Як модернізувати українську енергетику під час післявоєнного відновлення

У квітні Міністерство економіки спільно з українськими економістами, офісами "Великої четвірки" та іншими провідними консалтинговими компаніями запропонувало ключові принципи для включення до плану післявоєнного відновлення та розвитку України. 

Вітаємо появу такого документу і в цілому підтримуємо принципи, запропоновані в документі. Проте, хочемо прокоментувати ті з них, що стосуються енергетичної сфери. 

Україна має нарощувати енергетичні потужності

"Маємо великі компетенції в атомній енергетиці, які можемо використати для подальшого будівництва атомних блоків та нарощування чистої енергії. Україна здатна будувати АЕС в основному власними силами". 

Ставка на АЕС, принаймні, дискусійна. Не викликає сумнівів вигідність для України максимально можливого продовження термінів експлуатації АЕС, проте будівництво нових АЕС не є обґрунтованим. 

За розрахунками більшості міжнародних експертів, електроенергія від нових АЕС є однією з найбільш дорогих. 

Наприклад, дослідження швейцарської компанії Lazard показують, що вартість електроенергії з ВДЕ постійно зменшується, а від традиційної генерації — зростає.

Для сонячних та вітрових електростанцій промислового масштабу вона вже є суттєво дешевшою за електроенергію від традиційної генерації. Причому, з кожним роком ця різниця на користь ВДЕ тільки зростає.

Приведена вартість електроенергії від генерації різного типу (за матеріалами LAZARD)

Факт 1. Середня вартість будівництва сучасного атомного блоку потужністю 1 ГВт — приблизно 8-10 мільярдів доларів США, при термінах підготовки, проектування і будівництва близько 10 років. 

Сьогодні багато експертів вважають перспективним будівництво малих модульних атомних реакторів потужністю від 50 до 300 МВт, які обіцяють стати надійнішими, дешевшими і ефективнішими з точки зору розвитку систем розподіленої генерації. 

Проте ці технології ще потребують підтвердження їх дієздатності широкою практикою експлуатації, та вирішення проблем екологічно безпечного захоронення відпрацьованого ядерного палива. 

Фінська компанія Wärtsilä прорахувала для України сценарії розвитку електроенергетики до 2050 року та показала, що вигідніше будувати нові електростанції на ВДЕ. 

Сценарій, що забезпечує найдешевшу електроенергію, передбачає частку ВДЕ у 83% до 2050 року. При цьому сценарій з будівництвом нових АЕС привів до значно дорожчої вартості електроенергії в системі. 

Також викликає великі сумніви застосування терміну "чиста" енергія до енергії з АЕС і впевненість в тому, що "Україна здатна будувати АЕС в основному власними силами". 

Для підтвердження останньої тези виглядає необхідним зробити глибоку діагностику та інвентаризацію всіх наявних потужностей від проектування та виготовлення обладнання до будівельних потужностей всього атомного циклу в Україні.

Нинішня війна, на прикладі Запорізької АЕС, виявила ще один недолік атомної енергетики – можливість одномоментного захоплення ворогом значної потужності електрогенерації. 

Електростанції на ВДЕ за рахунок більшого розосередження по території значно знижують такий ризик. Крім того, використання потужних атомних блоків в умовах бойових дій призводить до високого ризику виникнення нового Чорнобиля. 

Наступний крок в енергетиці – досягнення енергетичної незалежності

"В рекордно короткий термін за 3-5 років маємо повністю забезпечити себе газом власного видобутку. Паралельно необхідно зменшити енерговитрати нашої економіки через програму термомодернізації"

Повністю підтримуємо мету цього принципу — "досягнення енергетичної незалежності". Проте його наповнення потребує суттєвого доопрацювання і розширення. 

Вважаємо, що питання термомодернізації потребує широкого масштабування. Якщо врахувати, що 49% газу споживається в житловому секторі – оселі набувають стратегічної ваги щодо позбавлення енергетичної імпортозалежності. 

Чинні інструменти або занадто повільні (Фонд енергоефективності) або зникли ("теплі кредити"). Напрацьований до повномасштабної війни проєкт "Великої термомодернізації" був сфокусований виключно на багатоповерхівках. 

