Як війна змінила ринок ІТ в Україні і сусідніх країнах

Протягом останніх 10 років кадровий голод у світовій IT-сфері лише прогресував через загальну цифровізацію.

Проте в 2019 році у ній відбувся квантовий стрибок у зростанні попиту на айтівців, адже через Covid-19 багато бізнесів, які ще не поспішали трансформуватися, усвідомили, що вони не виживуть без онлайну. 

Такий великий попит і формує просту математику кадрового голоду: у Міністерстві цифрової трансформації говорять, що Україна потребує 450 тисяч айтівців, проте ми маємо лише 200 тисяч, серед яких 38% джуніорів і лише 14% — сеньйорів, а ЗВО щороку випускають приблизно 20 тисяч фахівців з часто середнім рівнем знань. 

Реорганізація ринку й проблеми українських айтівців

Очевидно, що після піднесення попиту на IT-сферу, війна стала відчутним потрясінням для компаній і окремих працівників не лише пострадянського простору, а й для іноземних замовників і інвесторів. 

Для айтівців, які орієнтувалися на ринки РФ, РБ і власне України, найкраще було працювати саме в Україні, адже тут були вищі зарплати й більш налагоджена співпраця з іноземними партнерами. 

Російські айтівці, хоч і працювали з закордонними партнерами, проте більше орієнтувалися на внутрішні проєкти, порівняно з українцями та білорусами. 

Але після 2014 року вони стали досить токсичними, і не всі компанії готові були продовжувати співпрацю чи починати нову. Білоруський сектор почало трясти після революції 2020 року й компанії уникали співпраці з ними з тих самих причин. 

Окрім того, країна потрапила під санкції, а айтівців, які там працювали, почали переманювати до себе сусідні держави, зокрема Україна та Польща. 

Україна, щоб здолати кадровий голод в IT навіть спростила процес отримання громадянства для білорусів, проте на практиці вони все одно обирали Польщу чи Румунію через більший розвиток ринку.

Більшість українських айтівців продовжують працювати навіть після вторгнення 24 лютого, дехто став отримувати навіть більше замовлень. 

Для держави це великий плюс, адже збільшується кількість валюти за експортовані послуги, що добре впливає на економіку. При цьому український IT-сектор має питання щодо державної політики в цій сфері. 

Фахівці не можуть виїхати за кордон, навіть якщо вони не придатні для служби у війську, а через сигнали тривоги та переховування в укриттях у них знижується працездатність. 

Релокація до відносно безпечних західних областей теж не є рішенням, адже там їх активно бере в роботу військкомат і ніде немає точних коментарів чи це правильно, яка зараз хвиля мобілізації, а офіційні коментарі часто різняться з роботою на місцях. 

Окрім того, через різницю закріпленого курсу з реальним айтівці втрачають приблизно 20% зарплати на так званому прихованому податку. 

Загалом незрозуміла політика щодо IT-сфери може спонукати українських фахівців задуматися над зміною країни в подальшому. А це буде відчутна втрата для економіки: до прикладу, у 2021 році галузь сплатила 23,5 мільярдів гривень податків. 

З досвіду Білорусі ми можемо прогнозувати, що інші країни не втратять шансу і будуть вводити пільги, щоб забрати наші "мізки" собі. 

Попри кадровий голод, навіть зараз можна почути, що багато роботодавців звільняють айтівців. 

В Україні ця ситуація під час війни має просте пояснення: були розробники, які не знають англійської мови і працювали на місцевий ринок або на РФ чи РБ, а зараз вони мають проблеми з пошуком роботи, адже без знання мови не можуть працювати з західними ринками. 

Проте за 6-12 місяців багато з таких айтівців підтягнуть англійську й зможуть перейти на інший ринок. 

Інвестиції й конкуренція з росіянами-мігрантами

Конкуренція з російськими айтівцями, які масово покидають РФ, українським фахівцям не загрожує, адже у багатьох європейських роботодавців є певні упередження, й вони можуть бачити в росіянах ледь не таємних агентів. 

Тож навіть кадровий голод не допоможе покращити їхнє становище на ринку, принаймні поки злочини Росії тиражують на весь світ.

На жаль, упередження іноземних партнерів накладаються й на Україну, адже інвестори шукають місця, де їхні вкладення будуть у безпеці. 

Хтось скорочує свої центри розробки, дехто просто перестає працювати з українськими компаніями через багато ризиків: від можливості потрапляння ракети в центр розробки до хвилі мобілізації, яка зупинить роботу.

Попри всі ризики, ІТ-сфера України, порівняно з багатьма галузями, не сильно постраждала. Багато компаній змогли втримати клієнтів, 77% знайшли нових, а 56% навіть очікують зростання продажів на 5-30%. 

Це переважно компанії, які працювали з закордонними клієнтами. У Росії сьогодні все тотально погано, адже навіть ті, хто працював із іноземними ринками, іноді не можуть отримати кошти через санкції. 

Щоб продовжувати роботу, вони намагаються обійти їх і відкривають компанії, наприклад, у Грузії. На жаль, це діє, і є західні компанії, які не гребують працювати з росіянами. 

Загалом іноземні інвестиції в російський ринок кардинально скоротилися, зокрема й через заморозку активів. Зараз РФ переорієнтовується на внутрішній ринок, щоб утримувати фахівців внутрішніми проєктами, але що це буде поки не зрозуміло. 

Раніше ця сфера там була дуже зав’язана на кумівстві, і щоб виграти, наприклад, тендер, потрібно було "знати когось, хто знає когось". Як перевести весь ринок на таку систему — питання риторичне.

Чи прогресує кадровий голод та як його збалансувати

Щоб зрозуміти, як збалансувати кадровий голод в IT, потрібно зрозуміти його причини. Окрім діджиталізації світу, прогресування кадрового голоду рухає й давня практика великих міжнародних компаній набирати персонал на виріст, сленгово "на бенч". 

Вони наймають розробника не на конкретний проєкт, а щоб він не працював деінде й був доступним для потенційної роботи. 

Така ситуація стимулює кадровий голод в інших компаній, проте для розробників є досить непоганою, адже за них змагаються бізнеси, які зрештою змушені будуть задумуватися про hr, утримання та позиціонування на ринку.

Проте теоретично ця ситуація може змінитися на тлі війни в Україні й кадровий голод може зменшитися через світову кризу продовольства й енергоносіїв. 

Усі компанії світу наразі затягують пояси й готуються до гіршого. Відповідно вони менше витрачають на інновації й зменшується попит на айтівців.

Щоб подолати кадровий голод у конкретній компанії, потрібно насамперед провести аудит її рекрутингу. Досвід показує, що ця сфера сильно відстала від сучасних трендів: вона часто не автоматизована, а нові творчі підходи не впроваджуються. 

Проте краще сьогодні сфокусуватися не на рекрутингу, а на утриманні вже існуючого співробітника, чи принаймні зрозуміти, скільки компанія витрачає на обидва шляхи. 

На утримання й розвиток потрібно витрачати значно більше (яскравим прикладом є погана ситуація зі знанням англійської, що заважає експансії українських компаній на міжнародний ринок), адже таким чином компанія покаже лояльність до поточних співробітників. 

Вони уособлюють більшу цінність, бо бізнес не зможе нормально зростати, якщо матиме високий показник плинності кадрів.