони про відмову у виплаті грошової допомоги рідній сестрі загиблого військовослужбовця.

Під час розгляду справи підтвердилося, що позивач та її загиблий рідний брат жили разом, вели спільний побут і мали взаємні права та обов'язки. Суд вказав, що позивач є членом сім’ї загиблого і має право на отримання одноразової грошової допомоги, а рішення Міноборони про відмову протиправне.

Аналогічною є постанова Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №456/1258/17, де за допомогою звернувся повнолітній син загиблого.

Суд підтвердив факт спільного проживання та ведення спільного побуту позивачем та його загиблим батьком, тому позивач є членом сім'ї загиблого та має право на отримання грошової допомоги після загибелі батька.

Як довести спільне проживання

Отже, Верховний Суд дотримується позиції, що визначальним критерієм належності особи до члена сім’ї є факт спільного проживання, спільного побуту, наявність взаємних прав та обов’язків, а кровні зв’язки – вторинні. Факт спільного проживання та побуту може доводитися різними доказами.

Паспорт з відміткою про реєстрацію місця проживання за відповідною адресою.

Довідка ЦНАП про зареєстрованих осіб у квартирі чи будинку.

Довідка (акт) ОСББ, керівної компанії, яка обслуговує будинок, органу місцевого самоврядування про те, що відповідні особи на дату загибелі військового жили разом та вели спільне господарство.

Квитанції про сплату комунальних послуг, купівлю предметів домашнього вжитку, продуктів харчування.

Показання свідків про факт спільного проживання.

Якщо член сім’ї не був офіційно зареєстрований за однією адресою із загиблим, факт спільного проживання можна підтвердити рішенням суду в порядку окремого судового провадження, на підставі якого в подальшому можна звертатися до Міноборони із заявою про призначення допомоги.

На жаль, жодна грошова компенсація не поверне загиблих героїв, проте за неї все одно необхідно боротися всіма доступними законними засобами, адже це прояв справедливості та поваги держави до своїх захисників і їх сімей.