Українська правда

Не наступити на граблі. Яким має бути план відбудови країни

Державі та підприємцям час узгодити бачення повоєнної економіки і максимальної лібералізації бізнесу.

У ці дні уряд вносить останні правки до великого плану відбудови України.

Оприлюднення остаточної редакції "плану Маршалла" для України чекає вся світова бізнес-спільнота. Про фундамент нової української економіки вона дізнається 5 липня під час конференції з питань відновлення України в Лугано.

Для якісного аналізу плану пропоную зупинитися, щоб осмислити ті великі, блискавичні й незворотні зміни бізнес-ландшафту, які принесла війна. В основі роздумів – мої висновки, узагальнені після виступу на конференції аналітичних спільнот "Уроки війни і майбутня відбудова країни та суспільства".

Ми не зможемо відновити Україну зразка 23 лютого 2022 року. Нам доведеться її вигадати і збудувати. Як мрію і як АН-225 "Мрія". Створити нову країну. З урахуванням досвіду й рахунків за помилки та ілюзії попередніх 30 років.

Що ми знаємо про український бізнес напередодні липня 2022 року? Ось мої вісім пунктів про актуальну українську економіку.

1. Економічна модель. Війна виявила, що досвід для нас може бути некорисним і навіть шкідливим. Особливо в бізнесі. Треба забути про економічну модель, яку Україна використовувала з різними модифікаціями останні 30 років.

Вона довела свою неефективність. Україна – єдина країна Європи, яка не змогла за три останні десятиліття дійти до рівня 1991 року за рівнем ВВП. Використання такої неефективної моделі не може бути основою модернізації та відбудови країни. Це не модель активного зростання. Шукаймо далі.

2. Очікування бізнесу. Бізнес може працювати за будь-яких умов, однак бізнес – це марафон. Головне – як розподіляєш сили до фінішу, чи вистачить сил добігти й отримати дивіденди перемоги. Коли бігун знає, що на трасі є вода, їжа, моральна і медична допомога, марафонця ніхто не зупинить.

Для бізнесу важливо отримати від держави довгострокові, передбачувані і прозорі правила. Чим довше вони не змінюються, тим краще. Війна підтвердила класичний постулат про стійкість малого бізнесу і вразливість великого.

Стрімке зростання кількості ФОПів у червні та оптимізм МСБ щодо майбутнього засвідчили, що українці – нація підприємців, а підприємці хочуть ослаблення адміністрування, мінімального державного втручання і доступних кредитів. Війна довела виняткову живучість ФОПів. Варто окремо вивчити цей феномен.


3. Довіра. Коли бізнес не довіряє, він іде в тінь. До війни довіра була 50 на 50, тому 50% бізнесу було в тіні. Рівень довіри – це віддзеркалення корупції. Бізнес конкурентний, налаштований на перемогу найкращого. Коли є корупція, перемагає інший, а не сильніший. Реакція проста: недовіра і перехід у тінь.

Уже три місяці бізнес сподівається почути слова про нові правила гри. Президент сказав, що тіні не буде. Бізнес – за, головне – довіра. Під час війни бізнес показав себе як соціально відповідальний і солідарний. Бізнес чекає від держави конструктивних кроків у відповідь на чітку позицію президента.

4. Час. Протягом трьох-шістьох місяців нам треба визначитися, куди ми йдемо і що робимо. Нас має вести величезна амбіція. Ми всі повірили, що виграємо війну. Ми перемагаємо, передусім ментально. Повірили президенту. Так само треба розуміти, куди ми йдемо, яку економіку будуємо, що буде після перемоги.

5. Амбіції. Нашою амбітною метою має бути формування найкращих умов для бізнесу та інвестора у світі. Інакше ті мільйони бізнесів, які порівнюють нас із сусідніми країнами, не прийдуть або не повернуться.

Ми пам’ятаємо, що після 2004 року у країни ЄС переїхав великий бізнес, після 2014 року – середній, а зараз навіть малий та мікробізнес шукають можливості для диверсифікації та релокації. Умови роботи вони тестують своїм гаманцем.

Вони бачать, що умови ведення бізнесу в Болгарії – це майже офшор, і роблять вибір не на користь України. У ЄС бачать податківця раз на рік. Його послуги є частиною сервісу з адміністрування, які бізнесу нічого не коштують. Це вражає.

Наше завдання – повернути бізнес в Україну. Він хоче працювати в Україні, тому доведеться створити інвестиційну гавань чи стати економічним тигром, повірити в це і зробити. Ось і амбіція, і ми це зробимо.


6. Вектор руху. Треба йти в одному напрямку. Вирішили йти в ЄС – тримаймо фокус. Саме зараз український бізнес остаточно забув про пострадянський ринок і стає на європейські рейки. Потрібна політична воля, щоб скористатися історичним шансом і підтримати підприємців у просуванні в ЄС.

Ми стали свідками стихійної євроінтеграції: компанії шукають можливості для експорту в ЄС, нові ніші і нових партнерів. Бізнес розуміє, що безмитна торгівля – тимчасова. Він готовий тягнутися до європейських стандартів, щоб стати гідним конкурентом. Держава може скерувати цей процес у системне русло.

Український бізнес очікує, що хтось навчить його працювати в ЄС. Водночас Євросоюз чекає від нас бачення свого місця в цій спільноті. Як ми зараз організуємо свою модель участі в ЄС, так вона і працюватиме роками. Нам треба більше впевненості у своїх можливостях. Віримо у win-win-співпрацю.

7. Наслідки війни. Маємо встигнути скористатися вікном можливостей, не наступити на історичні граблі. Україна вже пропустила кілька історичних шансів стати економічним дивом, суспільством великих можливостей.

Ми повинні якнайшвидше розробити програму підтримки економіки. Якщо ще раз налетимо на граблі помилок, бізнес більше не повернеться в Україну. Запровадити найкращі у світі умови для бізнесу – наше головне завдання.

Ідеться не лише про іноземного інвестора, а і про вітчизняного. Наші підприємці захоплюють сміливістю та гнучкістю. Тисячі підприємств переїхали, змінили сферу, трансформували роботу й бізнес-процеси в умовах російської агресії.

Такий досвід дозволив кожному власнику МСБ пройти курс "прискореного MBI", роботи в кризових умовах. До голосу таких підприємців варто прислухатися.

8. У нас забагато центрів ухвалення економічних рішень. Експертна спільнота разом з державою має консолідувати багатоголосся. Бізнес, експерти, науковці та політики шукають образ повоєнної України, який допоможе нам вистояти.

Час узгодити бачення повоєнної економіки і максимальної лібералізації бізнесу. Наша частина роботи – почати діалог та узгодити принципи відбудови.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
бізнес ЄС підприємництво президент війна