Заборона пластикових пакетів: чому рішення є половинчастим?
Чому закон про заборону пластикових пакетів не зменшить кількість відходів на сміттєзвалищах?
Нещодавно почав діяти закон "Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України".
Він забороняє безкоштовне розповсюдження у закладах роздрібної торгівлі тонких та оксорозкладних пластикових пакетів (товщиною стінки від 15 до 50 мікрометрів), окрім надтонких, які використовуються для пакування м’яса, риби тощо.
Нещодавно Кабінет Міністрів України встановив мінімально-допустимі ціни на тонкі пакети – від 2 до 3 гривень.
Загальна заборона використання усіх пакетів товщиною до 50 мікрометрів в організованих торгових точках почне діяти з 1 січня 2023 р.
Залишаться дозволеними для розповсюдження лише біорозкладні пакети. Та чи виконає закон головну свою функцію – зменшення масивів пластику на сміттєзвалищах?
Судячи з усього, навряд чи – адже, є ризики, що даний законодавчий акт лише поповнить ряд "мертвих" документів, які не діють на практиці.
Відсутність інших механізмів зменшення пластику
Жодних інших стимулів до повної відмови від пластикових пакетів, окрім перекладення на плечі споживачів непропорційної оплати в 2-3 грн за ці наддешеві за собівартістю "товари", держава не створила.
Наразі невідомо, яким чином вплинуть (на рівні конкретних прогнозних розрахунків) заборонні норми на зменшення обсягів пластику на смітниках – навряд чи при розробці закону проводилися комплексні соціологічні й маркетингові дослідження.
Втім, вже сьогодні зрозуміло, що платне розповсюдження пакетів із пластику найперше вдарить по пенсіонерах та інших малозабезпечених категоріях населення, котрі, по суті, мають доходи, набагато нижчі, ніж реальний прожитковий мінімум.
Назагал же, сама собою заборона безоплатного, а пізніше будь-якого поширення пластикових пакетів автоматично не призведе до суттєвого зменшення їх обігу в роздрібній торгівлі, якщо не вибудувати потужну й розгалужену систему розширеної відповідальності (включно з "мотиваційним" екологічним податком на поліетиленові вироби) не лише для виробників, а й для оптових торговців і всіх торгових закладів, де пластикові пакети так чи інакше використовуються.
До речі, такий екологічний податок було без серйозних мотивів скасовано владою в 2015 р. Натомість, розширена відповідальність на всіх ланцюжках обігу пластикових пакетів ефективно стимулювала би компанії роздрібної торгівлі якомога швидше забезпечити споживачів екологічними альтернативами шкідливим пластиковим пакетам.
На жаль, влада поставила "віз попереду коня", не схваливши на старті новий рамковий закон "Про управління відходами", який би визначав системні засади й алгоритми поводження з різними класами відходів.
А вже потім – на базі цього документу потрібно було розробити профільні, максимально деталізовані закони по кожному різновиду сміття (твердого побутового, промислового, медичного, електронного, пластикового і т. д.), де б були комплексно розписані алгоритми поводження й відповідальність у контексті обігу, транспортування, зберігання, обліку, маркування й переробки відходів, згідно зі стандартами ЄС.
Фрагментарність закону
Закон "Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України" не регулює розповсюдження в торгових точках інших, одноразових виробів із пластику.
Наприклад, упаковки для кондитерки, готової їжі, фруктів, овочів тощо, стаканчиків і трубочок з пластику, упаковок із цупкого пластику, що використовують для фасування товарів у рамках логістики і т. д.
При цьому, загальний масив цих потенційних відходів, що потім опиняється на сміттєвих полігонах, — аж ніяк не менший, ніж із використаних пластикових пакетів.
Водночас, у країнах ЄС (наприклад, Італії, або Франції), на які нібито українські законодавці орієнтувалися, аналогічні закони передбачають суттєве обмеження обігу всіх різновидів пластикових виробів – від пакетів до харчової упаковки й одноразового посуду.
До речі, в Україні заборона не поширюється на торгівлю поліетиленовими пакетами у сегменті В2В, тож, вочевидь, продовжуватиметься їх розповсюдження поміж бізнес-структурами, зокрема, суб’єктами інтернет-торгівлі, ФОПами тощо.
Відсутність ефективного контролю
Згідно з профільним законом, функція державного контролю за дотриманням законодавства у сфері розповсюдження пластикових пакетів покладається на Держпродспоживслужбу.
Та цей орган і без того має вельми широке коло повноважень – це і контроль у сфері безпечності харчових продуктів, і захист прав споживачів, і здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю, і нагляд за "сумлінністю" реклами, і санітарні перевірки підприємств водопостачання, врешті-решт – контроль за дотриманням "антиковідних" норм та карантинних обмежень.