Вкрай вузько, якщо згадати, що енергоефективний потенціал економії газу в індивідуальному житлі удвічі більший. Окрема перспектива – бюджетна сфера, яка має потенціал енергозаощадження 30-60%. 

Інструменти термомодернізації потрібно розділити на швидкі та системні. Наприклад, Ірпінь має близько 2 тисяч помірно пошкоджених індивідуальних будинків, які, зокрема, побудовані за радянських не енергоефективних часів. 

Якщо зараз відкрити програму швидкого відновлення індивідуального житлового фонду через доступні 5% кредити із 80% грантового відшкодування вартості устаткування та енергоефективних матеріалів для відбудови, ми вже цього опалювального сезону матимемо щорічну економію газу 2,5 млн кубометрів. 

І це тільки Ірпінь, і тільки частина приватного сектору. Багатоповерхівки та бюджетні заклади потребують більш системних та гнучких підходів. Тому, це наступний, але масштабний за ефектом, крок у 5-10 років.

Вважаємо, що в цьому розділі пріоритет має бути віддано технологіям підвищення енергоефективності не тільки в будівлях, але, в першу чергу, в промисловості, на транспорті і особливо в комунальній сфері. 

Не менш важливими мають стати задачі кардинального заміщення споживання всіх імпортованих енергоресурсів за рахунок місцевих енергоресурсів (тверді і рідкі біопалива, біогаз, зелений водень, біометан, сонячна і вітрова енергії) та використання сучасних інноваційних технологій українського виробництва (теплові насоси, когенерація, накопичувачі теплової та електричної енергії, електрифікація теплопостачання, впровадження розподільчих мереж з використання штучного інтелекту). 

Що стосується природного газу власного виробництва, вважаємо за необхідне оцінити реальний та потенційний обсяги його видобутку, враховуючи руйнівні наслідки війни в Україні. 

Центральною ідеєю трансформації економіки має стати кліматична модернізація

"Будівництво нових промислових потужностей у металургії, харчовій переробці та енергетиці одразу можливе на принципах "зеленої економіки" – мінімального вуглецевого сліду та низької залежності від викопного палива".

Повністю підтримуємо цей принцип. Проте вбачаємо певне протиріччя йому двох попередніх принципів, пов’язаних з будівництвом нових АЕС і збільшенням видобутку природного газу. 

Вважаємо принципи зеленої економіки пріоритетними при відновленні та створенні нового економічного фундаменту України. 

Розвиток енергетики має відбуватися під їх впливом і не протирічити їм. Пріоритетність цього принципу покладено в основу програми Green Deal декарбонізації економіки ЄС і, відповідно, має бути забезпечена в Україні, яка претендує на членство в ЄС. 

Ризики від кліматичних змін дещо відійшли в тінь на тлі воєнного стану в Україні, проте нікуди не зникли і будуть тільки посилюватися при подальшому глобальному потеплінні. 

В умовах воєнного стану енергетична система України опинилась під впливом низки нових викликів і ризиків. 

Ризик високих цін на енергоносії. Ціна природного газу на біржах ЄС стабільно тримається на рекордно високому рівні (біля 1100 Євро/1000 м3). 

Стабільно високі ціни тримаються також на вугілля, нафту і нафтопродукти. Існують ризики подальшого підвищення цін на енергоносії по мірі виведення значних об’ємів російського газу, нафти і вугілля з ринків ЄС через потенційне ембарго. 

Ризик зупинки транзиту російського газу через територію України і пов’язані з цим ризики газопостачання в певні регіони України. 

Вже маємо свіжі приклади зупинки з політичних причин постачання газу Польщі та Болгарії. Лунають загрози зупинки постачання газу у ЄС в цілому у разі введення ембарго на російську нафту і нафтопродукти. Частково газовий транзит через тимчасово окуповані території Луганської області вже зупинено. 

Ризик скорочення власного видобутку вугілля, який пов’язано з розширенням тимчасово окупованих територій, руйнуванням ряду шахт, енергетичної та логістичної інфраструктури на сході України. 

