Коли везти річкою вигідніше і екологічніше

Україна — це одна з найбільших Європейських країн, яка має вагомий потенціал розвитку внутрішніх водних шляхів та річкового транспорту в цілому. 

З часів набуття Незалежності галузь річкових вантажних та пасажирських перевезень опинилась на стадії стагнації та повного занепаду, попри наявність об’єктивних переваг використання водних шляхів, як одного з основних каналів транспортної логістики. 

На початку 90-х років водний транспорт не поступався залізничному і автомобільному. Загалом країна мала більше 4000 км річкових судноплавних шляхів, тепер же – набагато менше. 

Перевезення здійснювались Дніпром, Десною, Прип’яттю, Дунаєм та іншими річками. У 1991 р. обсяг вантажоперевезень становив 65 млн т/рік, у 2010 році – 7 млн т і у 2016 – 6 млн т/рік. 

Ці дані — яскравий приклад невикористання потенціалу нашої держави. 

Річкові перевезення повинні займати істотну частку у загальних вантажних перевезеннях та у структурі ВВП країни, адже низькі витрати, надійність та екологічність — це ті унікальні плюси, завдяки яким галузь може конкурувати з будь-якою іншою. 

Щодо низьких витрат: євпропейський річковий транспорт у 1,5 рази менше споживає енергії ніж залізничний та аж у 3,5 рази менше ніж автомобільний.  

З іншого боку, відсутність врахування у витратах зовнішніх негативних ефектів в Україні робить цей транспорт неконкурентоспроможним порівняно із залізничним чи автомобільним транспортом.

Станом на сьогодні держава має ціль сформувати попит на послуги річкового транспорту.

Зараз керівництво держави робить вагомі кроки в сторону розвитку галузі. Верховна Рада ухвалила Закон  України "Про внутрішній водний транспорт", який регулює не лише відповідну діяльність, її функціонування та розвиток, а й інфраструктуру, вантажні та пасажирські перевезення, внутрішнє судноплавство та безпеку майна, яке затонуло на внутрішніх водних шляхах.  

Прийнятий закон дав старт реформі річкових перевезень в Україні, перетворюючи наші великі річки на потужні транспортні артерії.

Завдяки його реалізації нарешті з’явилась можливість відродити найбільш дешевий та екологічний спосіб доставки вантажів річковими перевезеннями та створити ефективну річкову логістику.

Задача, яка стоїть перед усіма вертикалями влади в державі — доопрацювати закон таким чином, щоб на внутрішніх водних шляхах України з’явилась: 

а) інвестиційна привабливість для українських та іноземних інвесторів;

б) конкуренція на ринку перевезень;

в) прозорість та зрозумілість відносин між владою, державними та приватними підприємствами. 

Задля успішного розвитку річкових портів необхідно прописати механізм передачі їх у концесію. 

Україна вже має такий досвід із морськими портами Ольвія і Херсон внаслідок чого ми отримали нові надходження в бюджет України (загальний обсяг інвестицій склав близько $134 млн) і, у перспективі, відновлені та модернізовані потужності наших портів. 

Важливим питанням залишається створення Державного фонду для розвитку внутрішніх водних шляхів, забезпечення й утримання гідротехнічних споруд (причалів, пірсів, дамб, судноплавних шлюзів і каналів тощо) у належному технічному стані, що передбачено ухваленим законом. 

Станом на сьогодні понад 75% гідротехнічних споруд знаходяться в незадовільному стані. 

Оскільки транспортування частини вантажів з автодоріг перейде саме на річку, то Державний фонд внутрішніх водних шляхів частково можна наповнити з дорожнього фонду, адже потреба в ремонті автодоріг повинна відчутно зменшитись. До прикладу, 1 млн тонн вантажів, перевезених річкою і перенаправлених з автотранспорту, зменшує витрати на ремонт доріг на 1 млрд грн протягом 4 років.

Загалом, ухвалений закон, за підрахунками фахівців, дасть Україні щорічний позитивний ефект від 13-16 млрд грн.

Виходячи з зазначеного, ми можемо зробити висновок, що давно забутий потенціал річкового транспорту може принести вагомі плюси для економіки, інвестиційної привабливості та розвитку України.