Отже, виникають значні сумніви в тому, що у Держпродспоживслужби вистачить інституційної спроможності, фінансових й кадрових ресурсів для того, щоб здійснювати адекватний контроль ще й за обігом пластикових пакетів.
Можна спрогнозувати, що контролери Держпродспоживслужби будуть робити це вельми вибірково – здебільшого щодо крупних рітейлових мереж, натомість дрібні магазини, ринки (а тим паче місця стихійної торгівлі) навряд чи перебуватимуть у полі зору держоргану.
Так, Держпродспоживслужба проводить на рік 20-30 тисяч планових і позапланових перевірок за різними сферами компетенцій. При цьому, за даними Державної служби статистики за 2020 рік, кількість підприємств оптової та роздрібної торгівлі склала понад 971 тисячу.
До того ж в Україні працює 4 737 підприємств з тимчасового розміщення й організації харчування. Чи будуть ефективними вибіркові контрольні заходи в контексті кардинального зменшення пластикових пакетів у роздрібній торгівлі, при перевірці всього лише кількох тисяч торгових об’єктів – питання відкрите.
Та й що таке навіть максимальні штрафи у 34 тис. грн для крупних рітейлових мереж з оборотами у мільярди гривень?
Відсутність масової екологічної альтернативи та переробки
Профільний закон про заборону пластикових пакетів так і залишиться "працювати" на папері, якщо масово не буде забезпечена екологічна альтернатива цим пакувальним виробам, а надто – якщо буде відсутня інфраструктура з роздільного збору твердих побутових відходів та потужна виробнича база з ефективної переробки пластикового сміття.
На жаль, не можна не констатувати, що названі компоненти в Україні практично не забезпечені.
Наприклад, в нашій державі працює всього-на-всього три підприємства-виробники, які продукують біорозкладні пакети з кукурудзяного та картопляного крохмалю, причому сировину у вигляді гранул завозять із Євросоюзу (і це – в сільськогосподарській країні!).
Навряд чи вони можуть забезпечити екологічними пакетами всі структури роздрібної торгівлі, навіть якби працювали в режимі 24/7. До того ж влада так і не впровадила жодних мотиваційних "пакетів" для створення й динамічного розвитку таких підприємств "нового покоління".
Та головний негативний фактор – повна відсутність розгалуженої інфраструктури для правильного поводження з пластиковими відходами. Так, у столиці профільний оператор КП "Київкомунсервіс" обслуговує 2 500 контейнерів для роздільного збору сміття – при тому, що в Києві нараховується близько 11 тисяч багатоквартирних житлових будинків.
А отже, три чверті столичних дворів позбавлені бодай одного контейнера для вторсировини.
Водночас, в Україні до цього часу не побудовано жодного сміттєпереробного заводу, попри численні, багаторічні обіцянки влади різних рівнів.
При цьому, навіть біорозкладні пакети – для повної нівеляції шкоди навколишньому середовищу – потребують правильної переробки на сучасному обладнанні, в ідеалі -- на спеціальних заводах анаеробного компостування, яких теж немає в країні.
А відтак, одна лише заборона розповсюдження пластикових пакетів – це абсолютно фрагментарний захід, що не призведе до масштабних позитивних зрушень в умовах відсутності системної державної політики в сфері поводження з відходами.
Не кажучи вже про те, що всуціль ігнорується опція отримання значної економічної вигоди в цьому сегменті. Адже, той же таки повторно перероблений пластик є цінним сировинним ресурсом, який в розвинутих країнах успішно використовують у багатьох сферах – від житлово-комунальної галузі й альтернативної енергетики до автомобілебудування.
Назагал же, для суттєвого обмеження обігу пластикового сміття в Україні, як мінімум, необхідно:
а) схвалити профільний закон "Про управління відходами", встановивши розширену відповідальність всіх "стейхолдерів", які виробляють, чи продають продукцію з пластику;
б) доповнити закон про обмеження обігу пластикових пакетів нормами, які охоплюють всі види пластикової упаковки, одноразовий посуд тощо;
в) покласти повноваження з контролю за виконанням профільного закону на Державну екологічну інспекцію як більш інституційно спроможну держструктуру, яка працює в сфері охорони навколишнього середовища;
г) розробити державну й місцеві програми зі створення розгалуженої інфраструктури з переробки різних класів побутових та промислових відходів, за аналогією з програмою "Велике будівництво", або новою державною програмою з енергоефективності до 2027 року.