Ризик логістики енергоносіїв. На сьогодні неможливий імпорт вугілля і інших енергоносіїв через порти Чорного моря. Залишається можливим їх транспортування тільки у значно менших обсягах автомобільним і залізничним транспортом. 

Криза на ринках нафтопродуктів вже прийшла в Україну, проте існує висока ймовірність подібних криз на ринках вугілля і природного газу. 

Політична необхідність для України введення ембарго на російські енергоносії. Рішення про ембарго на російське вугілля вже прийнято ЄС, США та рядом інших країн. 

Ембарго на нафту і нафтопродукти активно дискутується і, ймовірно, буде прийнято найближчим часом. Ембарго на газ вже також на порядку денному. 

Прогнозуємо, що Україні у цій ситуації теж доведеться прийняти нелегкі, правильні і чесні по відношенню до наших міжнародних партнерів рішення про ембарго російських за походженням енергоносіїв. 

Не бачимо сьогодні готовності України це зробити, чи, принаймні, активної підготовки до цього. І на нашу думку це категорично не правильно і є серйозною стратегічною помилкою. 

Ми не можемо залишати й надалі Україну "полоненим заручником" агресивної енергетичної політики країни агресора. 

Факт 2. За роки незалежності Україна заплатила країні агресору більше 100 мільярдів доларів США за імпорт природного газу, що практично дорівнює одному довоєнному ВВП України. 

Факт 3. За 30 років незалежності Україна заплатила майже 400 мільярдів доларів США за імпорт всіх енергоресурсів, причому більша частина цих коштів надійшла країні-агресору. 

Руйнація і пошкодження критичної енергетичної інфраструктури. Бойові дії призвели до значної руйнації і пошкоджень електростанцій, ТЕЦ, котелень, електромереж, теплотрас, газових мереж, систем водопостачання і водовідведення. 

Їх пріоритетне відновлення вимагатиме значних людських і фінансових ресурсів, яких паралельно потребуватимуть і системні реформи в енергетиці України. 

Ризик управлінської кризи в енергетиці України. З власного досвіду авторів, які беруть активну участь у роботі низки експертних груп з різних питань енергетики і енергоефективності, можемо констатувати, що багато дієвих пропозицій, які напрацьовується на рівні таких робочих груп, так і не доходять до центрів прийняття державних рішень. 

Крім того, залишається незрозумілим, де ці центри прийняття рішень на сьогодні знаходяться. Незрозуміло, хто має повноваження і несе відповідальність за прийняття таких рішень. 

Виникає враження, що у державі ніхто не зацікавлений у підвищенні енергоефективності в будівлях, промисловості, транспорті, комунальній сфері, а також в максимально можливому скороченні і заміщенні споживання імпортованих енергоресурсів.

Неодноразові офіційні звернення з цих питань до всіх причетних Міністерств, агенцій і комітетів залишились без відповіді чи були отримані чергові відписки. 

Вважаємо, що така розмита відповідальність неприпустима у період воєнного і повоєнного стану в Україні і вимагає найскорішого рішення. 

Що далі?

Вважаємо, що Україні потрібно якнайшвидше розробити дієву і амбітну програму відмови протягом кількох років від російських за походженням газу, вугілля, нафти та нафтопродуктів. 

Вважаємо це реальним і економічно обґрунтованим. Така програма має стати основою відновлення енергетики України, в тому числі програми підтримки такого відновлення з боку колективного Заходу. 

Для розробки і втілення такої програми вважаємо за необхідне створення дієвого центру прийняття рішень і координації діяльності у цій сфері.

Вважаємо за необхідне створення дієвої робочої групи з питань вирішення критичних питань відновлення і перебудови енергетики України під головуванням Прем’єр-міністра України чи його першого заступника. 

Пріоритетність законодавчої підтримки цих питань має бути забезпечена у профільному комітеті ВРУ. 

Олександр Домбровський – к.е.н., народний депутат VII і VIII скликань ВРУ, голова правління громадської спілки "Global 100 RE Ukraine" 

Георгій Гелетуха, д.т.н., голова правління Біоенергетичної асоціації України

Олексій Корчміт, к.н.держ.упр., голова правління Української асоціації енергосервісних компаній