Економіка війни

Путін перетнув ту лінію, за якою залишиться лише один – або Україна, в тому вигляді, яку ми її знаємо і любимо, або Росія, в тому вигляді, що мовчки благословила цю війну. 

Компромісів чи домовлянь десь посередині не буде. Навіть якщо ця війна на певний час вщухне, то тільки для того, щоб московити знову накопичили сили і вже прийшли сюди остаточно вирішити "українське питання", врахувавши свої промахи. 

Загадкова московська душа ніколи не прийме поразки від України, а це значить, що спокою нам не буде ніколи. Згадайте образу німців на увесь світ після Першої Світової і у що ця прихована злоба вилилась. Тому залишиться тільки один.

"Пекельні санкції" від США та ЄС роблять свою справу. Російській економіці дуже недобре, росіяни зажали адміністративними важелями все, що тільки можливо, і підперли усе милицями. 

Цих заходів вистачить на певний час, але рано чи пізно московити повернуться в СРСР і будуть обмінювати свою нафту та газ на елементарну їжу. 

Проте, давайте будемо реалістами, економіка московитів не сконає так швидко, як нам би хотілось, ні завтра, ні післязавтра. Вони до цього дня готувались багато років і накопичили фінансовий запас. 

І цей фінансовий резерв досі залишається суттєвим, навіть після усього шквалу санкцій. Щоб його спалити потрібен час.

Цей розклад означає, що нам потрібно переводити усю нашу економіку на військові рейки. Бо навіть після того, як гаряча фаза війни притихне (якщо притихне), протистояння буде продовжуватись ще довго. 

Внутрішній соціальний вибух в Росії прискорив би цей процес, але не впевнений, що нам варто на нього розраховувати.

Щоб вистояти у затяжному протистоянні, потрібно багато ресурсів. Ми поки не відчули значних економічних складнощів, бо бюджет мав хороші "довоєнні" доходи, а у людей на руках було достатньо коштів, щоб оплачувати свої базові потреби протягом першого тижня війни. Врешті-решт, під обстрілами питання грошей відходить на задній план.

Але вже скоро питання фінансів стане дуже гостро. Активні воєнні дії йдуть на території, яка давала орієнтовно 60% ВВП країни. 

Мільйони людей залишають країну. Сотні тисяч залучені в бойові дії чи у різного роду гуманітарну логістику. 

Ми можемо, звичайно, трохи помріяти про багатомільярдні інвестиції на відбудову після війни, але наразі набагато більш актуальне питання – налагодження стабільного забезпечення наших Героїчних Військових як мінімум на найближчі півроку. 

А також забезпечення базовими продуктами мільйонів людей, які фактично в один день втратили свою роботу (далеко не всі працюють в ІТ і можуть щось робити онлайн).

У нас є непоганий запас міцності (у вигляді валютних резервів), щоб годувати мільйони переміщених людей, які фактично вже другий тиждень нічого не виробляють. 

Однак, я б пропонував нашим керманичам притримати цей резерв, і водночас поставити перед нашими західними партнерами вимогу (так, вимогу!) масштабної гуманітарної підтримки. 

Формула проста: ми за них воюємо, вони відповідають за забезпечення. 

Не потрібно бравад, жодні кредити МВФ чи ЄС не витягнуть той обсяг гуманітарних потреб, який намалювався перед нами на горизонті. 

Ми повинні вимагати, (!) щоб у цій війні країни ЄС стали нашим повноцінним тилом і взяли на себе зобов’язання постачання базових продуктів у тих обсягах, які будуть потрібні.

Багато було написано про те, що якщо ми програємо, то країни Східної Європи будуть наступні. Наразі зрозуміло, що у Кремлі хворий виродок, який не визнає жодних обмежень, окрім сили. 

Збройні Сили України у цій війні розкрились в усій своїй красі. Але щоб перемогти остаточно нам потрібно протриматись до того дня, коли економіка московитів повністю зійде на пси.

Тому формула: ми воюємо, ЄС відповідає за забезпечення. Така вона економіка війни для нас.

Слава Україні!